ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2009 р. | № 2-7/9935-2008 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: |
головуючого, судді | Плюшко І.А., |
суддів | Разводової С.С., Бернацької Ж.О. |
розглянувши касаційну скаргу Фонду майна АР Крим |
на | рішення господарського суду АР Крим від 23.12.08р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.04.09р. |
у справі | № 2-7/9935-2008 |
за позовом | СПД Паніної Т.С. |
до | Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Алушти" |
третя особа | Фонд майна АР Крим |
про | визнання дійсним договору та додаткових угод до нього |
За участю представників сторін
від позивача Рябоштанов В.О. дов.,
від відповідача не з'явилися,
від третьої особи не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець Паніна Тетяна Сергіївна звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти", в якій з урахуванням уточнень просить визнати дійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) державного майна, що належить до державної власності від 05 травня 2003 року - надземної частини насосної станції № 2 площею 108,0 кв. м, розташованої за адресою: місто Алушта, Приморський парк, що знаходиться на балансі Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти", та додаткових угод до нього, що є невід'ємними частинами договору.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2008 року у справі № 2-7/9935-2008 (суддя Дворний І.І. ) позов задоволено. Визнано дійсним укладений між фізичною особою - підприємцем Паніною Тетяною Сергіївною та Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) державного майна, що належить до державної власності від 05 травня 2003 року - надземної частини насосної станції № 2 площею 108,0 кв.м., розташованої за адресою: місто Алушта, Приморський парк, що знаходиться на балансі Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти", та додаткових угод до нього, що є невід'ємними частинами договору.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.04.2009 року у справі № 2-7/9935-2008 (судді: Фенько Т.П., Прокопанич Г.К., Остапова К.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями господарських судів попередніх інстанцій, Фонд майна АР Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду АР Крим від 23.12.08р. і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.04.09р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно пункту 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Тобто, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Господарські суди вірно зазначили, що Договір, з якого виникли спірні правовідносини сторін, продовжив свою дію після 01 січня 2004 року, а тому для вирішення спору у даній справі застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу України (чинний 01.01.2004р.).
Відповідно до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 8.3 договору оренди від 05 травня 2003 року встановлено, що зміни та доповнення, які вносяться сторонами у договір, розглядаються протягом 20 днів. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається.
Договір може бути розірваний за вимогою однієї із сторін за рішенням господарського суду, в інших випадках, передбачених чинним законодавством (п. 8.4 Договору).
Відповідно до частин 2-4 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
З урахуванням вказаних положень, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що у момент звернення фізичної особи-підприємця Паніної Тетяни Сергіївни до орендодавця з вимогою нотаріально посвідчити договір оренди у відповідача не було жодних правових підстав вважати оскаржуваний договір розірваним, оскільки висунені Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" вимоги в листі № 218/01-07/04 від 03 березня 2008 року не відповідають положенням чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору оренди.
Згідно пункту 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Разом з тим, відповідно до пункту 2 цієї норми, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до вимог вказаної норми нотаріальне посвідчення договору, яке може бути компенсоване рішенням суду, можливо за дотримання таких вимог:
1) сторони домовилися щодо усіх істотних умов;
2) така домовленість підтверджується письмовими доказами;
3) відбулося повне або часткове виконання договору;
4) одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
Частиною 2 статті 153 Цивільного кодексу Української PCP передбачено, що істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
При цьому згідно статті 10 "Закону України «Про оренду державного та комунального майна»істотними умовами договору оренди є:
- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);
- термін, на який укладається договір оренди;
- орендна плата з урахуванням її індексації;
- порядок використання амортизаційних відрахувань;
- відновлення орендованого майна та умови його повернення; - виконання зобов'язань:
- відповідальність сторін;
- страхування орендарем взятого ним в оренду майна:
- обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Суд попередньої інстанції зауважив, що підтвердженням домовленості сторін щодо усіх істотних умов угоди є підписаний 05 травня 2003 року між фізичною особою - підприємцем Паніною Тетяною Сергіївни (Орендар) та Алуштинським виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства, правонаступником якого є Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" (Орендодавець) договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) державного майна, що належить до державної власності.
Актом приймання - передачі нерухомого майна від 05 травня 2003 року, підписаним сторонами та скріпленим печаткою орендодавця підтверджується факт повного виконання умов договору.
Положеннями Цивільного кодексу УРСР не визначалась обов'язковість нотаріальної форми договору оренди, укладеного між юридичними особами.
Відповідно до статті 47 Цивільного кодексу Української PCP нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.
Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги про визнання договору оренди від 05 травня 2003 року та додаткових угод до нього, які є його невід'ємними частинами, дійсним, дійшов обґрунтованого висновку, що даний договір містить всі істотні умови договору оренди державного майна, передбачені Цивільним кодексом Української PCP та Законом України "Про оренду державного і комунального майна", проте, ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору порушує права позивача, а тому, правомірно застосував до спірних правовідносин положення частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України.
Залишаючи поза увагою доводи відповідача та Фонду майна Автономної Республіки Крим щодо невідповідності спірного договору діючому законодавству, зокрема Закону України «Про оренду державного і комунального майна»судова суд попередньої інстанції виходив з такого.
Обраний у даній справі спосіб захисту порушеного права має місце лише у випадку, зазначеному у частині 2 статті 220 Цивільного кодексу України.
При цьому з вимогою про визнання договору дійсним може звертатися лише сторона за договором, і судове рішення у даній справі носить характер нотаріального посвідчення. Визнання судом договору дійсним є правовим наслідком недодержання сторонами вимоги щодо форми правочину, зокрема щодо його нотаріального посвідчення.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України невідповідність правочину вимогам чинного законодавства є підставою для визнання договору недійсним і є правовим наслідком недодержання вимог щодо змісту правочину, однак така вимога має різні за своїм змістом юридичні підстави ніж вимога щодо визнання договору дійсним і не є предметом судового розгляду у даній справі.
Більш того, як встановили і зазначили суди, до теперішнього часу жодна із зацікавлених осіб не зверталась до суду з вимогою визнати спірний договір недійсним з підстав невідповідності його змісту вимогам діючого законодавства.
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення і постанова господарських судів відповідають нормам матеріального і процесуального права та підстав для їх зміни або скасування не має.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Фонду майна АР Крим залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду АР Крим від 23.12.08р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.04.09р. по справі № 2-7/9935-2008 залишити без змін.
Головуючий, суддя І.А. Плюшко
Судді С.С. Разводова
Ж.О. Бернацька