ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,

суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_5 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - ТУ ДСА), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області (далі - ГУ ДКСУ, ДКСУ відповідно), про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати незаконною бездіяльність ТУ ДСА в частині невиплати йому як судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу за травень та червень 2015 року з урахуванням індексації; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому вищенаведену щомісячну доплату.

На обґрунтування позову зазначив, що на момент призначення його на посаду судді діяли положення частини п'ятої статті 129 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду; далі - Закон № 2453-VI), які передбачали, що суддям за наявності стажу роботи до 5 років у складі суддівської винагороди виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу.

Суди встановили, що Указом Президента України від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 «Про призначення суддів» позивача призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на п'ять років. Наказом голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 листопада 2013 року № 84/к позивача прийнято до штату вказаного суду на посаду судді.

Відповідно до розрахункових відомостей про розмір суддівської винагороди позивача відповідач не нарахував та не виплатив йому за період з травня по червень 2015 року щомісячну доплату за вислугу років.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 16 липня 2015 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для виплати позивачу щомісячної доплати за вислугу років відповідно до частини п'ятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ), оскільки стаж позивача на посаді судді є меншим ніж 3 роки.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 22 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував, та прийняв нове, яким позов задовольнив.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що судді, стаж роботи яких на посаді судді на момент набрання чинності Законом № 192-VIII складав менше 3 років, але які отримували щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків, із набуттям чинності вказаним Законом право на отримання такої щомісячної доплати не втрачають та мають право її отримувати до набуття ними стажу роботи на посаді судді до 3 років.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 березня 2016 року рішення апеляційного суду скасував, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року залишив у силі.

Приймаючи таке рішення, цей суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу щомісячної доплати з огляду на відсутність необхідного стажу на посаді судді. Положення Закону № 2453-VІ в редакції Закону 192-VІІІ щодо визначення суддівської винагороди не визнані неконституційними, також відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_5 звернувся із заявою про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, та, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини п'ятої статті 129 Закону № 2453-VІ (чинної на час призначення позивача на посаду судді) та частини п'ятої статті 133 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 192-VІІІ, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 березня 2016, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року залишити в силі.

На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2016 року (№ К/800/42096/15), у якій цей суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов протилежного висновку, а саме - що положення Закону № 192-VІІІ щодо умов виплати і набуття права на отримання щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу у взаємозв'язку зі статтею 58 Конституції України застосовуються до тих відносин, що виникли після набуття ним чинності, і тому судді, стаж роботи яких на посаді судді на момент набрання чинності Законом № 192-VІІІ складав менше 3 років, але які отримували щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків, із набуттям чинності вказаним Законом право на отримання такої щомісячної доплати не втратили і, відповідно, мають право її отримувати до набуття ними стажу роботи на посаді судді у 3 роки.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини п'ятої статті 129 Закону № 2453-VІ, чинної на час призначення позивача на посаду судді, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

29 березня 2015 року набрав чинності Закон № 192-VІІІ, яким Закон № 2453-VІ викладено у новій редакції.

Згідно з абзацом першим частини п'ятої статті 133 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 192-VІІІ суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

При цьому Прикінцеві та перехідні положення Закону 192-VIII не містять положення стосовно збереження за суддями, які були призначені чи обрані на посаду судді до набрання чинності цим Законом, права на отримання щомісячної доплати за вислугу років відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності Законом № 192-VIII.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК) будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 БК керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі статтею 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

На сьогодні положення Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 192-VІІІ, щодо визначення суддівської винагороди не визнані неконституційними, також відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України.

Питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.

Так, у пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 щодо офіційного тлумачення поняття «щомісячне довічне грошове утримання», що міститься у підпункті «е» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, Конституційний Суд України вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини п'ята, шоста статті 47 Закону № 2453-VІ).

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивача призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області 18 жовтня 2013 року, а до штату вказаного суду на посаду судді його зараховано 11 листопада 2013 року, тобто стаж роботи позивача на час звернення до суду з позовом (15 липня 2015 року) складав 1 рік 8 місяців 4 дні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду касаційної інстанції про відсутність з боку відповідача незаконної бездіяльності по невиплаті позивачу щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу за травень та червень 2015 року, оскільки стаж роботи позивача на посаді судді є меншим ніж 3 роки, тобто немає підстав для виплати щомісячної доплати за вислугу років відповідно до частини п'ятої статті 133 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 192-VІІІ.

Оскільки у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції правильно застосував згадані норми матеріального права, а доводи, наведені заявником, необґрунтовані, у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволення заяви ОСОБА_5 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков

Судді: М.І. ГрицівО.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко