ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоВолкова О.Ф.,
суддів:Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Самсіна І.Л.,
при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю: позивача - ОСОБА_1.,
представника позивача - ОСОБА_2., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_1 до департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації (далі - Департамент, ОДА відповідно) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати протиправними дії Департаменту з відмови позивачам у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років для сінокосіння за адресою: Вилківська міська рада (за межами населеного пункту), Кілійській район, Одеська область, та зобов'язати відповідача погодити зазначений проект землеустрою.
На обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації (далі - РДА) від 12 квітня 2012 року № 237 їм наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки. На підставі цього розпорядження за замовленням позивачів приватне підприємство «Український проектний центр» виготовило відповідний проект землеустрою, який погоджено відділом Держземагентства у Кілійському районі Одеської області. У зв'язку з тим, що запроектована земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та розташована в межах прибережної захисної смуги р. Дунай, зазначений проект землеустрою подано на погодження до Департаменту, який за результатами розгляду в узгодженні спірного проекту відмовив із зазначенням зауважень, які були усунуті розробником документації. Разом із тим, одне зауваження - відсутність у проекті, що погоджується, розпорядження ОДА про надання дозволу на розробку проекту землеустрою - усунуто не було, що стало підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою згідно з останнім висновком від 30 вересня 2014 року № 6546/08-9/7073. Позивачі вважають дії Департаменту з відмови у погодженні проекту землеустрою неправомірними та такими, що вчинені з перевищенням наданих йому чинним законодавством повноважень, оскільки дозвіл на розробку проекту землеустрою на спірну земельну ділянку надано рішенням РДА в межах повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК). Жодних порушень вимог законодавства, у тому числі режиму використання земельної ділянки, контролюючим органом не встановлено, а тому, на думку позивачів, Департамент не мав правових підстав для відмови у погодженні відповідного проекту.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 3 березня 2015 року позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 6 травня 2015 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 листопада 2015 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України погодився з його висновком про те, що дозвіл на розробку проекту землеустрою у цьому випадку була уповноважена надавати обласна державна адміністрація, а не районна, тому відповідач обґрунтовано відмовив у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, із підстав, передбачених пунктами 1 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_1 звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2015 року і постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2015 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 3 березня 2015 року.
На обґрунтування заяви додала ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2014 року (справа № К/800/9891/14) та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року, які, на думку ОСОБА_1., підтверджують неоднакове застосування касаційним судом положень статей 2, 59, частин третьої та четвертої статті 122 ЗК.
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 28 серпня 2014 року зазначив, що законодавством не передбачено передання районними державними адміністраціями заяв і клопотань про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для сільськогосподарських потреб, отриманих ними до 1 січня 2013 року, органам Держземагентства.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року зазначено, що при видачі розпорядження голова райдержадміністрації діяв у межах наданих йому повноважень, а також на підставі положень статті 21 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» і статті 17 ЗК.
Íà ï³äòâåðäæåííÿ íåâ³äïîâ³äíîñò³ îñêàðæóâàíîãî ñóäîâîãî ð³øåííÿ âèêëàäåíîìó ó ïîñòàíîâ³ Âåðõîâíîãî Ñóäó Óêðà¿íè âèñíîâêó ùîäî çàñòîñóâàííÿ ó ïîä³áíèõ ïðàâîâ³äíîñèíàõ íîðì ìàòåð³àëüíîãî ïðàâà äîäàíî ïîñòàíîâó Âåðõîâíîãî Ñóäó Óêðà¿íè â³ä 13 ëèñòîïàäà 2007 ðîêó (ñïðàâà ¹ 21-37âî06), äå êîëå㳺þ ñóää³â çðîáëåíî âèñíîâîê, ùî â³äíåñåííÿ çåìåëü äî â³äïîâ³äíèõ êàòåãîð³é ³ ïåðåâåäåííÿ ¿õ ç îäí³º¿ êàòåãî𳿠äî ³íøî¿ ïðîâàäèòüñÿ îðãàíàìè, ÿê³ ïðèéìàþòü ð³øåííÿ ïðî ïåðåäà÷ó öèõ çåìåëü ó âëàñí³ñòü àáî íàäàííÿ ¿õ ó êîðèñòóâàííÿ, à â ³íøèõ âèïàäêàõ - îðãàíàìè, ÿê³ çàòâåðäæóþòü ïðîåêòè çåìëåóñòðîþ ³ ïðèéìàþòü ð³øåííÿ ïðî ñòâîðåííÿ îá'ºêò³â ïðèðîäîîõîðîííîãî, îçäîðîâ÷îãî, ³ñòîðèêî-êóëüòóðíîãî òà ³íøîãî ïðèçíà÷åííÿ.
Âîäíî÷àñ àíàë³ç ïîñòàíîâè Âåðõîâíîãî Ñóäó Óêðà¿íè â³ä 13 ëèñòîïàäà 2007 ðîêó (ñïðàâà ¹ 21-37âî06) íå äຠï³äñòàâ äëÿ âèñíîâêó ïðî íåâ³äïîâ³äí³ñòü îñêàðæóâàíîãî ñóäîâîãî ð³øåííÿ ñóäó êàñàö³éíî¿ ³íñòàíö³¿ âèêëàäåíîìó ó ö³é ïîñòàíîâ³ âèñíîâêó Âåðõîâíîãî Ñóäó Óêðà¿íè ùîäî çàñòîñóâàííÿ ó ïîä³áíèõ ïðàâîâ³äíîñèíàõ íîðì ìàòåð³àëüíîãî ïðàâà, îñê³ëüêè âîíà ïîñòàíîâëåíà çà ³íøèõ ôàêòè÷íèõ îáñòàâèí, í³æ ó ñïðàâ³, ùî ðîçãëÿäàºòüñÿ.
Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні представників позивача та відповідача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.
Частиною другою статті 4 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1449/ed_2016_05_19/pravo1/T052747.html?pravo=1> компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1433/ed_2016_05_19/pravo1/T052747.html?pravo=1>).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Разом з цим за правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Так, у справі, яка розглядається, з огляду на зміст та юридичну природу обставин, описаних у позовній заяві, а також матеріалів, доданих до неї, спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення в оренду терміном на 49 років земельної ділянки, яка протягом тривалого часу на підставі короткострокових договорів оренди з РДА використовувалася позивачами.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3010/ed_2016_05_19/pravo1/T052747.html?pravo=1> всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.
Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанови Одеського окружного адміністративного суду від 3 березня 2015 року, Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2015 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.Ф. Волков
Судді: М.І. ГрицівВ.І. Гуменюк
О.В. КривендаН.П. Лященко
Л.І. ОхрімчукО.Б. Прокопенко
Я.М. РоманюкІ.Л. Самсін