ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 36/30112.08.09
За позовом Приватного підприємця ОСОБА_1
До Чернівецької обласної ради
Про визнання незаконними дії та зобов’язання укласти договір оренди
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від позивача ОСОБА_1 –приватний підприємець
Від відповідача Юзьків М.І. –по дов. № 08,11/08-712 від 02.10.2008р.
У засіданні брали участь
ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_1 до Чернівецької обласної ради про визнання незаконними дії та зобов’язання укласти договір оренди нерухомого майна по вул. Кошового, 57 в м. Чернівці з позивачем терміном на 10 років за ставкою орендної плати, запропонованою на конкурсі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2009р. було порушено провадження у справі № 36/301, розгляд справи призначено на 12.08.2009р.
Відповідач у письмовому відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, з огляду на те, що запропонований позивачем проект договору не містить істотних умов договору оренди, а саме: індексації орендної плати, страхування орендарем взятого ним в оренду майна, а також щодо погашення кредиторської заборгованості обласного комунального підприємства з сервісного обслуговування агропромислового комплексу області в сумі 53 900 грн. Пропозиції відповідача викладені в протоколі розбіжностей до договору позивачем до договору не включено та його згоди на передачу до суду не прийнятих розбіжностей не отримано, що порушенням ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України. В задоволенні позову просить відмовити.
Позивачем було подано заяву про забезпечення позовних вимог шляхом заборони будь-які дії з майном, право оренди якого оскаржується в суді. Заява мотивована тим, що позивачу стало відомо про намір відповідача –Чернівецької обласної ради укласти договір оренди з іншою особою –Приватним підприємцем ОСОБА_3.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову суд відзначає наступне
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Позивач в поданій заяві не конкретизує особу якій має бути заборонено вчиняти дії з майном, а також не визначено які саме дії забороняється вчиняти, що свідчить про відсутність розумності та адекватності вимог щодо забезпечення позову.
Враховуючи викладене заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
В судовому засіданні 12.08.2009р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, за згодою представників позивача і відповідача оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
17.10.2008р. Чернівецькою обласною радою в газеті «Молодий буковинець»було оголошено конкурс на здобуття права оренди нерухомого майна по вул. О. Кошового, 57 в м. Чернівцях (будівлі гаражів та виробничого приміщення обласного комунального підприємства з сервісного обслуговування агропромислового комплексу області.
Одним з фіксованих умов конкурсу з метою набуття права оренди зазначеної нерухомості було:
1. погашення кредиторської заборгованості обласного комунального підприємства з сервісного обслуговування агропромислового комплексу області в сумі 53 900 грн.
2. використання приміщення за пропозицією орендаря;
3. термін оренди 10 років.
Чернівецька обласна рада листом № 08.14/39-1035 від 29.12.2008р. повідомила позивача про те, що за результатами засідання постійної діючої конкурсної комісії від 14.11.2008р. його визнано переможцем конкурсу на право оренди окремого нерухомого майна по вул. О.Кошового, 57 в м. Чернівцях та запропоновано виконати фіксовану умову конкурсу про погашення кредиторської заборгованості обласного комунального підприємства з сервісного обслуговування агропромислового комплексу області в сумі 53 900 грн. до 15.01.2009р. та з’явитись в обласну раду для укладення договору оренди.
Відносини, пов’язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.
Вимогами, передбаченими ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обв’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Стаття 627 Цивільного кодексу України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Отже, істотними вважаються насамперед ті умови договору, які названі такими за законом.
Стаття 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»містить перелік істотних умов договору оренди, зокрема
- орендна плата з урахуванням її індексації;
- страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
Частина 3 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачає, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Пункт 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлює, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 2 ст. 771 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлений обов’язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм.
Загальний порядок укладення господарських договорів врегульовано статтею 181 Господарського кодексу України.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. (п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України).
Пункт 2 статті 181 Господарського кодексу України передбачає, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Як вбачається з матеріалів справи позивач з посиланням на п. 2 ст. 181 Господарського кодексу України звернувся до Чернівецької обласної ради із заявою від 02.03.2009р. згідно якої надав два примірники проекту договору оренди нерухомого майна по вул. О.Кошевого, 57 м. Чернівці, яка отримана відповідачем 05.03.2009р. (штамп вхідної кореспонденції Чернівецької обласної ради).
Згідно п. 3 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Однак, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (п. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).
Відповідач в передбачений строк листом від 25.03.2009р. за № 08.14/39-314 повідомив позивача, що умовами запропонованого проекту договору, а саме п. 5.2. не визначено конкретних термінів сплати 53 900 грн. для погашення кредиторської заборгованості ОКП з сервісного обслуговування АПК області, що суперечить зобов’язанням позивача щодо сплати 26 000 грн. для прискорення підписання договору оренди в термін до 30.04.2009р.
Враховуючи викладене, а також те, що на думку відповідача умови договору мають неузгодженості з пропозиціями орендодавця, позивачу разом з вищезгаданим листом було надіслано протокол розбіжностей до договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 646 Цивільного кодексу України відповідь про згоду укласти договір на інших умовах, ніж було запропоновано, є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Відповідно до п. 5 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Однак, позивач не погоджуючись із запропонованими згідно протоколу розбіжностей умов договору звернувся до відповідача із заявою від 04.05.2009р., яка отримана відповідачем 13.05.2009р., про підписання договору в запропонованій позивачем редакції без включення пропозицій та у випадку незгоди його підписання просив з посиланням на п. 5 ст. 181 Господарського кодексу України надати згоду на врегулювання спору в судовому порядку.
Отже, з викладеного вбачається, що позивачем не дотримано вимог щодо врегулювання розбіжностей та передачі спору за згодою відповідача до суду в установлений двадцятиденний строк.
Відповідач листом № 08.14/39-520 від 27.05.2009р. повідомив позивача про те, що згідно п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України в протоколі розбіжностей обласна рада виклала істотні умови, які визнані такими за законом і необхідні для договорів такого виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Враховуючи те, що між сторонами не досягнута згода з усіх істотних умов договору оренди, відповідно до п. 8 ст. 181 Господарського кодексу України такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Давши належну оцінку запропонованого позивачем договору оренди нерухомого майна по вул. О. Кошового, 57 в м. Чернівцях, суд прийшов до висновку, що в ньому не визначено таких істотних умов, визначених в Законі України «Про оренду державного та комунального майна»як орендна плата з урахуванням її індексації та страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
Відповідно до ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Доказів того, що позивачем було вчинено фактичні дії щодо виконання договору не подано.
З урахуванням викладеного а також приймаючи до уваги те, що запропонований договір оренди не відповідає вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна», позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають повністю.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Таким чином, позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_1 необґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
В позові відмовити повністю.
Суддя Т.Ю. Трофименко
Повний тест рішення виготовлений
та підписаний 18.08.2009р.