ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2009 р. | № 17/5283 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Подоляк О.А., |
суддів : | Грека Б.М., Капацин Н.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ "ТЕП Транско" |
на постанову | Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.05.2009 р. |
у справі | № 17/5283 |
за позовом | ТОВ "Катеринопільський Торговий Дім" (надалі –Товариство) |
до | ТОВ "ТЕП Транско" (надалі –Підприємство) |
про | стягнення 6 576,12 грн. |
за участю представників: |
від позивача | - не з'явились |
від відповідача | - Маттера Н.М. |
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2008 р. Товариство звернулось до суду з позовом до Підприємства та просило суд, згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої в порядку ст. 22 ГПК України, стягнути з Підприємства на користь Товариства 11 332,13 грн. заборгованості, з яких: 8 349, 13 грн. безпідставно набуті кошти і 2 983 грн. кошти за втрату товару.
Позов мотивовано тим, що відповідачем завищено подані позивачу витрати по відношенню до фактично понесених витрат при організації транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажу залізничним транспортом згідно договору транспортного експедирування № 28/07 від 28.07.2008 р., а також тим, що при перевезенні відбулась втрата товару, а саме 2 550 кг. ячменю.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 23.01.2009 р. (суддя Боровик С.С.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.05.2009 р. (судді: Мостова Г. І., Тарасенко К. В., Шевченко В. Ю.), позов задоволено частково: стягнуто з Підприємства на користь Товариства 8 349,13 грн. заборгованості, 83,49 грн. державного мита та 86,94 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.07.2008 р. між Товариством (клієнт) та Підприємством (експедитор) укладено договір № 28/07 на транспортно-експедиційні послуги (надалі –Договір), згідно до умов якого експедитор взяв на себе зобов'язання за плату і рахунок клієнта організувати транспортно-експедиційні послуги по перевезенню зернових культур клієнта залізничним транспортом, а також здійснити інші дії, необхідні для виконання зобов'язань за даним договором, за узгодженням з клієнтом, а клієнт зобов'язався здійснити експедитору 100% передоплату вартості експедирування, яка складається з вартості провізних платежів, додаткових станційних зборів, митних зборів, витрат на проходження фітосанітарних, сертифікаційних та інших процедур по оформленню вантажу, винагороди експедитора (п. 2.4 Договору).
Судами встановлено, що даний договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.
Згідно ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", ст. 929 ЦК України та ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов п. 2.4 Договору позивач оплатив послуги (вартість експедирування за договором) згідно виставлених відповідачем рахунків на загальну суму 185 434,76 грн. В дану суму увійшли: суми вартості провізних платежів, додаткових станційних зборів, митних зборів, витрат на проходження фітосанітарних, сертифікаційних та інших процедур по оформленню вантажу, винагороди експедитора.
Проте, як встановлено судами, відповідач (експедитор) завищив подані витрати по відношенню до фактично понесених витрат при організації транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажу.
За розрахунками відповідача на підставі рахунку № 67 від 26.08.2008 р. платіжним дорученням № 7602 від 26.08.2008 р. відповідач сплатив вартість 26 ветеринарних свідоцтв (26,90 грн./1 свідоцтво) та відбір 4-х проб (7,93 грн. 1 проба) в сумі 826,03 грн. Проте, фактично відповідач здійснив перевезення лише 25 вагонів, то відповідно вартість 25 ветеринарних свідоцтв (25*26,90 грн. = 672,50 грн.) та відбір 4-х проб (4*7,93 грн. = 31,72 грн.) складає 704,22 грн., а різниця –121,81 грн. (826,03 - 704,22).
Також, відповідач на підставі рахунку № ЧКГР - 00089 від 19.08.2008 р. платіжним дорученням № 7493 від 19.08.2008 р. сплатив вартість наданих Державною інспекцією з карантину рослин послуг в сумі 3 265,80 грн., з яких податку на додану вартість (надалі –ПДВ) –544,30 грн., а на підставі рахунку № ЧКЛБ - 01697 від 28.08.2008 р. платіжним дорученням № 7651 від 28.08.2008 р. сплатив вартість наданих Державною інспекцією з карантину рослин послуг в сумі 7 891 грн., з яких ПДВ –1 315,16 грн.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, за надані послуги Державна інспекція з карантину рослин ПДВ не нараховувала, що підтверджується виставленими нею рахунками, де в графі "ПДВ" вказана нульова ставка. Таким чином, відповідач витрат по сплаті податку на додану вартість не поніс, тому він не має права на відшкодування цього податку в сумі 1 859,46 грн. (544,30 + 1 315,16) за рахунок позивача.
Також, позивач (клієнт) просив суд стягнути з відповідача (експедитора) 7 814,40 грн. сплачених відповідачем ПП "Автоком" за виконання робіт за Договором.
Пунктом 2.4 Договору сторони встановили вичерпний перелік складових вартості експедирування, за які позивач зобов'язаний здійснити відповідачу 100 % передоплату: вартість провізних платежів, додаткових станційних зборів, митних зборів, витрат на проходження фітосанітарних, сертифікаційних та інших процедур по оформленню вантажу, винагороди Експедитора.
За умовами п. 2.1 Договору експедитор має право на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні цього договору, якщо такі витрати здійснювались в інтересах клієнта.
Судами встановлено, що будь-яких інших, ніж встановлено в Договорі, домовленостей (погоджень) між сторонами не було. Сторони не погоджували виконання певних робіт за Договором іншими особами, а також залучення відповідачем (експедитором) для виконання своїх зобов'язань інших осіб, зокрема ПП "Автоком".
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа, зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності отримання відповідачем від позивача коштів в сумі 9 795,67 грн. (121,81 + 1 859,46 + 7 814,40). Оскільки позивачем заявлено вимогу в розмірі 8 349,13 грн., то суди правомірно задовольнили позов в цій частині.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 2 983 грн. за втрачений при перевезенні товар, то колегія суддів погоджується з судом першої та апеляційної інстанції щодо відмови в цій частині позову.
Згідно п. 2.3 Договору на транспортно-експедиційні послуги експедитор зобов'язаний, зокрема, контролювати зважування тари, брутто і нетто вагонів на залізничних вагах, організовувати навантаження вантажу в вагони, встановити на них запірно-пломбувальні пристрої.
Відповідно до 4.6 Договору зобов'язання експедитора визнаються виконаними по факту приймання вантажу до перевезення "Укрзалізницею", що підтверджується квитанцією про приймання вантажу (залізничною накладною), і при справних, правильно встановлених ЗПП (запірно-пломбувальні пристрої).
Пунктом 3.5 Договору встановлено, що експедитор по виявленню розбіжностей між масою відвантаженого вантажу та масою вантажу, який надійшов в адресу вантажоодержувача на станцію призначення відповідальності не несе.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором з моменту встановлення запірно-пломбувальних пристроїв на вагонах та прийняття вантажу до перевезення "Укрзалізницею", а тому підстави для покладення відповідальності за втрату товару на відповідача (експедитора) відсутні.
Крім того, згідно ст. 129 Статуту залізниць України комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних (перевізних) документах.
Тобто, чинним законодавством встановлено вичерпний перелік випадків, при наявності яких необхідно складати комерційний акт.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивачем та вантажоодержувачем було здійснено приймання продукції, за наслідками якого виявлена недостача ячменю в кількості 2 550 кг., про що було складено акти загальної форми.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).
З урахуванням викладеного, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність у позивача підстав для стягнення 2 983 грн. вартості втраченого при перевезенні товару.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "ТЕП Транско" залишити без задоволення.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.05.2009 р. у справі № 17/5283 залишити без змін.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і Б. Грек
Н. Капацин