КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2016 р. Справа№ 910/7084/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

За участю секретаря судового засідання Москаленко Г.С.

представників сторін:

від позивача - Мединський М.М., дов. б/н від 12.10.2016 р.;

від відповідача - Тодосієнко В.М., дов. № 4057/15/1 від 31.08.2016 р.,

Дяченко В.С., дов. № 2318/15/7 від 25.05.2016 р.,

від третьої особи-1 - не з'явилися,

від третьої особи-2 - Грцик Д.С., дов. б/н від 14.06.2016 р.,

від третьої особи-3 - Шинкаренко С.В., дов. № 30 від 01.02.2016 р.

від третьої особи-4 - Дмуховськй І.В., директор.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.07.2016 року

у справі № 910/7084/16 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

до Державної іпотечної установи

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «АТЛ»;

3. Холдингова компанія «Автокраз» у формі Відкритого

акціонерного товариства;

4. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест»

про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 року по справі № 910/7084/16 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 року по справі № 910/7084/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2016 року.

27.09.2016 року через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа-1 просить апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

04.10.2016 року через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Державної іпотечної установи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

05.10.2016 року через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Державної іпотечної установи надійшли додаткові письмові пояснення, в яких відповідач підтримав свій відзив та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року було відкладено розгляд справи на 19.10.2016 року.

18.10.2016 року та 04.10.2016 року через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких позивач підтримав вимоги апеляційної скарги.

19.10.2016 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, розгляд справи не відбувся.

У зв'язку з виходом головуючого судді Ткаченка Б.О. з лікарняного, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 року розгляд справи призначено у судовому засіданні на 09.11.2016 року.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 року по справі № 910/7084/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники Державної іпотечної установи у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, у судовому засіданні 09.11.2016 року представник відповідача відмовився від розгляду клопотань про витребування доказів, які надішли до суду 19.10.2016 року та 05.10.2016 року через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «АТЛ» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, залишив вирішення спору на розсуд суду.

Представник Холдингової компанії «Автокраз» у формі Відкритого акціонерного товариства у поясненнях, наданих у судовому засіданні, залишив вирішення спору на розсуд суду.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник третьої особи-1 у судове засідання не з'явився, будь-яких клопотань з цього приводу суду не надавав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку судового рішення першої інстанції по даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи-1.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників присутніх сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

27.02.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - позивач, Банк, ПАТ «Дельта Банк») та Державною іпотечною установою (далі - відповідач, Клієнт) укладено Договір банківського рахунку № 26/995-070 (далі - Договір банківського рахунку).

За умовами Договору банківського рахунку Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у національній валюті № 26502000000995 (далі - Рахунок) та отримує плату за обслуговування Рахунку згідно з Тарифами Банку на банківські послуги, які доведені Клієнту в момент підписання цього Договору.

Пунктом 1.2 Договору банківського рахунку передбачено, що Банк зобов'язується приймати і зараховувати на Рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за Рахунком у межах законодавства України.

04.02.2015 року, з метою забезпечення виконання зобов'язань за Договором банківського рахунку, між ПАТ «Дельта Банк» (далі - Заставодавець) та Державною іпотечною установою (далі - Заставодержатель) укладено Договір застави майнових прав № Д-2/2015 (далі - Договір застави).

За умовами Договору застави передбачено, що Заставодавець надає в заставу Заставодержателю майнові права Заставодавця за Договорами: від 30.11.2010 року № ВКЛ-2005191, укладеному із ТОВ «АТЛ»; від 14.02.2008 року № 07/08, укладеному із ПАТ «Автокраз»; від 20.08.2008 року № 837 К-Н, укладеному із ТОВ «Ніко Інвест», детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у Додатку № 1 до цього Договору (далі - Майнові права).

Згідно з п. 1.2 Договору застави вартість майнових прав на дату укладання цього Договору складає 1 228 694 333,35 грн.

Пунктом 1.3 Договору застави погоджено, що майнові права за цим Договором є засобом забезпечення виконання Заставодавцем зобов'язань за Договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013 року та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого Заставодавець зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять Заставодержателю, виконувати його розпорядження щодо перерахування відповідних сум з рахунку та проводити інші операції у межах законодавства України, а також сплатити відсотки за користування ними у розмірі 15,3% річних.

Згідно з Договором банківського рахунку, відповідно до виписки Заставодавця по особовим рахункам Заставодержателя залишок коштів на момент підписання цього Договору становить 3 448 390 865,43 грн.

Підпунктом 2.1.1 п. 2.1 Договору застави встановлено, що у разі невиконання Заставодавцем зобов'язань перед Заставодержателем за Договором банківського рахунку або в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення), Заставодержатель набуває прав вимоги за договорами, наведеними у Додатку № 1 до цього Договору, переважно перед іншими кредиторами, відповідно до Закону України «Про заставу» та (або) Цивільного кодексу України та (або) цього Договору та (або) Договору відступлення прав вимоги (у разі його укладання).

Пунктом 4.1 Договору застави визначено, що одночасно з цим Договором укладається Договір відступлення прав вимоги з відкладальними умовами.

04.02.2015 року між Державною іпотечною установою (далі - Новий кредитор) та ПАТ «Дельта Банк» (далі - Первісний кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 (далі - Договір відступлення).

Сторони уклали цей Договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно Договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015 року, що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань Первісного кредитора за Договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013 року.

Згідно п. 1.2 Договору відступлення Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього Договору (далі - Права вимоги).

Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення вартість прав вимоги дорівнює сукупній заборгованості за основним боргом за кредитними договорами, перелік яких зазначений у додатку № 1 до Договору станом на дату укладання цього Договору, та складає 1 228 694 333,35 грн. Вартість прав вимоги, зазначена у цьому пункті Договору, повинна бути підтверджена довідкою первісного кредитора.

Пунктом 2.1 Договору відступлення передбачено, що п. 1.2 цього Договору набирає чинності на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених п. 2.1.1 цього Договору, та однієї з обставин, визначеної п. 2.1.2 цього Договору або п. 2.1.3 цього Договору або п. 2.1.4 цього Договору або в день прийняття Національним банком України рішення про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних, зокрема:

- невиконання Первісним кредитором зобов'язань за Договором банківського рахунку (п. 2.1.1);

- розміщенням Новим кредитором у газеті «Урядовий кур'єр» повідомлення про відступлення на користь Нового кредитора Прав вимоги (п. 2.1.2);

- отримання Первісним кредитором від Нового кредитора повідомлення про відступлення на користь Нового кредитора Прав вимоги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з розпискою в одержанні (п. 2.1.3);

- отримання Первісним кредитором від Нового кредитора повідомлення по відступлення на користь Нового кредитора Прав вимоги, що підтверджується відміткою про одержання Первісного кредитора на копії повідомлення зазначеного у цьому пункті Договору (п. 2.1.4).

02.03.2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» № 51, згідно з яким 03.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

03.08.2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» № 147 було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» по 02.10.2015 року включно.

02.10.2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» № 181 розпочато процедуру ліквідації Банку з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк» Кадирову В.В.

Частина 1 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до ч. 2 ст. 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

28.10.2015 року Державна іпотечна установа звернулася з кредиторською вимогою № 7804/15/2 до ПАТ «Дельта Банк», у порядку, передбаченому ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у якій просила визнати його кредитором Банку у сумі 3 494 213 767,20 грн. (т. 1 а.с. 54-56).

Витягом з Переліку (Реєстру) вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк», затвердженого Протоколом № 005/16 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 11.01.2016 року та з урахуванням змін № 1, затверджених Рішенням № 291 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 03.03.2016 року, вимоги відповідача акцептовані на загальну суму 3 332 921 190,01 грн. (т. 1 а.с. 58).

11.03.2015 року у Банку була створена комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про перевірку правочинів (договорів) в ПАТ «Дельта Банк» № 67.

22.09.2015 року у ході здійснення комісією перевірки Договору застави та Договору відступлення (далі разом - Договори забезпечення), укладених між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою, було прийнято рішення, яке оформлене протоколом № 54, про те, що вказані Договори забезпечення є нікчемними на підставі п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Положеннями п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до абз. 1, 2 ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Листом № 8951 від 24.09.2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. повідомив Державну іпотечну установу про нікчемність правочинів, зокрема Договорів забезпечення, на підставі п.п. 1, 5, 7, ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (т. 1 а.с. 37-39).

Враховуючи зазначене, ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до Державної іпотечної установи про визнання недійсними укладених між сторонами Договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015 року та Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04.02.2015 року.

На думку позивача спірні договори є нікчемними на підставі п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з огляду на те, що:

- Банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових дій (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);

- Банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);

- Банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Положеннями ст.ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України передбачено, що суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності та про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Оскільки правочин, перевірка якого здійснюється в порядку ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», може вважатись нікчемним лише з підстав, передбачених цим законом, в справі про застосування наслідків нікчемних правочинів суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх нікчемність і настання певних юридичних наслідків.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених ч. 3 цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Однією із підстав нікчемності Договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015 року, як стверджує позивач, є укладення його з порушенням вимог постанови Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» № 692/БТ від 30.10.2014 року, якою заборонено здійснювати кредитні операції та без згоди куратора Банку в забезпечення третім особам передавати майно та активи Банку.

Нормами ч. 6 ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та п. 5.1. глави 5 розділу 1 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346, передбачено право Національного банку України запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора в разі потреби у посиленні контролю за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання ним своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 року ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів; із дня прийняття цієї постанови та до кінця строку, визначеного в п. 1 цієї постанови, встановлено для ПАТ «Дельта Банк» обмеження, зокрема, не передавати в забезпечення майно та активи без погодження з куратором банку, а також не здійснювати кредитних операцій, не надавати порук та інших зобов'язань.

Приписами ч. 1 ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено перелік критеріїв, за умови відповідності банку хоча б одному з таких критеріїв Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення його до категорії проблемних.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

По-перше, стверджуючи про укладення спірних договорів без погодження з куратором Банку, позивач не вказує, яким саме чином таке погодження має відбуватися, а також не посилається на норми законодавства чи акти індивідуальної дії, які встановлюють порядок такого погодження, тому немає правових підстав вважати, що для укладення спірних договорів Банком погодження з куратором отримано не було.

По-друге, постанова Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» № 692/БТ від 30.10.2014 року містить гриф «банківська таємниця», та не може встановлювати обов'язки та обмежувати права інших осіб, на яких дія такого акту не поширюється (в тому числі з огляду на те, що він не міг бути відомий інший особам, крім самого банку).

Наслідком порушення акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до Позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Постанови Правління НБУ від 17.08.2012 року № 346 «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу», а не визнання правочину недійсним.

Тобто, порушення вимог постанови Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 року є підставою для відповідальності посадових осіб та самого банку і не може бути підставою для визнання недійсним договору через невідповідність дій самого банку вказаній постанові.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Національний банк України, відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України», є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

У відповідності до ч. ч. 2, 3 ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, та розпорядчі акти індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами.

Згідно п. 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 34/5 від 12.04.2005 року нормативно-правовий акт - це офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

В силу положень п. 1.2 Інструкції про порядок підготовки, видання, реєстрації, надсилання та систематизації нормативних документів Національного банку України, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 313 від 20 грудня 1995 року (далі - Інструкція), нормативний акт Національного банку України - це офіційний документ, юридична форма правотворчої діяльності Національного банку України. Він містить правові норми з основних питань банківської діяльності, регулює відносини в межах банківської системи та містить у собі певні правила її діяльності. Нормативний акт є обов'язковим для виконання всіма банками, а також юридичними і фізичними особами під час здійснення банківських операцій.

Пунктом 1.3 Інструкції визначено вичерпний перелік видів нормативно-правових актів, які приймає Національний банк України, а саме:

- положення, інструкції, правила довгострокового чи короткострокового застосування;

- спільні з іншими міністерствами та відомствами правові акти.

У свою чергу, постанови, накази, розпорядження, листи, телеграми є правозастосовуючими документами розпорядчого характеру і видаються на виконання законодавства та нормативних актів Національного банку України, у відповідності до п. 1.2 Інструкції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» № 692/БТ від 30.10.2014 року, на яку посилається позивач як на одну з підстав недійсності Договорів забезпечення, є правовим актом індивідуальної дії та має чітко виражений організаційно-розпорядчий характер, оскільки, на відміну від нормативно-правового акта, спрямована на реалізацію заходів впливу стосовно конкретного проблемного банку - ПАТ «Дельта Банк», а не щодо невизначеного кола осіб, а відтак, не може мати юридичних наслідків для Державної іпотечної установи. А тому, вказана Постанова Правління Національного банку України, в силу своєї правової природи, не є актом цивільного законодавства, в розумінні ст. 4 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України до спірного правочину в розрізі невідповідності спірного договору вказаній постанові НБУ як акту законодавства.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 22.06.2016 року по справі № 910/14741/15.

Позивач також посилається на те, що укладення Договору застави та Договору відступлення права вимоги свідчить про фактичну відмову Банку від власних активів, майнових вимог (майнові права до позичальників Банку за кредитними договорами та договорами забезпечення) на користь відповідача, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є підставою нікчемності правочинів.

Проте, такі доводи є безпідставними, оскільки Договір застави було укладено на забезпечення виконання зобов'язань Банку перед заставодержателем за Договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013 року, згідно з яким по рахункам заставодержателя залишок коштів на дату підписання договору становив 3 448 390 865,43 грн., а вартість майнових прав визначена у розмірі 1 228 694 335,35 грн.

Договір відступлення права укладений між сторонами саме з метою реалізації порядку звернення на майнові права відповідно до Договору застави майнових прав, у якому встановлені умови відступлення права вимоги, права та обов'язки сторін, що не є договором про безоплатне відчуження майнових прав.

Отже, доводи позивача, що відповідач мав безоплатно отримати матеріальні блага, цінності від укладення спірних договорів є безпідставними, оскільки це суперечать змісту правової природи застави як способу забезпечення виконання зобов'язань. Крім того, станом на момент укладення спірних договорів на рахунку відповідача обліковувалась значна сума грошових коштів, зберігачем яких є саме Банк, та яка перевищує розмір Договору застави та Договору відступлення права вимоги.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що відповідач відмовився від власних майнових вимог на користь відповідача.

Стосовно доводів позивача про надання відповідачеві переваг, що ставить інших кредиторів з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови Договору застави та Договору відступлення, прямо передбачають передачу Державній іпотечнй установі як кредитору та заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами) у разі, зокрема, визнання Банка неплатоспроможним, що свідчить про надання переваг перед іншими кредиторами, прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку, що згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є підставою нікчемності правочинів, колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем не надано доказів того, що такий правочин укладався лише з відповідачем або було відмовлено іншим кредиторам банку, крім позивача, які виявили бажання укласти аналогічні спірним договори.

Таким чином відсутні докази, що саме відповідачу було надано перевагу в їх укладенні, а також не доведено, яким чином укладення спірних договорів ставить у невигідне становище інших кредиторів позивача.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Спірні Договори забезпечення відповідають вимогам законодавства, якими не забороняється сторонам укладати подібні правочини.

Таким чином, позивачем не доведено, що банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж це передбачено Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Частина 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить вичерпний перелік підстав нікчемності правочинів, проте позивачем не було доведено порушення вимог вказаної норми, а отже при укладанні Договору застави та Договору відступлення було дотримано всіх вимог, передбачених чинним законодавством України.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з необґрунтованістю доводів позивача про визнання Договору застави та Договору відступлення недійсними, через їх нікчемність з підстав визначених п. п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Посилання апелянта на неправомірність дій відповідача, які спрямовані фактично на подвійне стягнення коштів з неплатоспроможного Банку не є предметом даного спору, оскільки не є підставою, з якою цивільне та господарське законодавство та Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» пов'язує можливість визнання нікчемного правочину недійсним.

Колегія суддів також звертає увагу, що спірний договір не може бути визнано недійсним через наявність обставин нікчемності інших договорів між даними сторонами, оскільки такі обставини мають доводитися та оцінюватися у кожному конкретному випадку окремо.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 року по справі № 910/7084/16 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 року по справі № 910/7084/16 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/7084/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк

Повний текст рішення складено 14.11.2016 року.