г Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 2-60/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2011 року Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Макарової.Ю.

при секретарі Кій H.A.

за участю позивача ОСОБА_1, її представника- Чепурнової О.В., відповідача ОСОБА_2, його представника - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Кривому Розі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи у справі, які не заявляють самостійних вимог, на стороні відповідача: П’ята криворізька державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації /далі КП ДОР «Криворізьке БТІ» / про визнання заповіту недійсним

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, який неодноразово уточнювала, останній раз 19.08.2010 року, та просить суд визнати заповіт, складений 27.05.1992 року ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом П’ятої криворізької державної нотаріальної контори зареєстрований в реєстрі за №1-1215, недійсним, так як на час складання заповіту заповідачка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати у зв’язку з прогресуючою психічною хворобою, і цей заповіт не є її справжньою волею.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позовні вимоги не визнали, вважають, що при складанні заповіту, 27.05.1992 року ОСОБА_4 почувала себе нормально, поводилася адекватно, тому її волевиявлення було вільним, та відповідало її волі. Окрім того, представник відповідача вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, тому в задоволенні позову просять відмовити.

Допитаний в порядку ст.184 ЦПК України відповідач ОСОБА_2 суду пояснив, що, коли його матір ОСОБА_5 хворіла, то баба - ОСОБА_4 піклувалася про неї та її доглядала. Тоді ж матір та баба домовилися про те, що свою квартиру за адресою: м.Кривий Ріг, вул. Подлєпи, 37-27, баба залишить саме йому. В 1985 році їх з позивачем мати померла. Після її смерті поведінка ОСОБА_4 змінилася на краще, вона поводилася адекватно, все розуміла, ніяких скарг на її поведінку від сусідів не було. Вона сама себе обслуговувала, робила покупки, варила їжу. В1990 - 1992 роках він перебував на строковій військовій службі. Вони з ОСОБА_4 листувалися, в неї був нормальний стан, вона навіть на той час працювала. З армії він прийшов в квітні 1992 року. В травні 1992 року ОСОБА_4 сама приватизувала свою квартиру, а вже 27.05.1992 року склала заповіт в П’ятій криворізький державній нотаріальній конторі на його ім’я. Бабуся сказала, що це йому подарунок на день народження. Про цей заповіт всі знали, всі це сприйняли, як належне. Нормальною поведінка ОСОБА_4 була приблизно до 1995 року. Потім знову стала проявлятися її психічна хвороба, вона стала неадекватною, направлялася до психіатричної лікарні. В останні два роки життя , приблизно з 2005 року, поведінка ОСОБА_4 та її психічний стан погіршилися, вона зовсім нічого не розуміла. Позивач ОСОБА_1 почала з нею спілкуватися в останні перед смертю роки, та вже в липні 2007 року ОСОБА_4 склала новий заповіт, який потім за рішенням суду було визнано недійсним. Він постійно надавав ОСОБА_4 допомогу, піклувався про неї.

Позивач ОСОБА_1 та її представник, позовні вимоги підтримали. Вважають, що є підстави для визнання заповіту від 27.05.1992 року недійсним, оскільки баба сторін - ОСОБА_4 з 1962 року страждала на психічну хворобу, була інвалідом 2-ї групи з психічного захворювання. Знята з обліку тільки після смерті, а тому на час складання заповіту, який оскаржується, вона не усвідомлювала значення своїх дій, та заповіт не відповідає її волі. Строк позовної давності позивачем не пропущено, так як про те, що її права, як спадкоємця, порушено, вона дізналася тільки після визнання останнього заповіту ОСОБА_4 недійсним - в січні 2010 року.

Допитана в порядку ст.184 ЦПК України позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що 29.10.2007 року померла її та відповідача баба зі сторони матері - ОСОБА_4 Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з однокімнатної квартири АДРЕСА_1. Ще 27.05.1992 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якому все своє майно вона заповіла відповідачу. На час складання заповіту вона була неповнолітньою. Баба завжди казала, що брат, ОСОБА_2, її не скривдить, і поділе все порівну. Після того, як ОСОБА_4 померла, виявилося, що вона 21.07.2007 року склала новий заповіт, яким все своє майно вона заповідала їй та відповідачу в рівних долях. В травні 2008 року вона звернулася до П’ятої криворізької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але в видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено, оскільки вона пропустила строк для прийняття спадщини. Після ц;,ого вона звернулася до Інгулецького районного суду, та рішенням від 20.10.2009 року їй був визначений додатковий строк для прийняття спадщини. Після цього ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про визнання заповіту складеного ОСОБА_4 21.07.2007 року недійсним. Рішенням Інгулецького районного суду від 11.01.2010 року його позов було задоволено, та заповіт було визнано недійсним, оскільки ОСОБА_4 страждала на психічне захворювання, не усвідомлювала значення свої дій та не могла ними керувати. Оскільки і в 1992 році бабуся хворіла на психічну хворобу, періодично лікувалася в психіатричній лікарні, то вона вважає, що заповіт, складений ОСОБА_4 в 1992 році, з тих же причин є недійсним. Також пояснила, що у той час, коли відповідач знаходився в лавах Збройних сил, вона, їх батько та мачуха, піклувалися про ОСОБА_4, яка себе часто вела неадекватно, сварилася, була агресивною, в транспорті кричала. В таких випадках вони викликали бригаду ПНД. Після того, як заповіт від 21.07.2007 року визнано недійсним, ОСОБА_2 жодних намірів щодо розподілу спадкового майна не виказував. Зрозумівши, що її права порушено, вона і звернулася до суду. Просить позовні вимоги задовольнити.

Представники третіх осіб на стороні відповідача КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» та П,ятої криворізької державної нотаріальної контори в судове засідання не з,явились про день та час розгляду справи повідомлені своєчасно, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, заперечень не надали.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона знала сім’ю ОСОБА_2, їх матір ОСОБА_5 та бабу ОСОБА_4 тривалий час, в одному під’їзді проживали з 1976 року. Вона знала, що ОСОБА_4 хворіє на психічну хворобу. Коли дочка ОСОБА_4 - ОСОБА_5 хворіла, то ОСОБА_4 доглядала її. Після смерті дочки ОСОБА_4 почувала себе нормально, не було помітно ніяких відхилень, виглядала нормальною людиною. Це тривало років 5-7 після смерті дочки, але скільки точно, вона сказати не може. Потім хвороба знову стала проявлятися. ОСОБА_4 вела себе неадекватно. Особливо її психічний стан погіршився десь за 2 роки до смерті, приблизно в 2005 році. їй також відомо, що місяці 3-4 на рік ОСОБА_4 знаходилася на лікуванні в ПНД. Щодо заповіту, то їй відомо, що ОСОБА_4 казала, що як ОСОБА_2 прийде з армії, то вона зробить йому «сюрприз», та подарує квартиру.

Свідок ОСОБА_7 JI.M. суду пояснила, що сторони та їхню бабу ОСОБА_4 вона знає давно. Знає, що ОСОБА_4 хворіла на психічну хворобу, у неї траплялися такі приступи, коли вона була дуже агресивною. Коли померла дочка ОСОБА_4 - ОСОБА_5 психічний стан здоров,я ОСОБА_4 покращився, вона виглядала нормальною людиною. Так як в неї була мізерна пенсія, вона працювала прибиральницею до 1994 року. Вона нормально ставилася до онуків: і до ОСОБА_2, і до ОСОБА_1. ОСОБА_4 їй все розповідала, бо вона їй допомогла приватизувати квартиру. ОСОБА_4 чекала ОСОБА_2 з армії, та казала, що зробить йому подарунок - заповіт на квартиру. Казала також, що ОСОБА_8 не скривдить, поділиться. Приблизно з 1995 року стан здоров’я ОСОБА_4 погіршився. Знову почали траплятися приступи агресії. В 2006 році вона була вже зовсім неадекватною, кричала, викидала речі з балкону, сварилася.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона знала ОСОБА_4 тривалий час, приблизно з 1979-1980 року. Коли дочка ОСОБА_4 - ОСОБА_5 хворіла, то ОСОБА_4 жила біля дочки, доглядала її. Після смерті дочки ОСОБА_4 замкнулася в собі, перестала спілкуватися.

В останні перед смертю 3-4 роки стан її здоров’я погіршився, вона кричала, сварилась, ображала людей. В таких випадках вони викликали ОСОБА_2.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що вона знає позивача та відповідача з дитинства. Вона хрещена мати відповідача. Вони дружили з їх матір’ю, вона знала і ОСОБА_4 Знала, що та страждає на психічне захворювання, так як та вела себе неадекватно, та її періодично влаштовували на лікування в ПНД. Коли ОСОБА_5 померла, ОСОБА_4 декілька років поводилася нормально, але потім, після 90-го року хвороба проявилася знову. Вона ще працювала прибиральницею, та її хотіли позбавитися, через її поведінку. їй також відомо, що ще за життя ОСОБА_5 та говорили про те, що ОСОБА_4 свою квартиру залишить Русланові. Пізніше ОСОБА_4 склала заповіт на ОСОБА_2 Всі про це знали. ОСОБА_2 завжди допомагав ОСОБА_4 ОСОБА_1 її відвідувала дуже рідко. В 2006-2007 роках психічний і фізичний стан здоров’я ОСОБА_4 погіршився.

Вислухавши сторони, свідків, вивчивши письмові матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 /до шлюбу «Малько»/ JI.B. та відповідач ОСОБА_2 /рідні сестра та брат/, є рідними онуками ОСОБА_4 /а.с. 5,6,7, 49-50/, яка померла 29.10.2007 року /а.с.8/, та входять в коло спадкоємців за правом представлення, так як дочка померлої, та мати сторін - ОСОБА_5 померла 07.11.1985 року /а.с.6а/. Інших спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 немає.

Встановлено, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається з однокімнатної квартири АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим КП «Криворізьке БТІ від 24.11.2010 року номер запису 5633 в книзі 17-23 /а.с. 184/.

27.05.1992 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом П’ятої криворізької державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1-1215, яким заповідала свою квартиру за вищезазначеною адресою ОСОБА_2 /а.с.10-11/. На час складання заповіту позивач ОСОБА_1 /до шлюбу «Малько»/ Л.В. була неповнолітньою.

В судовому засіданні встановлено, що 21.07.2007 року ОСОБА_4 склала новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за № 2072, згідно якому все майно ОСОБА_4, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй належатиме на день смерті вона заповідала в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_1 /а.с. 18/. Цей заповіт рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 11.01.2010 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.04.2010 року, визнано недійсним, оскільки в момент його складання ОСОБА_4, яка хворіла на психічну хворобу з 1962 року, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними /а.с. 19-21, 203-207/.

21.05.2008 року постановою нотаріуса П’ятої криворізької державної нотаріальної контори ОСОБА_12 в видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 за заповітом від 27.05.1992 року було відмовлено, оскільки 21.07.2007 року спадкодавицею складено новий заповіт/а.с.85/.

25.06.2008 року постановою нотаріуса П’ятої криворізької державної нотаріальної контори ОСОБА_12 в видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.07.2007 року ОСОБА_1 відмовлено, оскільки нею пропущений строк для прийняття спадщини/а.с.86/.

Рішенням Інгулецького районного суду від 20.10.2009 року причина пропуску строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 визнана поважною, та їй визначений додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини/а.с. 196-199/. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.04.2011 року вищезазначене рішення Інгулецького районного суду скасовано, та в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено/а.с.208-210/.

18.05.2010 року нотаріусом П’ятої криворізької державної нотаріальної контори ОСОБА_12 в видачі свідоцтва про спадщину ОСОБА_1 відмовлено, в зв,язку з пропуском строку для прийняття спадщини, та в зв’язку з тим, що вона не є спадкоємицею, так як спадкодавцем 27.05.1992 року складено заповіт на іншу особу/а.с.92/.

Всі допитані в судовому засіданні свідки, підтвердили, що вони знали про те, що ОСОБА_4 страждала на психічну хворобу, та мала неадекватну поведінку. Всі підкреслили, що після смерті дочки (листопад 1985 року) її здоров’я поліпшилося на декілька років, але на скільки саме років відбулося покращення жоден свідок точно пояснити не зміг. Свідки також пояснювали, що весь час ОСОБА_4 була під наглядом, періодично лікувалася в психіатричній лікарні, що після смерті дочки ОСОБА_4 замкнулася в собі. Слід зазначити, що при розгляді справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, свідки ОСОБА_13, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 також не могли точно зазначити, який же період часу поведінка ОСОБА_4 була нормальною, про що свідчить рішення Інгулецького районного суду від 11.01.2010 року./а.с.20/

Згідно акту №5 амбулаторної (посмертної) судово-психіатричної експертизи від 24.02.2011 року ОСОБА_4 знаходилась під наглядом лікаря психіатра з 1962 року з діагнозом шизофренія параноідної форми. Знята з нагляду зі смертю. Періодично знаходилась на стаціонарному лікуванні з агресивними проявами: кричала, сварилася, не спала ночами, викиду вала речі з балкону, нецензурно лається, відсутня на роботі. Мала 2-гу групу інвалідності за психічним захворюванням безстроково /а.с. 171/.

Згідно висновку амбулаторної (посмертної) судово-психіатричної експертизи від 24.02.2011 року ОСОБА_4 в період часу, який цікавить суд, тобто на момент складання та підписання заповіту (27.05.1992 року) страждала на хронічне психічне захворювання в формі шизофренії параноідної. На це вказують амнестичні відомості, медична документація про виникнення у хворої з 1961 року неадекватних форм поведінки, безсоння, галюцинаторних форм поведінки з появою бредових ідей переслідування, відносин, впливу, агресії, парадоксальністю та неадекватністю емоційних проявів, що в сукупності призвело до формування специфічного процесуального(шизофренічного) дефекту психічної діяльності, призвело до многократних госпіталізацій в психіатричну лікарню, обумовило нагляд районним психіатром, оформлення групи інвалідності з психічного захворювання.

За своїм психічним станом на той період часу вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними /а.с. 170-172/.

Суд критично відноситься до пояснень відповідач ОСОБА_2, про те, що на час складання заповіту баба ОСОБА_4 працювала, а тому була нормальною, адекватною, розуміла значення своїх дій, так як згідно наданої суду виписки з трудової книжки ОСОБА_4 /а.с. 129-130/ та з 27.08.1980 року по квітень 1993 року не працювала; влаштувалася на роботу 12.04.1993 року, звільнилася 26.05.1995 року. Але, як пояснювала в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 на роботі не знали, як її /ОСОБА_4/ позбавитися через її поведінку; а згідно акту судово-психіатричної експертизи від 24.02.2011 року, вже в жовтні 1993 року ОСОБА_4 була госпіталізована до психіатричної лікарні через неадекватну поведінку, в тому числі вона не ходила на роботу/а.с.171/.

Свідчення відповідача ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_4 сама приватизувала квартиру, і тому була нормальною, спростовуються поясненнями свідка ОСОБА_7, яка пояснила, що вона допомагала в цьому ОСОБА_4, а також поясненнями позивач ОСОБА_1, що це було викликано необхідністю зберегти квартиру.

Вищезазначеним спростовуються пояснення відповідача ОСОБА_2 щодо того, що ОСОБА_4 на час складання заповіту в травні 1992 року була психічно нормальною людиною.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що при складанні заповіту від 27.05.1992 року на користь відповідача ОСОБА_2, заповідач ОСОБА_4 страждала на хронічну психічну хворобу, мала стійкі психічні розлади, дефект психічної діяльності, а тому суд вважає, що у момент вчинення правочину ОСОБА_4 перебувала у стані, коли вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Приписами ст. 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнана судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.

Згідно ч.ч.2,4 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідач не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Суд також критично відноситься до заперечень представника відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, так як права та обов’язки щодо заповіту, включаючи право на визнання його недійсним, виникає тільки після смерті заповідача, після відкриття спадщини.

Заповідач ОСОБА_4 померла 29.10.2007 року. З цим позовом до суду позивачя ОСОБА_1 звернулася 29.04.2010 року, а відтак строк позовної давності не порушений.На підставі вищезазначеного, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 225,1257 ЦК України, ст.ст. 88, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним задовольнити.

Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 27 травня 1992 року, посвідчений державним нотаріусом П’ятої криворізької державної нотаріальної контори 27 травня 1992 року, та зареєстрований в реєстрі за № 1-1215.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат - 45 гривень 50 копійок.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Дніпропетровської області через Інгулецький районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або якщо апеляційну скаргу подано, то після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасовано.

Повний текст рішення виготовлено 10.06.2011 року.

Суддя