ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311
РІШЕННЯ
Іменем України
06.08.2009 | Справа №2-18/3003-2009 |
За позовом – Фізичної особи-підприємця Абдураімова Марлена Евліяєвича, смт. Приморський, м. Феодосія (вул. Адаманова, б. 26, смт. Приморський, м. Феодосія, 98176)
До відповідача – Приморської селищної ради, смт. Приморський, м. Феодосія (вул. Гагарина, 15, смт. Приморський, м. Феодосія, 98176).
Про визнання договору дійсним і права власності на земельну ділянку.
Суддя І.К. Осоченко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – не з’явився.
Від відповідача – не з’явився.
СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець Абдураімов Марлен Евліяєвич, смт. Приморський, м. Феодосія (далі - позивач) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Приморської селищної ради, смт. Приморський, м. Феодосія (далі – відповідач), в якій просить суд визнати договір дійсним і права власності на земельну ділянку.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 220, 526, 530 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 10.10.2007р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір оренди. Згідно з умовами Договору, позивач орендував земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Керченська, 31, смт. Приморський, м. Феодосія, на десять років. У листопаді 2008р. позивач подав заяву про купівлю даної земельної ділянки, після розгляду якої було прийнято рішення сесії Приморської селищної ради 29 сесії 5 скликання № 1083 від 28.11.2008р. 28.01.2009р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, але нотаріальне посвідчення даного Договору не відбулося, у зв’язку з тим, відповідач відмовляється від узятих на себе зобов’язань в частині посвідчення проточину, що і стало підставою звернення до суду.
Представники позивача та відповідача у судове засідання двічі не з’явилися, причини не з’явлення суду невідомі, про день та час слухання справи були сповіщені належним чином – рекомендованою кореспонденцією.
Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд –
Встановив:
24.05.2007 року між Абдураімовим Е. (дарувальник) та Абдураімовим М.Е. (обдаровуваний) укладено нотаріально посвідчений договір дарування нежилої будівлі, а саме: магазину «Волна», який розташований у м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Керченська, 31, з якого випливає, що Абдураімов М.Е. є власником нежилої будівлі магазину «Волна», який розташований у м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Керченська, 31, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за номером 1471226 від 29.05.2007 року.
На підставі рішення 18 сесії 5 скликання Приморської селищної ради від 28.09.2007 року № 603, 10.10.2007 року між Приморською селищною радою та фізичною особою – підприємцем Абдураімовим Марленом Евліяєвичем укладено договір оренди землі.
Відповідно до пункту 2 даного договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0453 га, розташована у м. Феодосії, смт. Приморський, вул. Керченська, 31, за рахунок земель несільськогосподарської діяльності в межах смт. Приморський, Приморської селищної ради, площею 0,0453 га для обслуговування магазину.
Згідно з пунктом 8 даного договору, договір укладено на 10 років.
28.11.2008 року 29 сесією 5 скликання Приморської селищної ради прийнято рішення № 1083 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для комерційного використання фізичній особі – підприємцю Абдураімову М.Е.»
Вказаним рішенням вирішено продати фізичній особі – підприємцю Абдураімову М.Е. земельну ділянку площею 0,0453 га, яка розташована за адресою: смт. Приморський, вул. Керченська, 31 для обслуговування магазину за 75400,00 грн. без урахування ПДВ.
У виконання вказаного рішення, 28.01.2009 року між Приморською селищною радою та фізичною особою – підприємцем Абдураімовим Марленом Евліяєвичем укладено договір купівлі-продажі земельної ділянки.
Відповідно до пункту 1.1 договору, продавець передає у власність, а покупець приймає і зобов’язується оплатити земельну ділянку загальною площею 0,0453 га, кадастровий номер 01 116 460 00 01:002:1017.
Пунктами 2.1, 2.2 договору визначено, що продаж здійснюється за узгоджену суму 75400,00 грн. Така вартість земельної ділянки визначена сторонами по взаємній згоді, за відсутності примусу будь-кого з сторін. Вказану суму покупець зобов’язується передати продавцю не пізніше 3-х місяців після державної реєстрації договору.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.
Судом встановлено, що спірний договір від 28.01.2009 р. за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу земельної ділянки.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
У відповідності до частини 1 статі 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно зі статтею 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно з пунктом 3.3 спірного договору, продавець і покупець зобов’язуються здійснити (після підготовки необхідних документів) нотаріальне посвідчення даного договору у строк не пізніше 26 лютого 2009 року.
До матеріалів справи позивачем надано Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, винесену 21.01.2009 року Приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу Чурбановою Г.І., якою відмовлено Абдураімову М.Е. у посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0453 га, кадастровий номер 01 116 460 00 01:002:1017, яка розташована за адресою: смт. Приморський, вул. Керченська, 31.
Мотивами для відмови, відповідно до даної постанови слугувало те, що Приморською селищною радою не був наданий нотаріусу документ, якій підтверджує право власності останнього на земельну ділянку, а саме: Державний акт на право власності на земельну ділянку. Також не було надано нотаріусу Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
Відповідно до статті 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд звертає увагу, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено сторонами 28.01.2009 року, а Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії винесена Приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу Чурбановою Г.І винесену 21.01.2009 року, тобто ще до укладення спірного договору.
Враховуючи вищевикладене, суд критично відноситься до Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21.01.2009 року, як до доказу звернення сторін до нотаріуса для посвідчення спірного договору, оскільки його було укладено 28.01.2009 року.
Таким чином, позивачем не представлено доказу звернення до нотаріуса щодо посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, також не представлено доказів ухилення відповідача від здійснення нотаріального посвідчення договору.
Частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
У відповідності до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
З огляду на зазначене, сторони нікчемного правочину не зобов’язані виконувати його умови, одна сторона має право відхилити вимоги другої сторони щодо вчинення певних дій навіть тоді, коли він судом не визнаний недійсним.
Також, відповідно до частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Виходячи з того, що Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28.01.2009 року нотаріально не посвідчений, у відповідності до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України він є нікчемним, а отже згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України не покладає на сторін ніяких зобов’язань.
Однак, при цьому відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Так, зокрема, частиною 2 статті 220 цього Кодексу передбачено, що, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно з Роз’ясненнями Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням договорів недійсними» №02-5/111 від 12.03.1999 р., з наступними змінами та доповненнями, якщо однією з сторін угода виконана повністю або частково, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, господарський суд на підставі частини другої статті 47 Цивільного кодексу вправі за позовом сторони, яка виконала угоду, визнати таку угоду дійсною. Судове рішення у цьому випадку замінює нотаріальне посвідчення.
Позивач не довів суду факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення даного договору.
Суд також звертає увагу, що навпаки, у своєму відзиві на позов, відповідач визнав позовні вимоги і просив позов у цій частині задовольнити.
Також, відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушений або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Позивач не довів суду, які саме його права порушуються, адже відповідач у своєму відзиві на позов та у судовому засіданні, яке відбулося 07.07.2009 року проти позовних вимог позивача не заперечує й визнає позовні вимоги.
Наведені обставини свідчать про те, що з боку відповідача не порушуються або оспорюються права і охоронювані законом інтереси позивача.
За таких обставин у частині визнання договору дійсним, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Позивач також просить визнати його право власності на земельну ділянку.
Однак, відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі — підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів:
За приписами статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. Позивачем таких обставин суду не представлено.
Таким чином, позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду доказів порушення або оспорювання відповідачем своїх прав і охоронюваних законом інтересів.
А отже позовні вимоги щодо визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, яка розташована у м. Феодосії, смт. Приморський, вул. Керченська, 31, також задоволенню не підлягають.
Судові витрати суд відносить на позивача в порядку ст. ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.