ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2009 р. | № 24-8/55-09-1099 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Подоляк О.А. |
суддів : | Грека Б.М., Капацин Н.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | АКБ "Фінбанк" |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 р. |
у справі | № 24-8/55-09-1099 |
за позовом | ЗАТ "Інформаційні комп'ютерні системи" (надалі –Товариство) |
до | АКБ "Фінбанк" (надалі –Банк) |
про | стягнення 124 044,39 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - Борійчук О.П. |
від відповідача | - не з'явилися |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду від 27.04.2009 р. (суддя Оборотова О.Ю.) позов Товариства до Банку задоволено: стягнуто з Банку на користь Товариства заборгованість у сумі - 124 044,39 грн., з яких 113 452,86 грн. –основний борг, 6 490,13 грн. –пеня; 811,27 грн. –3% річних; 3 290,13 грн. –інфляційні нарахування.
Рішення мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки обладнання № Сод-0004 від 15.01.2008 р., укладеного між позивачем та відповідачем.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 р. (судді: Сидоренко М.В., Таценко Н.Б., Мишкіна М.А.) рішення господарського суду Одеської області від 27.04.2009 р. скасовано частково, його резолютивну частину викладено в наступній редакції:
позов Товариства до Банку про стягнення 124 044,39 грн. задовольнити частково: стягнути Банку на користь Товариства заборгованість у сумі 120 754,26 грн., з яких 113 452,86 грн. –основного боргу, 6490,13 грн. –сума пені; 811,27 грн. –3% річних;
в частині стягнення 3 290,13 грн. інфляційних збитків в позові відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції мотивована тим, що інфляційні збитки за своєю правовою природою та згідно до приписів ч. 1 ст. 22 ЦК України, ч. 1 ст. 225 ГК України, являються саме збитками, а за приписами ч. 1 ст. 232 ГК України збитки повинні відшкодовуватись лише в частині, яка не покрита штрафними санкціями (пенею).
Не погоджуючись з постановою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов Товариства задовольнити частково, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 15.01.2008 р. між Товариством (Виконавець) та Банком (Замовник) укладено договір № Сод –0004 (надалі –Договір), відповідно до умов якого Виконавець зобов'язувався поставити Замовнику обладнання та виконати за завданням Замовника роботи, номенклатура, асортимент, комплектність та кількість яких передбачені в Додатку №1 до цього договору, що є невід'ємною частиною цього договору, для впровадження комплексу автоматизації інженерних систем. Замовник зобов'язався прийняти у власність та своєчасно оплатити вартість обладнання та виконаних робіт на умовах цього договору.
Загальна вартість обладнання та робіт для впровадження комплексу відповідно до додатку №1 до Договору склала 315 146,83 грн., крім того ПДВ 63 029,37 грн., разом з урахуванням ПДВ –378 176,20 грн.
Пунктом 2 Договору визначено, що Замовником здійснюється попередня оплата у розмірі 70% від загальної вартості обладнання та робіт, що становить 264 723,34 грн., в том числі ПДВ 44 120,56 грн. протягом десяти банківських днів з моменту підписання сторонами Договору. Остаточна оплата вартості обладнання та робіт, що становить 113 452,86 грн., в том числі ПДВ 18 908,81 грн. протягом п'яти банківських днів з моменту підписання завершального документу про приймання-передачу обладнання та виконаних робіт.
Судами встановлено, що 16.01.2008 р. відповідач здійснив часткову оплату за Договором у розмірі 70% від загальної вартості обладнання та робіт, що становить 264 723,34 грн., в том числі ПДВ 44 120,56 грн., що підтверджується банківською випискою.
Позивач, в свою чергу, своєчасно поставив обладнання та виконав роботи згідно умов Договору.
Згідно п. 3.9. Договору, якщо Замовник не підписав документи приймання-передачі обладнання та виконаних робіт протягом п'яти робочих днів з дати передачі йому цих документів Виконавцем, або не надав письмову мотивовану відмову від підписання, то обладнання та виконані роботи вважаються прийнятими згідно з документами приймання-передачі обладнання та виконаних робіт, які підписані Виконавцем в односторонньому порядку.
Відповідно до п.2.2.2. Договору відповідач зобов'язався протягом п'яти банківських днів після підписання відповідного акту оплатити передане обладнання та виконані роботи.
Відповідач не підписав акт та не здійснив розрахунок за поставлене обладнання та виконані роботи.
Листом від 26.01.2009 р. №05-01/09, з відміткою відповідача про отримання, позивач звернувся до відповідача з проханням здійснити остаточну оплату за Договором.
Листом № 01-41/186-368 від 11.02.2009 р. відповідач відмовився від оплати за Договором, посилаючись на те, що всі платежі відповідача знаходяться під управлінням та наглядом Наглядової Ради Банку, розрахунки будуть здійснені після відповідного погодження Наглядовою Радою Банку.
Судами встановлено, що сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 113 452,86 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позов Товариства в частині стягнення основного боргу.
Згідно з п. 5.3 Договору у випадку порушення з вини Замовника строків оплати Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний календарний день прострочення.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Врахувавши умови п. 5.3 Договору та ст. 230 ГК України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення суми пені.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що передбачений ст. 625 ЦК України індекс інфляції за своєю правовою природою є збитками.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна з огляду на таке.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процесі, то позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.
З огляду на викладене, інфляційні нарахування за своєю природою не є збитками в розумінні ч. 1 ст. 22 ЦК України та ч. 1 ст. 225 ГК України, а тому застосування апеляційним судом приписів ч. 1 ст. 232 ГК України, відповідно до яких, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями, є необґрунтованим.
Суд першої інстанції, врахувавши положення ст. 625 ЦК України, а також те, що позивачем надано суду належний розрахунок індексу інфляції та процентів річних відповідно до суми основного боргу, правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення суми індексу інфляції та процентів річних.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції частково, суд апеляційної інстанції виклав повністю резолютивну частину рішення в новій редакції.
З огляду на викладене постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню повністю, а рішення суду першої інстанції –залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу АКБ "Фінбанк" залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 р. у справі № 24-8/55-09-1099 скасувати.
Рішення господарського суду Одеської області від 27.04.2009 р. у даній справі залишити без змін.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і Б. Грек
Н. Капацин