ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
від "02" вересня 2009 р. по справі № 07/41-64
від 02.09.2009р. справа № 07/41-64
за позовом Підприємця ОСОБА_1, с.Борохів Ківерцівського району
до Відкритого акціонерного товариства “Луцький авторемонтний завод”, с.Струмівка Луцького району
про стягнення 156589грн. збитків
Суддя Сур’як О.Г.
Представники :
від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 21.01.2009р.
від відповідача: Антонюк О.С., довіреність від 18.03.2009р.
Сторонам роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяви про відвід судді та фіксацію судового процесу технічними засобами не поступило.
В судовому засіданні 31.08.2009р. за згодою сторін відповідно до ст.77 ГПК України була оголошена перерва до 02.09.2009р.
Суть спору: Позивач – підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим заявою від 31.08.2009р., про стягнення з відповідача – ВАТ “Луцький авторемонтний завод” на користь підприємця ОСОБА_1 170953,39грн. матеріальних збитків – ринкову вартість належного позивачу майна (64 металоконструкцій).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що згідно рішення господарського суду Волинської області від 12.01.2005р. по справі №2/98/7/73 зобов’язано ВАТ «Луцький авторемонтний завод» усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні майном, що належить підприємцю ОСОБА_1 в тому числі згідно угоди купівлі-продажу №102 від 17.10.2003р. – металоконструкціями в кількості 64 штуки, які знаходяться на території ВАТ «Луцький авторемонтний завод» за адресою: АДРЕСА_1 На виконання даного рішення та наказу господарського суду, під час здійснення виконавчих дій, при виїзді на ВАТ «Луцький авторемонтний завод» державним виконавцем за участю понятих складено акт про відсутність на території ВАТ «Луцький авторемонтний завод» 64 металоконструкцій, в зв’язку з чим позивач просить стягнути з ВАТ «Луцький авторемонтний завод» 170953,39грн. матеріальних збитків – ринкову вартість належного позивачу майна (64 металоконструкцій).
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 18.03.2009р. та представник відповідача в судових засіданнях заперечують проти позову, вважають його безпідставним та просять відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що металоконструкції в кількості 64 шт. входять до складу незавершеного будівництва нежитлового приміщення, яке підприємець придбав у ВАТ «Луцький авторемонтний завод». Позивач не звертався до ВАТ «Луцький авторемонтний завод» з вимогами щодо передачі йому 64 металоконструкцій, оскільки вони були ним отримані разом з незавершеним будівництвом та в подальшому продані.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
17.10.2003р. між ВАТ «Луцький авторемонтний завод» (Продавець) та підприємцем ОСОБА_1 (Покупцем) було укладено угоду купівлі-продажу №102, відповідно до якої Продавець продає, а Покупець приймає і оплачує металеві конструкції в кількості 64шт. орієнтовною вартістю 10978,31грн.
Відповідно до п.п.3.1, 3.2 даної угоди розрахунок проводиться Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця згідно виписаного рахунка. Право власності майном переходить до покупця у разі повної оплати згідно виписаного рахунка.
Згідно п.6.1 дана угода набуває чинності з моменту підписання її уповноваженими на те представниками сторін і діє до повного її виконання з обох Сторін.
Правовідносини між сторонами виникли ще під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.
Відповідно до ст.5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до ст.151 ЦК УРСР зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 208 ЦК УРСР передбачено, що зобов'язання повинно бути виконано в натурі. В разі невиконання зобов'язання передати індивідуально визначену річ у власність або в користування кредиторові останній вправі вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її йому, кредиторові.
Відповідно до ст.ст.662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтями 526 ЦК України, 193 ГК України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язань – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Водночас, позивачем не надано суду доказів звернення до відповідача з вимогою щодо передачі належного йому майна (індивідуально визначеної речі).
Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогою про передачу (повернення) належного йому майна, з огляду на вищезазначене, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 170953,39грн. матеріальних збитків – ринкову вартість належного позивачу майна (64 металоконструкцій) безпідставна та не підлягає задоволенню.
Враховуючи зазначене та керуючись ст.ст. 151, 208, 224 Цивільного кодексу Української РСР, ст.ст. 5, 526, 530, 662, 663 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
в и р і ш и в :
В позові відмовити.
Суддя О.Г. Сур’як
Дата підписання повного тексту рішення 07.09.2009р.
Суддя Сур'як О. Г.