ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

10.08.10                                                                                           Справа № 2/72

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді –Гнатюк Г.М.

суддів          - Кравчук Н.М.

          - ОСОБА_1.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ставрів-Агро», с.Ставрів, Млинівського району, Рівненськї області від 19.05.2010р.

на рішення господарського суду Рівненської області від 06.05.2010р.

у справі №2/72

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ставрів-Агро», с.Ставрів, Млинівського району, Рівненськї області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна», м.Київ

про визнання договору частково недійсним

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник

від відповідача: ОСОБА_3 - представник

Сторонам роз‘яснено їх права та обов‘язки, передбачені ст. 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.05.2010р. у справі №2/72 (суддя Савченко Г.І.) в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ставрів-Агро»про визнання недійсними п.п.7.7,8.1,8.2,8.3 договору №F94 від 09.04.2008р. відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що спірні умови договору повністю відповідають вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору лізингу повністю чи частково.

З даним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ставрів Агро»не погодилася і оскаржило його в апеляційному порядку оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального права, так як місцевим господарським судом неповно з‘ясовано усі обставини справи, що мають значення для справи, у зв‘язку з чим просить назване рішення скасувати та позовні вимоги задоволити повністю. Крім цього зазначає про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, так як спір розглянено за відсутності представника позивача, який не був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу не надходив, однак в судовому засіданні представник відповідача спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв‘язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 06.05.2010р. у справі №2/72 залишити без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.08 р. між позивачем та відповідачем було укладеного договір лізингу №F94. На виконання п.п.1.1., 1.2., 1.3. Договору постачальник ТОВ «Ас-Терра»здійснив поставку Тракторів New Holland Т 8040, у кількості 5 одиниць, рік виробництва 2007, серійні номери: Z7RW06297; Z7RW06167; Z7RW06268; Z7RW06288; Z7RW06018, що підтверджується Актом прийому-передачі від 14.04.2008 року, видатковою накладною № СОF-000028 від 14.04.2008 року. Таким чином свої зобов'язання за договором Позивач виконав належним чином та в строк.

Згідно ч.1, ч.7 ст.292 ГК України, лізинг –це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майно, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Аналогічні норми містять ст.ст. 7, 10, 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”та ст. 806 ЦК України. Зокрема, ч.ч. 2,3 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг”передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Зазначеним нормам кореспондує умова п.7.7 договору, - лізингодавець має право відмовитись від договору в односторонньому порядку, якщо лізингоодержувач не виконує свої зобов’язання щодо сплати лізингових платежів більше 30-ти календарних днів. А також п. 8.1, згідно якої договір припиняється з моменту коли лізингоодержувач отримав або міг отримати письмове повідомлення лізингодавця про відмову від договору. При цьому Лізингоодержувач зобов'язаний негайно сплатити Лізингодавцю суми решти лізингових платежів, які залишилось сплатити та вартості викупу предмета лізингу зменшених шляхом дисконтування. Розмір дисконту встановлюється, за достовірною відсотковою ставкою, що діятиме на дату повідомлення Лізингодавця про розірвання Договору.

Враховуючи допущені позивачем порушення умов договору лізингу в частині внесення чергових платежів, керуючись положеннями п.8.2. Договору, 09.04.2009 р. відповідач направив позивачу повідомлення про відмову від Договору листом від 09.04.2009 року за №339.

Отже, з 16 квітня 2009 року вказаний договір є розірваним, що підтверджено також і Ухвалою господарського суду Рівненської області по справі № 11/65 від 30 квітня 2009 року та Постановою Львівського апеляційного господарського суду по даній справі від 17 серпня 2009 року.

Статтею 199 Господарського кодексу встановлено, що виконання господарських зобов'язань має проводитись відповідно до домовленості сторін чи чинного законодавства, але не може йому суперечити.

Невідповідність господарського зобов'язання вимогам закону згідно ч.1ст.207 Господарського кодексу України є підставою для визнання судом такого зобов'язання недійсним на вимогу однієї із сторін повністю або в частині.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України, щодо змісту правочину, який не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Доводи скаржника про те, що вимоги про одночасне повернення предмету лізингу, лізингових платежів та вартості предмету лізингу суперечать принципу добросовісності, розумності та справедливості, передбачені ст.3 ЦК України, є безпідставними, оскільки статтею 16 ч.2 Закону України «Про фінансовий лізинг»перераховано складові лізингового платежу: сума, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсація відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця. Тобто вартість предмета лізингу вже закладена у лізинговий платіж, і додатково не стягується. А залишкова вартість (вартість викупу предмета лізингу) передбачена п.2.1.7 договору лізингу і становить 0,1% бази обчислення лізингових платежів. Крім того пунктом 11.2 договору зазначено, що в кінці строку дії договору лізингоодержувач після виконання усіх зобов'язань здійснює придбання у власність предмета лізингу за ціною придбання, що дорівнює залишковій вартості, розмір якої визначається розд.2 (зокрема п.2.17) договору. Після сплати (стягнення) вказаних платежів позивач набуває предмет лізингу у власність. Крім цього, слід зазначити про те, що згідно ст..3 ЦК України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору та застосуванні до контрагента заходів цивільно-правової відповідальності із урахуванням вимог законодавства.

Зважаючи на те, що спірні умови договору повністю відповідають та кореспондуються з вимогами чинного законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для визнання недійсними п.п.7.7.,8.1.,8.2.,8.3 договору лізингу.

Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд справи за відсутності представника позивача, який не був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, то такі доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема повідомленням про вручення поштвого відправлення (судова повістка) №330010560283 від 22.04.2010р., яка свідчить про отримання позивачем ухвали суду 28.04.2010р. (а.с.19).

Інші доводи скаржника є документально не підтвердженні, а тому відхилені за безпідставністю.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд,

Постановив:

1.          Рішення господарського суду Рівненської області від 06.05.2010 року у справі №2/72 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ставрів Агро»залишити без задоволення.

2.          Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

3.          Матеріали справи повернути в господарський суд Рівненської області.

Головуючий суддя                                                            Гнатюк Г.М.

Суддя                                                                                Кравчук Н.М.

Суддя                                                                                Мирутенко О.Л.