ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

23.03.10                                                                                           Справа № 07/144-38

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді – Гнатюк Г.М.

суддів          - Кравчук Н.М.

          - ОСОБА_1

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торчинські ковбаси», смт.Торчин, Луцького району, Волинської області від 30.12.2009р.

на рішення господарського суду Волинської області від 21.12.2009р.

в справі № 07/144-38

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СтеМас», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торчинські ковбаси», смт.Торчин, Луцького району, Волинської області

про стягнення 130698,51грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 –представник, ОСОБА_3 - представник

від відповідача: не з‘явився

Позивачу роз‘яснено його права та обов‘язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Відповідач явку повноважних представника в судове засідання двічі не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Волинської області від 21.12.2009р. у справі №07/144-38 (суддя Сур’як О.Г.) позов ТзОВ «СтеМас»задоволено повністю та стягнено з ТзОВ «Торчинські ковбаси»на користь позивача 102000,00грн. основного боргу, 4472,09грн. -3% річних, 24226,42грн. інфляційних нарахувань, 1306,99грн. витрат по сплаті державного мита та 236 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст.526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торчинські ковбаси»оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач просить рішення скасувати. Апелянт зазначає, що приймаючи рішення у справі господарський суд Волинської області не тільки не застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, а й неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, мотивував своє рішення фактами, які визнано встановленими за відсутності належних та допустимих доказів, зробив висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи та порушив норми процесуального права, так як розглянув спір за відсутності представника відповідача.

У відзиві від 15.02.2010р. на апеляційну скаргу (вх.№1625 від 22.02.2010р.) ТзОВ «СтеМас»та його представники у судовому засіданні спростували доводи скаржника та зазначили про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв‘язку з чим просять апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути спір за відсутності апелянта, у відповідності до ст.75 ГПК України, який повідомлений належним чином про час та місце слухання справи. Чергове клопотання відповідача про відкладення розгляду справи колегією суддів відхиляється, оскільки відповідач недобросовісно користується наданими йому процесуальними правами, що призводить до затягування розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, оцінивши докази та заслухавши пояснення представників позивача, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 21.12.2009р. у справі №07/144-38 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.01.2008р. між ТзОВ «СтеМас»(Постачальником) та ТзОВ «Торчинські ковбаси»(Покупцем) укладено договір №02/08, відповідно до якого Постачальник зобов'язувався здійснити у відповідності до умов цього Договору поставки товару (ковбасної та/або сосисочної оболонки), а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором зобов'язувався прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п.2.2 Договору Покупець зобов'язаний оплатити поставку товару шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, або внесенням готівкових коштів в касу Постачальника в строк не більш ніж 45 календарних днів з дати підписання видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, згідно із умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

По видаткових накладних №РН-0000005 від 09.01.2008р. та №РН-0000006 від 09.01.2008р. позивач - ТзОВ «СтеМас»поставив відповідачу - Спільному українсько- польському підприємству Товариству з обмеженою відповідальністю 'Торчинські ковбаси»товар (ковбасну та/або сосисочну оболонку) на суму 18926,41грн.

Згодом, вже на виконання умов договору, відповідно до видаткових накладних №РН-0000032 від 18.01.2008р., №РН-0000036 від 22.01.2008р. та №РН-0000094 від 21.02.2008р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 105012,05грн.

Натомість відповідачем своїх зобов’язань належним чином не виконано та отриманого товару повністю не оплачено, у зв’язку з чим заборгованість відповідача станом на 30.09.2008р. складала 112000грн., що підтверджується актом звірки між Позивачем та Відповідачем.

Крім того, 17.10.2008р. по видатковій накладній №РН-0000631 позивач поставив відповідачу товар на суму 5704,68грн., а відповідачем частково проведено оплату отриманого товару, у зв’язку з чим непогашеною залишилася сума 102000грн.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу 4472,09грн. 3% річних та 24226,42грн. інфляційних втрат.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про підставність задоволення позовних вимог щодо стягнення боргу, річних, інфляційних втрат та відшкодування судових витрат.

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на те, що відповідачем не подані суду жодні докази, які б свідчили про часткове чи повне погашення боргу, а також будь-які інші докази про складний фінансовий стан підприємства, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про повне задоволення позовних вимог.

Щодо доводів скаржника про порушення місцевим господарським судом процесуальних норм, зокрема що судом першої інстанції не відкладено розгляду справи за клопотання відповідача для надання можливості представнику відповідача з’явитися в судове засідання, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи відкладався, за клопотанням відповідача, а отже відповідач не був позбавлений можливості забезпечити явку свого представника в наступне судове засідання для захисту своїх інтересів. Відкладення розгляду справи, у відповідності до ст.77 ГПК України, є правом суду, а не його обов’язком. Крім цього, у відповідності до ст.69 ГПК України, спір місцевим господарським судом має бути вирішено у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Зважаючи на викладене, колегія суддів не вбачає жодних процесуальних порушень, які могли б бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Посилання скаржника про невірне та безпідставне нарахування позивачем інфляційних витрат та річних безпідставні, так як інфляційні втрати та 3% річних не являються неустойкою (штрафом або пенею) та на їх нарахування не поширюється дія приписів ч.6 ст.232 ГК України та ч.2 ст.258 ЦК України. До даного виду вимог застосовується позовна давність в 3 роки. Перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання. При цьому, слід відмітити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інші доводи, викладені скаржником, як підстава скасування рішення, документально не підтверджені, тому колегія суддів вважає їх не доведеними та необґрунтованими.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, друга сторона відшкодовує витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1.          Рішення господарського суду Волинської області від 21.12.2009 року у справі №07/144-38 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торчинські ковбаси» залишити без задоволення.

2.          На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.

3.          Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.          Матеріали справи повернути в господарський суд Волинської області.

Головуючий суддя                                                            Гнатюк Г.М.

Суддя                                                                                Кравчук Н.М.

Суддя                                                                                Мирутенко О.Л.