Судове рішення #6032957


  

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  


П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И


   

 08 квітня 2009 р.                                                                       справа № 2а-1432/09/0570


час прийняття постанови:  14:15


Донецький окружний адміністративний суд в складі:


головуючого                                                  судді  Кірієнка В.О.


при секретарі                                                  Пригоді О.В.


за участю позивача –                        ОСОБА_1.

представника відповідача –                                                                Сабаніна А.О.

представника 2-го відповідача–                                                          не з`явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом:  ОСОБА_1 до Маріупольського виправного центра № 138, до Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області  про            стягнення заборгованості         


                                                                                             В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся з позовом до Маріупольського виправного центра № 138,  Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову він зазначив, що Наказом УДДУПВП в Донецькій області від 27.10.2008 року № 113 л/с він був звільнений с посади чергового помічника в званні майора внутрішньої служби на підставі наданої заяви. Згідно довідки бухгалтерії, відповідач зобов`язана видати позивачу 23438,75 грн. До цього моменту відповідач не здійснив повного розрахунку з ОСОБА_1.

З 05.09.2008 року позивач знаходився в щорічній відпустці, але йому до сих пір не сплачена допомога на оздоровлення, на яку він мав право згідно п.2.16.3. Закону України «Про міліцію» та що підтверджується візою начальника МИЦ № 138 на рапорті про вибуття в щорічну чергову відпустку.

Пунктом 2.5.1 Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ» за № 499 передбачена виплата надбавки за виконання особливо важливих задач за час проходження служби у розмірі 50% посадового окладу. Позивач вважає, що відповідач не сплатив йому надбавку за січень-лютий 2008 року у розмірі 1210 грн.

Також вважає, що з 01.05.2003р. по 01.04.2004р. йому належить виплата надбавки за безперервний стаж роботи в органах внутрішніх справ згідно Указу Президента України від 24.04.2003 року № 370/2003р.

Крім того, позивач вважає, що діями відповідача йому нанесено моральну шкоду, яку оцінює в 3000 грн.

На підставі вищезазначеного просив суд стягнути з відповідача грошову допомогу в сумі 23438,75 грн., суму затримки розрахунку с 27.10.2008р. по 20.01.2009 р. у сумі 10298,34 грн., грошову компенсацію за недоотримане речове майно в сумі 1958,06 грн, допомоги на оздоровлення у  сумі 2500 грн, надбавку за виконання особо важливих завдань у сумі 1210 грн., надбавку за безперервний стаж роботи у сумі 3000 грн., моральну шкоду – 3000 грн..

         Ухвалою від 24.03.2009 року залучено в якості другого відповідача Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області.

У процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, а саме відмовився від вимог до відповідача про стягнення грошової допомоги при звільнені в сумі 23438,75 грн., оскільки отримав вже її в повному обсязі.

 В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, мотивував їх аналогічно викладеному у позовній заяві.

Представник відповідача Маріупольський виправний центр № 138 у судовому засіданні  заперечував проти вимог позивача щодо надбавки за виконання особо важливих завдань у сумі 1210 грн., щодо надбавки за безперервний стаж роботи у сумі 3000 грн. та зазначив, що згідно п.2 наказу № 5 від 12.01.2008 року начальникам установ дає право встановлювати особам рядового та начальницького складу конкретні розміри видів грошового забезпечення, тобто виплата надбавки за виконання особо важливих завдань не є обов`язковою.

 Представники відповідача  Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області до судового засідання не з`явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Надали заяву про розгляд справи без їх участі.

 Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, додані документи, та надані заперечення, встановив наступне.

  Як встановлено у судовому засіданні позивач з 01.08.1989 року на підставі наказу № 146 від 01.08.1989р. проходив службу в Збройних військах  органів внутрішніх справ та кримінально - виправної служби.

Наказом УДДУПВП від 27.10.2008 року за № 113 л/с він був звільнений з посади чергового помічника в званні майора внутрішньої служби на підставі поданої заяви.

У січні 2009 року відповідач здійснив розрахунок з позивачем та сплатив йому грошову допомогу при звільнені.

Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

  Статтею 116 Кодексу законів про працю при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

На підставі ч.5 ст.51 Бюджетного кодексу розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

На підставі п.2 ст. 51 цього кодексу відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Затвердження змін до кошторисів вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності у зв'язку із зміною обсягів доходів і видатків відповідно до затвердженого бюджетного розпису здійснюється керівниками цих закладів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис для виправного центру розробляє Державний департамент України з питань виконання покарань на рік. При звільнені працівників на пенсію,  документи надаються в управління Державний департамент України з питань виконання покарань в Донецькій області, після чого Державний департамент направляє кошти на виплату допомоги при звільнені. Тобто, вини  Маріупольського виправного центру № 138 в затримці виплати грошової допомоги при звільнені ОСОБА_1. немає.

С цих підстав суд відмовляє позивачу в вимогах щодо суми затримки розрахунку с 27.10.2008р. по 20.01.2009 р. у сумі 10298,34 грн.

Згідно довідки № 93 Маріупольського виправного центру УДДУПВП у Донецькій області № 138 «на виплату грошової компенсації замість належних до видачі предметів речового майна ОСОБА_1. на підставі наказу № 113 від 27.10.2008 року до виплати позивачу належить 1958 грн., 06 коп.

Пунктом 3 Наказу Голови Державного департаменту України з питань виконань покарань № 11-3358/КН від 18.06.2008 року встановлено протягом 2008 року провести остаточні розрахунки за попередніми нарахуваннями, із звільненими зі служби особами рядового і начальницького складу.

Відповідач не заперечував проти даних вимоги позивача, тобто вимоги щодо стягнення грошової компенсації за недоотримане речове майно в сумі 1958,06 грн. підлягають задоволенню.

Підпунктом 1 п.16 ст.2 Інструкції «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року        № 499, встановлено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога для оздоровлення при щорічній основній відпустці в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Підпунктом 3 п.16 ст.2. Інструкції допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається в разі вибуття в чергову відпустку.

04.09.2008 року ОСОБА_1.  надав начальнику МИЦ-138 рапорт про видачу матеріальної допомоги, у зв`язку з трудним матеріальним становищем та на оздоровлення. Згідно візового надпису начальника Маріупольського виправного центру № 138 позивачу належить право на виплату допомоги на оздоровлення у розмірі грошового забезпечення.

Суд зазначає, що у судовому засіданні відповідач не висував заперечення щодо вимог сплатити ОСОБА_1. допомоги на оздоровлення у сумі 2500 грн., тобто ці вимоги підлягають задоволенню.

Пунктом 3.3. наказу № 5 Державного департаменту України з питань виконання покарань від 12.01.2008 року «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. № 1294 «про упорядкування структури та  умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» встановлено , що Голові Департаменту та керівникам, зазначеним у пункті 2 цього наказу, у межах затвердженого фонду грошового забезпечення надано право установлювати особам рядового і начальницького складу надбавку за виконання особливо важливих завдань під час проходження ними служби – у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за вислугу років.

Тобто, це свідчить про те, що надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби не є обов`язковою, а встановлено тільки право начальникам установлювати вищезазначену надбавку.

Тобто суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення надбавки за виконання особо важливих завдань у сумі 1210 грн. не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача  про стягнення надбавки за безперервний стаж роботи у сумі 3000 грн., суд відмовляє в їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 24 квітня 2003 року № 370/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу", головам відповідних міністерств (відомств) надано право встановлювати щомісячні надбавки за безперервну службу у відсотках до грошового забезпечення особам, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби. Таким чином, зазначена надбавка не є обов'язковою, вона встановлюється за поданням безпосереднього керівника до голови, в даному випадку Державного департаменту України з питань виконання покарань. Після розгляду зазначеного подання голова визначає доцільність встановлення чи не встановлення такої надбавки (тобто це право керівника встановити чи не встановити надбавку за безперервну службу). Позивачу зазначена надбавка не була встановлена.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача, ГУДКУ України в Донецькій області, моральну шкоду, яку він оцінив в 3000 грн, оскільки у результаті не сплати Маріупольським виправним центром № 138 допомоги на оздоровлення він не зміг забезпечити себе повноцінної відпустки, з проходженням санаторно-курортного лікування, а також у зв`язку з затримкою виплати повного розрахунку при звільнені, він не зміг своєчасно забезпечити себе та свою родину речами та предметами домашнього побуту.

Згідно з роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України  № 4 від 31.03.95 м.Київ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 ) «Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. ( Абзац пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду № 5 ( v0005700-01 ) від 25.05.2001 ). Крім цього  розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд зазначає, що відповідач не надав розрахунку, із чого складається сума моральної шкоди та не довів причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів.

За таких обставин суд вважає, що вимоги ОСОБА_1., щодо стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядну, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1. та стягнення з Маріупольського виправного центру № 138 грошову компенсацію за недоотримане речове майно в сумі 1958,06 грн. та допомогу на оздоровлення у  сумі 2500 грн.

  Керуючись ст.ст.11, 86, 94, 98, 112, 158, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -


                                                  П О С Т А Н О В И В :


          Позов ОСОБА_1 до Маріупольського виправного центра № 138,  Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про стягнення заборгованості. - задовольнити частково.

  Визнати неправомірними дії посадових осіб Маріупольського виправного центра № 138, щодо несплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно та допомогу на оздоровлення.

Стягнути з Маріупольського виправного центра № 138 грошову компенсацію за недоотримане речове майно в сумі 1958,06 грн. та допомогу на оздоровлення у  сумі 2500 грн.

Сягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 частину понесених судових витрат у розмірі 1 грн. 70 коп.

Вступну та резолютивну частину постанови проголошено 08 квітня 2009 року у присутності представників сторін.

Повний текст постанови виготовлений 13 квітня 2009 року.     

               



          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі  - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                          Кірієнко В.О.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація