КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.08.2009 № 11/64
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Панкова О.А., довіреність № 22 від 12.01.2009р.
від відповідача -ОСОБА_2, довіреність № 789 від 25.02.2009 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_3
на рішення Господарського суду м.Києва від 19.05.2009
у справі № 11/64 (суддя
за позовом Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом"янської районної у м. Києві ради
до Фізична особа - підприємець ОСОБА_3
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 16999,35 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач , КП “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Солом”янської районної у місті Києві раді звернувся у лютому 2009 р. з позовом до Відповідача, приватного підприємця ОСОБА_3, з позовом про стягнення 21 243,78 грн., з яких заборгованість в оплаті орендних платежів становить 12 738, 82 грн. та 8504,96 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.
В обґрунтування позову позивач (надалі – Підприємство) послався на норми статті 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, статей 6,11, 15, 16, 258,509 та 629 ЦК України , умови договору оренди за № 049/Г, укладеного між сторонами 01.04.2008 р. та на ту обставину, що відповідач, як орендар, допустив заборгованість в оплаті орендних платежів.
У ході розгляду спору позивач уточнив розмір заборгованості відповідача і вказав, що така становить 12456,08 грн. в оплаті оренди за період з липня 2008 року по 30 жовтня 2008 р. , а видатки по сплаті земельного податку - 246,34 грн. , у зв’язку із чим розмір пені становить 4296,93 грн.
Відповідач (надалі - Підприємець) позов не визнав і звернувся, в порядку ст.. 60 Господарського кодексу України , із зустрічним позовом про визнання договору оренди нежилого приміщення за № 049/Г від 01.04.2008 недійсним з посиланням на статті 203, 215 та 227 ЦК України .
На доведення вимог Підприємець вказала , що , підписуючи договір , не могла знати про всі істотні умови договору, її волевиявлення не було вільним та не відповідало внутрішній волі.
Окрім цього зазначила, що у момент вчинення правочину договір не містив усіх істотних умов, необхідних для укладення договору оренди комунального майна, а розпорядження Солом’янської районної у місті Києві державної адміністрації № 490 від 27.03.2008 р. яке було підставою укладення договору оренди , не може вважатися належним дозволом для укладення такого договору що, на думку Підприємця, мало наслідком визнання спірного договору недійсним на підставі ст. 227 Цивільного кодексу України.
Підприємство проти зустрічного позову заперечило та зазначило, що договір оренди № 049/Г був укладений на підставі розпорядження Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації № 490 від 27.03.2008р. і підписаний сторонами з моменту досягнення між ними домовленостей з усіх істотних умов договору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2009 р. , підписаного у повному обсязі 15.06.2009 р. , первісний позов задоволено частково і стягнуто з Підприємця заборгованість по платі за оренду приміщення в розмірі 12 456 ,08 грн., 246, 34 грн. видатків по сплаті земельного податку, пеню в розмірі 682,17 грн. , державного мита у розмірі 133,85 грн. та 92,91 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині вимог по первісному позову та у задоволенні зустрічного позову суд відмовив .
Не погодившись із рішенням, Підприємець звернулася із апеляційною скаргою , у якій просила рішення суду першої інстанції скасувати і прийняте нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю , а зустрічний позов - задовольнити з мотивів неповного з’ясування судом усіх обставин справи ( щодо обставин укладення договору оренди, не надання судом правової оцінки розпорядженню Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації № 490 від 27.03.2008р., не з’ясуванні судом дати припинення дії спірного договору оренди) . Послався також апелянт на невірне застосування судом норм матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.09 р. у складі колегії суддів : Кропивна Л.В.( головуючий ), суддів Пашкіної С.А. та Попікової О.В. прийнято апеляційну скаргу до розгляду , відновлено Підприємцю строк подання апеляційної скарги та порушено апеляційне провадження у даній справі.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2009р. за № 01-23/1/3 „Про зміну складу колегії суддів” у зв’язку з виробничою необхідністю, відповідно до статті 28 Закону України „Про судоустрій України” та статті 46 Господарського процесуального кодексу України розгляд апеляційної скарги у даній справі було доручено колегії у складі: головуючий суддя – Кропивна Л.В. ., суддів – Синиця О.Ф. , Пашкіна С.А.
У судове засідання 12.08.2009р. з’явилися представники обох сторін.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.
Представник Підприємства у судовому засіданні 12.08.2009 просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність та обґрунтованість прийнятого місцевим господарським судом рішення у повному обсязі, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, і не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 01.04.2008, на підставі розпорядження Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації № 490 від 27.03.2008, між Комунальним підприємством "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом’янської районної у м. Києві (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (орендар) було укладено Договір № 049/Г оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом’янського району міста Києва (далі - Договір).
Договір , як випливає з розділів 1, 2, 3, 6, 7 та 9 , містить умови щодо предмету договору, об'єкту оренди ,у т. ч. дані , які його ідентифікують , вартості майна ; терміну, на який укладається договір оренди; розміру орендної плати та порядку її визначення, порядку використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна , умов його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань , шляхом встановлення неустойки у вигляді пені; порядку здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальності сторін; умов щодо страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
За правилами частини 2 статті 639 ЦК України , якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За змістом частини 1 статті 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" момент укладення договору оренди пов’язаний з моментом досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Таким чином, доводи апелянта про те, що у момент підписання сторонами тексту договору не були погоджені всі його істотні умови , визначені статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" , суперечать змісту договору , адже саме умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства, становлять зміст договору ( ч. 1 статті 628 ЦК України) .
Отже, висновок суду першої інстанції про безпідставність аналогічних доводів Підприємця , з огляду на пункти 2.2., 3.1. договору, де вказано, що орендна плата на момент укладення договору становить 2378,33 грн. встановлена у розмірі 25% від вартості майна, визначеної згідно з звітом про експертну оцінку станом на 31.03.2008 р. у розмірі 114 160,00 грн., є документально підтвердженим.
Разом з тим, доводи Підприємця про відсутність погодження між сторонами істотних умов договору оренди , поєднані з вимогою про визнання цього ж договору недійсним , є взаємовиключними, адже наслідком недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов господарського договору є висновок про те, що такий договір є неукладеним ( не відбувся) , у той час , як договір, що не відбувся , не може бути визнаний недійсним.
На ці обставини суд першої інстанції уваги не звернув , хоча мав зауважити при прийнятті до спільного розгляду із первісним позовом зустрічної позовної заяви і рекомендувати Підприємцю усунути взаємо заперечність у його доводах.
Окрім цього, обґрунтовуючи недійсність договору оренди, Підприємець послалася на статті 203, 215 та 227 ЦК України .
Стаття 203 ЦК України передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в Цивільному кодексі немає спеціальної підстави (норми) для цього.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Презумпція правомірності правочину закріплена законом (стаття 204 ЦК України), може бути спростована нормою закону, яка містить відповідну заборону.
У відповідності із пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 р. № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» ( із наступними змінами та доповненнями) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому , зазначав Верховний суд України, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до частини 1 статті 227 ЦК України правочин юридичної особи , вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) , може бути визнаний судом недійсним.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про недоведеність Підприємцем обставин, за яких презумпція правомірності договору оренди спростовується відсутністю дозволу (ліцензії) КП “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” на укладення такого договору.
Поряд із цим , господарський суд міста Києва не врахував, що позови про визнання недійсними правочинів за цією статтею і про застосування наслідків недійсності правочину можуть бути заявлені тільки засновником (учасником) юридичної особи, що не має ліцензії на заняття відповідною діяльністю, державним органом, що здійснює контроль за діяльністю такої юридичної особи, а також прокурором, до числа яких Підприємець не відноситься.
У цьому зв’язку питання про законність розпорядження Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації № 490 від 27.03.2008р. не має будь-якого правового значення для визнання недійсним договору оренди за статтею 227 ЦК України , оцінку законності якого , на думку апелянта , суд першої інстанції неправомірно не здійснив.
Судом першої інстанції, з яким погоджується Київський апеляційний господарський суд , вірно встановлено , що згідно з п. 3.8 договору орендар повинен сплачувати орендну плату (п.п. 3.1, 3.7.) та платежі (п.п. 3.5., 3.6.) незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 1-го числа місяця наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції.
Також судом правильно покладено в основу рішення при розгляді первісного позову умови договору оренди про те, що орендна плата та інші, передбачені договором платежі, сплачуються орендарем, починаючи з дати підписання акту прийому-передачі. Орендна плата нараховується , зокрема, до дати підписання сторонами акту прийому-передачі при поверненні об’єкта оренди орендодавцеві .
Законом України "Про оренду державного та комунального майна", норми якого мають пріоритет перед нормами інших законодавчих актів, що регулюють правовідносини з найму (оренди), заборонена одностороння відмова від договору оренди і встановлено , що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України ( стаття 26 Закону).
На пропозицію Підприємця про припинення договору оренди ( а.с. 70) , договір за згодою сторін було припинено, і лише 30.10.2008 р. орендар передав об’єкт оренди орендодавцю за актом прийому-передачі (а.с. 13 ).
За таких обставин справи, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції , що момент припинення договору оренди слід визначати за датою, коли орендоване майно було реально передане від орендаря до орендодавця , тобто з 30.10.2008 р.
У зв’язку зі цим та з огляду на докази здійснення Підприємцем оплати передбачених договором оренди платежів ( а.с. 87,88, 109), суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок господарського суду міста Києва про обґрунтованість вимог первісного позову щодо стягнення з Підприємця заборгованості по орендній платі в розмірі 12 456,08 грн. та видатків по сплаті за землю у розмірі 246,34 грн. та пені на суму 682,17 грн. за період , у який відбулося прострочення платежів, нарахованої у межах подвійної облікової ставки Національного Банку України у цей же період , адже документально доведеним є факт невиконання відповідачем обов’язків по сплаті орендних платежів.
Доводи апеляційної скарги про необхідність дослідження обставин, за яких був укладений договір оренди з Підприємцем і порушення у зв’язку із цим його переважного права на укладення договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк, не беруться апеляційним судом до уваги, оскільки вимоги на захист переважного права орендаря на укладення із ним договору є окремим предметом позову, який не був предметом судового розгляду у справі 11/64 , відтак, в силу частини 3 статті 101 ГПК України , не може бути прийнятий і розглянутий в апеляційній інстанції.
При таких обставинах справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що підстави , наведені у статті 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни судового рішення , відсутні , а тому рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2009 р. у справі № 11/64 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.. 33, 34, 35, 49, 99, 101,103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2009 р. у справі № 11/64 - залишити без змін.
Матеріали справи № 11/64 повернути до господарського суду місті Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця.
Головуючий суддя
Судді
17.08.09 (відправлено)