Апеляційний суд Житомирської області

Справа № 22-а/0690/4864/11

Категорія

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого: судді Кочетова Л.Г.,

суддів ЖигановськоїО.С., ОСОБА_1,

при секретарі Порохня М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації про стягнення коштів передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Олевської рп и держадміністраиії на постанову Олсвського районного суду Жию.мнрської област і від 14 грудня 2009 року,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2009 року позивачі звернулися до суду із позовом до управління прані та соціального захисту населення, в якому просили стягнути з відповідача недоплачені кошти, виплата яких передбачена ст. ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.1999 року по 01.09.2009 року.

Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2009 року позовні вимоги задоволено частково, визнано дії управління праці та соціального захисту населення по застосуванню постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року щодо вказаних виплат неправомірними та стягнуто з відповідача на користь позивачів по 2131,80 гри. за ст. 37 за період з 01.09.2008 року по 01.09.2009 року та по 24090.80 грн. за ст. 39 вказаного Закону за період з 01.01.1999 року по 01.09.2009 року.

В апеляційній скарзі апелянт вказує, що всі виплати проводилися у відповідності до цимог чинного законодавства.

Розглянувши справу та перевіривши законність і обгрунтованість постанови суду першої інстанції в межах, передбачених ст. 195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач проживає та працює на території радіоактивного забруднення.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіологічного контролю, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 30 процентів від мінімальної заробітної плати.

Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення проводиться доплата в зоні посиленого радіологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати щомісячно.

З матеріалів справи видно, що на виконання положень ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідачем щомісяця виплачувалися позивачу передбачені ст.37 Закону виплати в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, обгрунтовано визнав, що при визначенні розміру згаданої виплати застосуванню підлягають саме норми ст. ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідача по виплаті грошової допомоги та доплати до пенсії в розмірах, встановлених зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836.

Що стосується вимог за період до 06 жовтня 2008 року, суд першої інстанції, зас тосовуючи вимоги ст. ст. 99-100 КАС України до вимог за ст. 37 вказаного Закону, безпідставно не застосував їх до вимог за ст. 39, помилково вважаючи такі виплати складовою частиною заробітної плати.

Оскільки такі виплати є соціальними виплатами, нараховуються та виплачуються на підставі Закону України „Про статус і соціальний захист іромадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не трудового законодавств, позивачем було пропущено строк звернення до суду, про його поновлення позивач не просить, поважності причин пропуску такого строку з матеріалів справи не вбачається, на його застосуванні наполягав відповідач в своїх запереченнях, тому колегія суддів приходить до висновку, що постанова ухвалена із порушенням вказаної норми.

Відтак колегія суддів приходить до висновку, що задоволенню підлягають лише вимоги за період з 06.10.2008 року по 31.08.2009 року.

Разом з тим, визнавши неправомірними дії відповідача щодо неналежного нарахування і виплати позивачу грошової допомоги та доплати до заробітної плати, суд першої інстанції допустив помилку, визначивши конкретну суму заборгованості по сплаті таких виплат.

При цьому суд це врахував те, то з огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, поза увагою суду 1 інстанції залишилось те, що адміністративний суд повинен визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними і зобов’язувати відповідача провести нарахування та виплаїу належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про визначення конкретних сум.

За таких обставин, постанова, щодо стягнення коштів підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови в цій частині.

Враховуючи викладене та керуючись ч. І ст. 41, ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2009 року в частині стягнення з управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованості по допомозі у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва, доплати до заробітної плати в порядку ст. ст. 37, 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та стягнення судових витрат скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення, яким зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 та ОСОБА_3 допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та доплати до заробітної плати відповідно до ст. ст. 37, 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 06 жовтня 2008 року по ЗІ серпня 2009 року.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: