ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311
РІШЕННЯ
Іменем України
06.08.2009 | Справа №2-18/1953-2009 |
За позовом – Військового прокурора Феодосійського гарнізону, м. Феодосія (вул. Руська, 10, м. Феодосія, 98100) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ (пр. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03068)
До відповідачів – 1). Закритого акціонерного товариства «Український мобільний зв’язок», м. Київ (вул. Лейпцизька, 15, м. Київ, 01001) в особі структурного підрозділу – Кримського територіального управління – відокремленого підрозділу ЗАТ «УМЗ», м. Сімферополь (вул. Самокиша, 9/7, м. Сімферополь, 95011)
2) Військової частини А0669, м. Керч (вул. Міжнародна, 64, м. Керч, 98307)
3) Військової частини А2320, м. Сімферополь (вул. К. Маркса, 62, м. Сімферополь, 95000)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим (вул. Кечкеметська, 114, м. Сімферополь, 95038)
Про визнання недійсним договору.
Суддя І.К. Осоченко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – не з’явився.
Від відповідача-1 – Данільченко В.І. – ю/к., дов. від 10.03.2009 року.
Від відповідача-2 – не з’явився.
Від відповідача-3 – Андросенко А.В. – пом. командира, довіреність від 01.09.2008р.
Від третьої особи - не з’явився.
З участю прокурора – Бакмаєва Ю.О. – старший помічник прокурора, посвідчення № 327 від 04.12.2008 року.
СУТЬ СПОРУ: Військовий прокурор Феодосійського гарнізону, м. Феодосія в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ (далі - позивач) звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Закритого акціонерного товариства «Український мобільний зв’язок», м. Київ в особі структурного підрозділу – Кримського територіального управління – відокремленого підрозділу ЗАТ «УМЗ», м. Сімферополь (далі – відповідач-1); Військової частини А0669, м. Керч (далі – відповідач-2); Військової частини А2320, м. Сімферополь (далі – відповідач-3), в якій просить суд визнати недійсним договір № 21 на огляд засобів та споруд в межах надання послуг взаємодопомоги з утримання обладнання.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 215, 216, 235 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 01.01.2006 року між відповідачем-3 та відповідачем-1 було укладено Договір № 21 про огляд засобів та споруд в межах надання послуг взаємодопомоги з утримання обладнання. Відповідно до умов Договору обладнання стільникового зв'язку повинне бути розміщено на території військової частини А0669.
24.10.2008 року державним інспектором по контролю за використанням та охороною земель відділу Південно-Кримського регіону Державної земельної інспекції в АР Крим проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства службовими особами військової частини А0669. Під час вказаної перевірки встановлено, що земельна ділянка, що розташована на землях оборони приблизною площею 0,0036 га та розташована на території в/ч А0669 за адресою: м. Керч, вул. Міжнародна, 64, в порушення вимог ст. 211 Земельного кодексу України використовується з 2006 року не за цільовим призначенням.
За результатами вищевказаної перевірки складено протокол про адміністративне правопорушення № 002543.
Станом на 27.03.2009 року порушення вимог законодавства не усунуто.
На думку прокурора, при укладанні Договору № 21 від 01.01.2006 року було порушено порядок встановлення та зміни цільового призначення земель, а також те, що спірний договір є удаваним договором оренди землі. Прокурор вважає, що Договір, укладений між відповідачем-3 та відповідачем-1 є таким, що укладений з порушенням вимог земельного законодавства, що і стало підставою звернення до суду.
28.04.2009 року прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Суд, за власною ініціативою, у порядку статті 27 ГПК України залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим.
29.04.2009р. та 28.05.2009р. від відповідача-2 - Військової частини А0669 – надійшли клопотання про розгляд справи за відсутністю представника. Суд вважає можливим прийняти дані клопотання до свого розгляду.
09.06.2009р. від відповідача-3 - Військової частини А2320 – надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника. Суд вважає можливим прийняти дане клопотання до свого розгляду. У судовому засіданні відповідач-1 надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить припинити провадження у справі, мотивуючи тим, що ЗАТ «Український мобільний зв’язок» не укладало Договір № 21.
02.07.2009р. у судовому засіданні від учасників судового процесу заявлено клопотання відповідно до ст.69 ГПК України про продовження строку розгляду справи.
Суд продовжив строк розгляду справи.
02.07.2009 року у судовому засіданні відповідач-3 надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить задовольнити позовні вимоги прокурора у разі наявності письмової згоди Міністерства оборони України.
30.07.2009 року від в/ч А 0669 надійшло письмове клопотання про виключення в/ч А0669 з числа відповідачів у справі у зв’язку з тим, що договір підписував вищий штаб в особі командира військової частини А2320.
06.08.2009 року у судовому засіданні представник в/ч А2320 просить у позові відмовити й посилається на частину 1 статті 216 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тобто на дійсний час в/ч А 2320 зобов’язана буде повернути ЗАТ «УМЗ» близько 35000,00 грн., що в свою чергу створить матеріальні збитки державі в особі Міністерства оборони України. Вважає, що у зв’язку з вищевикладеним, даний позов не можна назвати таким, що поданий в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.
Представники позивача, відповідача 2 та третьої особи у судове засідання не зявилися.
Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 ГПК України.
Строк розгляду справи продовжено у порядку, передбаченому статтею 69 ГПК України, за згодою сторін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд -
ВСТАНОВИВ:
Військовий прокурор Феодосійського гарнізону у своїй позовній заяві просить визнати недійсним договір № 21 на огляд засобів та споруд в межах надання послуг взаємодопомоги з утримання обладнання.
Прокурором до позовної заяви було надано копію вказаного договору, засвідченою підписом уповноваженої особи та мокрою печаткою військової частини А0669, з якої вбачається, що:
01.01.2006 року між Військовою частиною А2320 (виконавець) та Закритим акціонерним товариством “Український мобільний зв'язок”, в особі директора Кримського територіального управління - відокремленого підрозділу ЗАТ “УМЗ” (замовник) був укладений Договір № 21 на огляд засобів та споруд в межах надання послуг взаємодопомоги з утримання обладнання.
Відповідно до п. 1.1 Договору предметом договору є технічне обслуговування виконавцем обладнання базової станції стільникового зв’язку комунікаційної мережі замовника та антенно-фідерних пристроїв зазначеної станції, що у подальшому надалі разом іменуються «BS». На підставі взаємодопомоги сторін замовник передає, а виконавець приймає на технічне обслуговування обладнання базової станції стільникового зв’язку комунікаційної мережі замовника та антенно-фідерні пристрої зазначеної станції та розміщує «BS» в погоджених сторонами місцях.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що місцерозташування, визначене сторонами, яке належить виконавцю на правах оперативного управління, знаходиться за адресою: м. Керч, вул. Міжнародна, 64, військова частина А0669.
Вказаний договір діє до 31.12.2007 року та може бути пролонгований на кожний наступний рік, якщо жодна з Сторін письмово не висловить про інші наміри за 2 місяць до закінчення строку дії договору ( п. 7.2 договору).
Відповідно до ст. ст. 1, 10 Закону України “Про телекомунікації” технічні засоби телекомунікацій - це обладнання, станційні та лінійні споруди, призначені для утворення телекомунікаційних мереж. До земель телекомунікацій, як складової частини земель зв'язку, належать земельні ділянки, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташуванні лінійних, станційних споруд, антен, веж, інших технічних засобів телекомунікацій.
Відповідно до ст. 75 Земельного кодексу України до земель зв’язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв’язку.
Отже, прокурор вказує на те, що обладнання базової станції стільникового зв’язку комунікаційної мережі замовника та антенно-фідерних пристроїв зазначеної станції, розміщення та зберігання яких є предметом Договору № 21 від 01.01.2006 року, згідно ст. ст. 1, 10 Закону України “Про телекомунікації”, є технічними засобами телекомунікацій та повинні розміщуватись на землях телекомунікацій, що є складовою частиною земель зв’язку.
Але, переведення земель сільськогосподарського призначення в землі зв'язку, в порядку, передбаченому ч. 2, 3 ст. 20 Закону України, відносно земельної ділянки, на якій розміщено Обладнання 1-го відповідача згідно Договору № 21 від 01.01.2006 року, органами державної влади та органами місцевого самоврядування не проводилось.
Таким чином, на думку прокурора, при укладанні спірного договору було порушено порядок встановлення та зміни цільового призначення земель сільськогосподарського призначення.
Відповідно до п. “б” ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
На підставі цього, прокурор стверджує, що спірний договір є таким, що укладений з порушенням вимог ч. 2, 3 ст. 20 Земельного кодексу України, оскільки органами державної влади та органами місцевого самоврядування рішення щодо зміни цільового призначення земель оборони, на якій розташоване обладнання Замовника, в землі зв'язку не приймалось, а тому зміст зазначеного договору суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України.
При цьому, прокурором був наданий Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № б/н від 24.10.2008 року, складений фахівцем відділу Східно – Кримського регіону Держземінспекції в АРК Ткаченко А.В.
Із цього акту вбачається, що земельна ділянка 0,0036 га, яка розташована за адресою: АРК, м. Керч, вул. Міжнародна, 64, територія військової частини використовується ЗАТ “УМЗ” під розміщення базової вишки базової мобільної станції.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 6 Цивільного кодексу України, встановлює, що Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Із тексту договору № 21 від 01.01.2006 року вбачається, що цій договір регулює відносини сторін стосовно надання послуг з розміщення та зберігання обладнання, а тому є фактично договором з надання послуг, який відповідає вимогам, передбаченими статями 901-903 Цивільного кодексу України.
Крім того, в процесі розгляду справи судом було встановлено, що предметом даного договору є технічне обслуговування виконавцем обладнання базової станції стільникового зв’язку комунікаційної мережі замовника та антенно-фідерних пристроїв зазначеної станції, що зафіксовано у пункту 1.1 договорі.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, у зв’язку з наступним.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” (зі змінами та доповненнями), господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.
Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 6 вказаного Закону, господарську діяльність військової частини може бути обмежено або припинено за рішенням Міністерства оборони України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Однак, під час розгляду справи судом було досліджено, що питання стосовно обмеження господарської діяльності військових частин А2320 та А0669 у встановленому законом порядку не застосовувалось.
Ще однією підставою для визнання договору № 21 від 01.01.2006 року недійсним прокурор зазначає те, що спірний договір є удаваним договором оренди землі.
Дослідивши спірний договір, суд вважає, що він за своїми ознаками не підпадає під ознаки договору оренди у зв’язку з наступним.
Стаття 3 Закону «Про оренду землі» визначає поняття оренди землі: це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
В зазначеній вище угоді перерахованих ознак оренди земельних ділянок передбачених законом «Про оренду землі», які надають контрагенту на відповідний термін, відповідні права на відповідну земельну ділянку - відсутні зовсім. Тобто підстав визначати відносини контрагентів як оренду земельної ділянки - немає.
Згідно зі статтею 13 Закону «Про оренду землі» договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню за місцезнаходженням цієї ділянки. Форма договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.93 N 197.
У статті 14 частини II Закону «Про оренду землі» зазначено перелік істотних умов договору оренди землі, які у оскаржуваному договорі відсутні.
Також суд звертає увагу, що ЗАТ «УМЗ» не мало вільного доступу до свого обладнання, яке розміщено на землях оборони.
Так, відповідно до пункту 2.1.4 спірного договору, доступ до обладнання представники ЗАТ «УМЗ» мають тільки в присутності представників замовника, за умови належного його попередження.
Таким чином сутністю укладення договору, якій оскаржується, є не оренда землі, а надання послуг з технічного обслуговування виконавцем обладнання базової станції стільникового зв’язку комунікаційної мережі замовника та антенно-фідерних пристроїв зазначеної станції
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 207 ГПК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до пункту 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12 березня 1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторін та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Оскільки, як вже зазначалось вище, предметом договору є надання послуг на розміщення та зберігання обладнання на території в/ч А0669, а не оренда земель оборони, а тому відповідачами не проводились дії щодо переведення цих земель в землі зв’язку, тобто не відбулось зміни їх цільового призначення.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що військовий прокурор Феодосійського гарнізону, пред’являючи позов в інтересах Міністерства оборони України не довів ті обставини, на які він посилається, як на підстави своїх позовних вимог, що передбачено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.
Так, прокурор та позивач не надали суду належних доказів того, що укладення між відповідачами спірного договору спричинило зміну цільового призначення земель оборони.
Крім того, суд звертає увагу на наступне.
Прокурор у своїй позовній заяві просить визнати недійсним договір № 21 від 01.01.2006 року на огляд засобів та споруд в межах надання послуг взаємодопомоги з утримання обладнання, укладений між Військовою частиною А2320 та Закритим акціонерним товариством “Український мобільний зв'язок”, в особі директора Кримського територіального управління - відокремленого підрозділу ЗАТ “УМЗ”.
09.06.2009 року у судове засідання представник ЗАТ “УМЗ” представив письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказує, що ЗАТ «Український мобільний зв’язок» не укладало Договір № 21, який просить визнати недійсним прокурор.
Суд ухвалою від 13.04.2009 року зобов’язав позивача та прокурора надати суду оригінали документів, наданих до позовної заяви, у тому числі і оригінал договору № 21 від 01.01.2006 року.
Прокурор та позивач вимоги даної ухвали не виконали.
02.07.2009 року суд ухвалою зобов’язав прокурора та позивача надати суду в обґрунтування своїх позовних вимог схему розташування спірної земельної ділянки, на якій знаходиться обладнання ЗАТ «Український мобільний зв’язок»; надати докази правонаступництва Військової частини № 27895; оригінали Договору № 21 від 01.01.2006р. та Додатку до Договору № 21згідно п. 1.2. Договору; надати план меж земельної ділянки, на якій знаходиться обладнання ЗАТ «Український мобільний зв’язок»; письмово підтвердити цільове призначення спірної земельної ділянки; документально підтвердити, що обладнання ЗАТ «Український мобільний зв’язок» згідно Договору № 21 від 01.01.2006р. дійсно розташовано на землях оборони, які знаходяться у користуванні Військової частини № 0669.
Вказані вимоги суду, викладені в ухвалі від 02.07.2009 року прокурором та позивачем виконані не були.
Прокурор та позивач, в порушення норм чинного законодавства, не представили суду оригінали Договору № 21 від 01.01.2006р. та Додатку до Договору № 21згідно п. 1.2. Договору, в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.
Крім того, у судовому засіданні 06.08.2009 року прокурор усно пояснив, що документи, вказані в ухвалі господарського суду АР Крим від 02.07.2009 року у нього відсутні.
Так, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що в задоволенні вимог Військового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Закритого акціонерного товариства «Український мобільний зв’язок» в особі структурного підрозділу – Кримського територіального управління – відокремленого підрозділу ЗАТ «УМЗ» до Військової частини А2320 про визнання недійсним договору № 21 від 01.01.2006 р. слід відмовити.
Враховуючи те, що позовні вимоги до військової частини А 0669 прокурором не висувалися, то суд відмовляє у задоволенні вимог Військового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до військової частини А0669.
06.08.2009 року у судовому засіданні за згодою прокурора та відповідачів оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення оформлено у повному обсязі та підписано суддею 07.08.2009 року.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.