ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (265) 6-17-89, факс (265) 6-16-76, inbox@fs.ko.court.gov.ua

____________________________________________________________________________________

2/381/1295/16

381/3465/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада2016 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Чернишової Є.Ю., за участі секретаря Соловей Ж.В., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідачів ОСОБА_4, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Борівської селищної ради, ОСОБА_3 про скасування рішень та визнання недійсними правовстановлюючих документів на земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2016 року позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду з позовом до Борівської селищної ради, ОСОБА_3 про скасування рішень та визнання недійсними правовстановлюючих документів на земельні ділянки, мотивуючи свої вимоги тим, що йому та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою вул. Київська, 24 в смт. Борова Фастівського району Київської області. Позивачу належить 16/25 частин, ОСОБА_3 9/25 частин зазначеного будинку. З листа управління Держземгеокадастру у Фастівському районі Київської області позивачеві стало відомо, що ОСОБА_3 було приватизовано земельну ділянку загальною площею 0,0668 га для введення особистого селянського господарства. Позивач звернувся до Борівської селищної ради із заявою про приватизацію земельної ділянки, проте, рішення по суті цієї заяви не прийнято, а при проведенні обміру земельної ділянки стало відомо, ОСОБА_3 приватизовано дві земельні ділянки, тобто більшу частину території, яку займало спільне домоволодіння, що не відповідає часткам у спільному майні. Крім того, приватизовані нею земельні ділянки частково охоплюють належні позивачеві господарські будівлі та споруди. Крім того зазначив, що право на отримання земельної ділянки у власність земельним законодавством встановлена лише один раз по кожному виду цільового використання, тому ОСОБА_5 не мала права отримувати у власність дві земельні ділянки з одним видом цільового призначення. Позивач вважає, що отримання відповідачкою ОСОБА_3 у власність земельних ділянок, площа яких значно перевищує 9/25 частин від їх загальної площі під домоволодінням порушує його право як співвласника, оскільки він не може приватизувати земельну ділянку, яка б відповідала належній йому частці у спільній власності.

На підставі викладеного, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.10.2016 року, просив скасувати рішення Борівської селищної ради від 13.10.2009 року № 8-XXVIII-V, від 15.06.2012 року № 7.15, визнати недійсним державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЙ № 932864, серії ЯЙ № 932863, які видані ОСОБА_3

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на вищевказані обставини, просили позов задовольнити.

Представник Борівської селищної ради в судове засідання не з’явися, повідомлений вчасно та належним чином, надавши суду заяву, відповідно до якої просить справу слухати у відсутності представника відповідача та вирішення питання залишили на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник заперечували проти позову, просили відмовити в його задоволені, пояснили, що рішенням Борівської селищної ради № 7.15-16-6 від 15.06.2012 року ОСОБА_3 виділено земельну ділянку загальною площею 0,0668 га по вул. Київська, 24 в межах Борівської селищної ради, яку вона в подальшому приватизувала. Зазначили, що це є окрема земельна ділянка, яка примикає до присадибної ділянки, на якій знаходиться будівля, що перебувають у спільній сумісній власності позивача та відповідача згідно договору від 25.12.2000 року. Вказали, що твердження ОСОБА_1, що ОСОБА_3 отримала спірну земельну ділянку всупереч вимогам законодавства, а також порушила його особисте право на спірну земельну ділянку не відповідає дійсності, оскільки 18.06.2012 року ОСОБА_3 маючи на меті оформити державний акт на спірну земельну ділянку звернулася із заявою до ФОП ОСОБА_6 про виготовлення технічної документації з землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право власності на земельну ділянку. У процесі виготовлення технічної документації суміжні землекористувачі, у тому числі і ОСОБА_1, встановили в натурі та погодили зовнішню межу земельної ділянки та будь-яких претензій щодо меж суміжників у позивача не з’явилися, що підтверджується підписами суміжних землекористувачів, у тому числі – ОСОБА_1 Крім того, позивач погодив та скріпив своїм підписом зведений план ділянок. Отже, позивачеві було відомо про рішення Борівської селищної ради про виділяння ОСОБА_3 земельної ділянки та подальшої приватизації ще у червні 2012 року. Ураховуючи викладене, просять суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, у тому числі у зв’язку із спливом строку позовної давності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, всебічно й повно з’ясувавши обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 25 грудня 2000 року житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в по вул. Київська, 24 в с. Борова, Фастівського району Київської області був подарований ОСОБА_3 (9/25 частин) та ОСОБА_1 (16/25 частин) (а.с. 7).

Відповідно до рішення Борівської селищної ради № 8 від 13.10.2009 року «Про розгляд земельних питань» ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 874 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована в смт. Борова Фастівського району Київської області по вул. Київська, 24 (а.с. 59).

Рішенням Борівської селищної ради № 7 від 04.11.2011 року надано дозвіл ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 384 кв.м., що розташована в смт. Борова Фастівського району Київської області по вул.. Київська, 24 для будівництва та обслуговування житлового будинку та замовити в землевпорядній організації проект землеустрою зазначеної земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку (а.с. 60).

Як вбачається з рішення Борівської селищної ради №7.15 від 15.06.2012 року, було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку в смт. Борова, вул. Київська, 24 в межах Борівської селищної ради та вирішено передати у власність земельну ділянку громадянці ОСОБА_3, загальна площа – 0,0825 га (а.с. 10).

Відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 932863від 29.12.2012 рокуМазніченко ОСОБА_7 на підставі рішення Борівської селищної ради №7.15-16-6 від 15.06.2012 року належить земельна ділянка площею 0,0157 га, що розташована по вулиці Київська, 24 смт. Борова, Фастівського району Київської області (а.с. 61)

Відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 932864 від 29.12.2012 року ОСОБА_3 на підставі рішення Борівської селищної ради №7.15-16-6 від 15.06.2012 року належить земельна ділянка площею 0,0668 га, що розташована по вулиці Київська, 24 смт. Борова, Фастівського району Київської області (а.с. 61).

Правовідносини, що склались між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Право власності громадян та юридичних осіб на землю гарантується ст.14 Конституції України. Відповідно до положень ч.2 ст.14 Конституції України це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.Підстави набуття права на землю передбачені ст.116 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Поняття, зміст права власності на землю та підстави його набуття визначено в нормах ст.ст. 78, 81 і 116 цього Кодексу.

Особливість набуття права на земельні ділянки полягає в наявності чітко визначеної в законодавстві процедури, за якою у суб’єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 п. «в», 4 ст. 116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. «г» ч. 1 ст. 121 цього Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Виходячи зі змісту частини четвертої статті 116 ЗК України, слід вважати, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання, зокрема для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в селищах - не більше 0,15 гектара.

При цьому, одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, котра скористалася своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої цим Кодексом, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає різницю між гранично можливою та раніше отриманою у власність.

Суд погоджується з доводами позивача про те, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання.

Проте, суд наголошує на тому, що безоплатна передача земельної ділянки здійснюється за загальним порядком, визначеним статтею 118 ЗК України, відповідно до якого громадянин подає заяву до відповідної ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає клопотання і надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та в подальшому, після отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Виходячи із системного тлумачення наведених норм земельного законодавства можна дійти висновку, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах встановлених норм проводиться один раз за кожним видом використання, що здійснюється шляхом прийняття органом місцевого самоврядування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Так, як зазначалось, рішення Борівської селищної ради від 15.06.2012 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку в смт. Борова, вул. Київська, 24 в межах Борівської селищної ради та вирішено передати у власність земельну ділянку громадянці ОСОБА_3 загальною площею 0,0825 га.

Отже, на думку суду, позивач неправильно витлумачивши зміст наведених норм матеріального права, зробив невірний висновок про те, що відповідачем двічі проведена приватизація земельних ділянок за одним і тим же видом цільового призначення, оскільки на ім’я відповідача були видані два державні акти, при цьому не враховано того факту, шо підставою для видачі спірних державних актів на право власності на земельні ділянки стало одне рішення Борівської селищної ради №7.15-16-6 від 15.06.2012 року, якимпередано у власність земельну ділянку в межах розмірів передбачених статтею 121 ЗК України.

Тому, враховуючи встановлені обставини справи та зазначені норми матеріального права, суд вважає, що видання двох державних актів на право приватної власності на дві земельні ділянки не можна вважати повторним наданням у приватну власність відповідачу земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге.

Фактично було здійсненне розділення однієї земельної ділянки загальною площею 0,0825 га., яка передана у власність за рішенням Борівської селищної ради від 15.06.2012 року, на дві земельні ділянки площею 0,0157 га та площею 0,0668 га, на які уповноваженим органом видані два державних акти, що не суперечить вимогам чинного земельного законодавства.

Відповідно до положень ст.126 ЗК України державний акт лише посвідчує право власності на земельну ділянку та не є рішенням органу місцевого самоврядування рішення про надання ділянки у власність.

Згідно із ч. 1 ст. 155 ЗК України - у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема ст. ст. 116, 118 ЗК України (правова позиція Верховного Суду України згідно із постановою № 6-93цс13).

Таким чином, з огляду на встановлені обставини, у суду відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень Борівської селищної ради від 13.10.2009 року № 8-XXVIII-V, від 15.06.2012 року № 7.15, що обумовлює відсутність підстав для визнати недійсними державних актів серії ЯЙ № 932864 та серії ЯЙ № 932863.

Крім того, вирішуючи питання, поставлене представником відповідача у заяві про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Так, стаття 256 ЦК України передбачає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 ЦК України). Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стаття 267 ЦК України визначає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

По справі встановлено, що позивачем оскаржуються рішенняБорівської селищної ради від 13.10.2009 року та від 15.06.2012 року, державні акти, видані у 2012 році, при цьому позивач до суду звернувся лише в серпні 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Ані у позовній заяві, ані під час розгляду справи позивачем не ставилося питання про поновлення пропущеного строку позовної давності, при цьому наголошувалось, що такий строк не пропущений, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався лише у червні 2016 року з листа Управління Держземгеокадастру у Фастівському районі Київської області.

Суд не приймає такі доводи позивача з огляду на наступне.

Відповідно до положень земельного законодавства, при розробленні технічної документації з землеустрою для подальшого отримання державного акта про право власності на земельну ділянку відбуваються певні дії, зокрема, встановлюються межі земельної ділянки, складається кадастровий план та інше.

Так, як вбачається з акта про встановлення в натурі (на місцевості) та погодження зовнішньої межі земельної ділянки та передачу на зберігання встановлених межових знаків від 18.06.2012 року, який був підписаний, зокрема, ОСОБА_1, ніяких претензій щодо меж з боку суміжників при встановлені в натурі (на місцевості) зовнішньої межі земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Київській, 24 в смт. Борова, Фастівського району Київської області, не заявлені, межі погоджено і не викликають спірних питань (а.с. 98).

Як вбачається зі зведеного плану ділянок, який міститься у технічній документації із землеустрою, що наданий Управлінням Держгеокадастру у Фастівському районі Київської області на вимогу суду, ОСОБА_1 погодив наведений план, що підтвердив власним підписом (а.с.97).

Позивач посилається на той факт, що при підписанні наведений акт не містив певних реквізитів, а саме дати його складання та кількості межових знаків. Крім того, позивач також посилався на те, що зведений план ділянок ним не підписувався, тобто поставив під сумнів справжність підпису у цьому акті.

Разом з тим, згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Таким чином, сторона у справі наділена правом ініціювати призначення експертизи у справі, у тому числі почеркознавчої експертиза, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукописного тексту і підпису.

Однак, такої заяви про призначення експертизи позивачем в судовому засіданні подано не було, хоча судом, з урахуванням вимог ст. 10ЦПК України, таке право йому було роз'яснено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо несправжності підпису у акті.

Крім того, доказів того, що акт про встановлення в натурі (на місцевості) та погодження зовнішньої межі земельної ділянки не містив певних реквізитів позивачем також не надано. Копія акта, що надана позивачем, не може бути належним та допустимим доказом спірних обставин, оскільки така копія зображення на папері одержана методом ксерографії, при виготовленні якої можливо внести певні виправленні до екземпляру документу, з якого знімається копія.

Заяви про призначення експертизи (давності документа) для встановлення фактичних обставин, пов'язаних з виготовленням документів позивачем в судовому засіданні також подано не було.

При цьому, суд не вбачає підстав ставити під сумнів відомості, що містяться у цьому акті, який міститься у технічній документації, що надана уповноваженим органом, яка належним чином оформлена та засвідчена, оскільки з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на позивача покладено обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, в даному випадку, довести суду фальсифікацію спірного документа. Таким чином, при досліджені наведеного акта не встановлено обставин, що викликають сумнів в його достовірності, а навпаки підтверджують інформацію, яка викладена в ньому.

Крім того, як вбачається з абрису земельної ділянки (зворотній бік а.с.98), на ньому позначені схематичний план та розміри земельної ділянки.

Суд не приймає посилань позивача на відсутність такого абрису на зворотному боці акту про встановлення в натурі (на місцевості) та погодження зовнішньої межі земельної ділянки, оскільки саме в акті, який був підписаний позивачем особисто, міститься посилання на те, що абрис земельної ділянки вказаний на зворотній стороні даного акту. Тобто, підписуючи наведений акт, позивач мав пересвідчитись у відповідності змісту документа наведеним у ньому даним.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивачу ще у червні 2012 року було достовірно відомо про здійснення відповідачем ОСОБА_3 процедури приватизації земельної ділянки, однак позивач до суду звернувся лише в серпні 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що згідно з ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Таким чином, встановивши, що строк для звернення до суду з позовом пропущений без поважних підстав, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки судом за результатом розгляду справи встановлено, що позовні вимоги є необґрунтованими, а оскаржувані рішення є законними, тому суд відмовляє у задоволені позову саме за безпідставністю матеріально-правової вимоги та через його недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись нормами ЦК України, ЗК України, ст. 10, 60, 209, 212-215,218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Борівської селищної ради, ОСОБА_3 про скасування рішень та визнання недійсними правовстановлюючих документів на земельні ділянки– залишити без задоволення.

Повний текст рішення виготовлений 21 листопада 2016 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області, протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.Ю.Чернишова