РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/6453/15-ц

Провадження № 2/643/165/16

11.11.2016 р. Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Довготько Т.М.

за участю секретаря - Бахметьєвої Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харитонової Яни Михайлівни про визнання іпотечного договору недійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вище вказаним позовом, в якому після уточнення і доповнення просила суд визнати недійсним іпотечний договір від 21.03.2013року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнати за нею ОСОБА_1 право власності на ? частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 21.03.2013року між ОСОБА_2 (далі по тексту позичальник) та ОСОБА_3 (далі позикодавець) було укладено договір позики, згідно якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у сумі- 264320грн. строком на шість місяців, які позичальник зобов'язався повернути не пізніше 21 вересня 2013року. В якості забезпечення вимог за договором позики 21.03.2013року приватним нотаріусом Харитоновою Я.М. також був посвідчений іпотечний договір, згідно якого на вимогу ОСОБА_3, без дозволу органів опіки та піклування, ОСОБА_2, внаслідок юридичної необізнаності, порушуючи її права, права своїх дітей на користування житлом, підписав договір від 21.03.2013року про надання в іпотеку квартири АДРЕСА_1, яка була придбана ним згідно договору купівлі-продажу 27.12.2004року, тобто в період її шлюбу з ним і яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_2 є її чоловіком та вони мешкають однією родиною за адресою: АДРЕСА_1 ведуть спільне господарство, мають спільний бюджет, разом виховують трьох малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження. На укладення договорів позики та іпотечного договору від 21.03.2013року її згоди не було ані в письмовій, ані в усній формі, про дані правочини їй нічого не було відомо. Крім того, зазначила, що вище вказана квартира була набута її чоловіком ОСОБА_2 в період шлюбу із нею, а тому вона має право на частку у спільній сумісній власності подружжя. Вважає іпотечний договір, укладений її чоловіком без її на то згоди, порушує її законні права та інтереси, права та інтереси її малолітніх дітей, укладений всупереч вимогам закону та підлягає визнанню недійсним, оскільки сторони договору не дотримали вимог ст.203 ЦК України та порушили її майнові права та права малолітніх на користування квартирою, уклавши договір без її згоди та згоди органу опіки та піклування.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав викладених у ньому.

Представники відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні позовні вимоги визнали, просили позов задовольни повністю.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_11 в судовому засіданні проти позовних вимог позивача заперечував, просив відмовити у його задоволенні з підстав викладених у письмових запереченнях.

Відповідач - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харитонова Я.М. в судове засідання не з'явилася, про місце, день і час судового засідання повідомлялась належним чином, про причини неявки суду не повідомила

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази у справі, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як убачається з матеріалів справи, 21.03.2013 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Харитоновою Я.М., за реєстровим № 470, згідно умов якого боржник отримав у борг грошові кошти у сумі 264 320,00 гр., що було еквівалентом 33 040,00 доларів США по курсу НБУ на момент укладання договору, з поверненням до 12 вересня 2013 р. у порядку та в строки, що передбачені цим договором. У п.8 цього Договору зазначено, що згідно заяви позичальника, він в шлюбі не перебуває, та не проживав однією сім'єю з жінок /Т.1, а.с.18-19/.

З метою забезпечення належного виконання цього зобов'язання, 21.03.2013року між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Харитоновою Я.М., зареєстрований в реєстрі за № 473, за яким ОСОБА_2 передав належну йому квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45,7 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м. в іпотеку ОСОБА_12 /Т.1, а.с.20-22/.

Зазначена квартира належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 грудня 2004 року і зареєстрована в КП «ХМБТІ» 14.01.2005 року згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6216326 /Т.1, а.с.11-13/.

Згідно п.8 договору іпотеки, сторони обумовили, що Іпотекодержатель здобуває право звернення стягнення на предмет іпотеки при простроченні позичальником сплати боргу більш ніж на п'ять днів за договором позики, в забезпечення якого укладався цей договір.

Пунктом 11 договору іпотеки, передбачено, що у випадку невиконання Іпотекодавцем письмової вимоги Іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язань за договором позики у встановлений Іпотекодержателем строк, таку вимогу Іпотекодержатель задовольняє за рахунок предмету іпотеки, що є предметом Договору, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки Іпотекодержателем. Іпотекодавець зобов'язаний у випадку несплати предмету позики звільнити предмет іпотеки в місячний термін та зняти з реєстраційного обліку усіх зареєстрованих осіб (п.10 договору).

Судом встановлено, що відповідно до п. 4 оспорюваного договору, іпотекодавець свідчив, що на момент укладання Договору, прав та вимог інших осіб на предмет іпотеки немає, під забороною (арештом) та в податковій заставі не перебуває і він незанесений або не підлягає занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Іпотекодавець свідчив, що до предмету іпотеки не пред'явлені будь-які позови майнового та немайнового характеру. Іпотекодавець свідчить, що предмет іпотеки не знаходиться в спільній власності з третіми особами та не є часткою, паєм, не є вкладом до статутного фонду та установчого капіталу юридичних осіб.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27.10.2015року, скасовано рішення Московського районного суду м.Харкова від 09.07.2015року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про виселення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено на підставі ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 27.10.2015року встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 умов договору позики 06 серпня 2013 р. приватним нотаріусом ХМНО йому була передана вимога позичальника про повернення грошових коштів за договором позики на протязі 30 днів у сумі 254400,00 грн., що є еквівалентом 31800,00 доларів США та штраф у сумі 24960,00 грн., що є еквівалентом 3120,00 доларів США, з попередження про те, що у разі її незадоволення, ОСОБА_3 розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_2 вимогу про повернення позики не виконав. 03.02.2014 р. на підставі Іпотечного договору було звернуто стягнення на предмет іпотеки, право власності на квартиру перейшло до ОСОБА_3

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На ствердження позовних вимог ОСОБА_1 надала копію свідоцтва про укладення шлюбу /повторне/ в перекладі з азербайджанської мови на українську, з якого вбачається, що 17.01.2001року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у районному ЗАЦС району Агджабеді уклали шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис під №48 /Т.1, а.с.24/; копію свідоцтва про народження ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Харкові, батьками якого вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 /Т.1, а.с.25/; копію свідоцтва про народження ОСОБА_7, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Харкові, батьками якого вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 /Т.1, а.с.26/; копію свідоцтва про народження ОСОБА_5, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Харкові, батьками якої вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 /Т.1, а.с.29/; довідку з місця проживання про склад сім'ї та прописку, видану 24.09.2013року начальником дільниці №34 КП «Жилкомсервіс» на ім'я ОСОБА_2, з якої вбачається, що 17.03.2006року останній зареєстрований в АДРЕСА_1 В цьому житловому приміщенні зареєстровані ще: ОСОБА_13 /брат/ з 03.03.2006року, ОСОБА_5 /дочка/ з 07.09.2012року, ОСОБА_6 /син/ з 07.09.2012року, ОСОБА_7 /син/ з 07.09.2012року /Т.1, а.с.10/; повідомлення Департаменту праці та соціальної політики Управління служб у справах дітей від 16.04.2014року за №484/0/202/14, про те, що в період з 01.01.2013року по 21.03.2013року ОСОБА_2 не давався дозвіл на укладення договору іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 /Т.1, а.с.7/.

Відповідач ОСОБА_3 в свою чергу надав довідку з місця проживання про склад сім'ї та прописку, видану 11.04.2014року КП «Жилкомсервіс» дільниця №34 на ім'я ОСОБА_3 з якої вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 з 17.03.2006року /осн./, ОСОБА_13 /брат/ з 03.03.2006року, ОСОБА_14 /без родинних відносин/ з 08.10.2013року /Т.1, а.с.61/.

Згідно повідомлення Московського районного відділу у м.Харкові ГУ ДМС України в Харківській області від 29.12.2015року за №17/12194 на запит суду, вбачається, що згідно даних дільниці №34 КП «Жилкомсервіс» АДРЕСА_1 на теперішній час ніхто не зареєстрований. Станом на 21.03.2013року були зареєстровані ОСОБА_13 та ОСОБА_2 /Т.2 а.с.106/.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-612цс15 від 01.07.2015року, норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Позивачем ОСОБА_1 не надано доказів того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана у 2004році за спільні сумісні кошти з ОСОБА_2, що позивач працювала та отримувала будь-які доходи, а тому позовні вимоги в частині визнання за нею права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про визнання недійсним іпотечного договору від 21.03.2013року суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Доводи позивача про те, що вона не знала про іпотечний договір та не надавала згоди на його укладання, суд не приймає до уваги, оскільки іпотечне майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а перебуває у особистій власності ОСОБА_2

Крім того, за змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. 8 ЦПК України та ст. 3 Конвенції про права дитини повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно статті 29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.

Положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Отже, місцем проживання неповнолітньої або малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона дійсно проживає.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» в кожному конкретному випадку суди повинні:

1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;

2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, якщо власник майна одночасно є законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства», положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору.

Згідно ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Позивач ОСОБА_1 не надала суду жодного доказу (будь-яких документів, довідок, листування службового або особистого характеру, свідчень свідків тощо) та не довела ті обставини, що предмет іпотеки був місцем постійного проживання батьків неповнолітніх дітей, та що діти мали право користування ним.

Суд не бере до уваги надану позивачем ксерокопію довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку, видану 24.09.2013року начальником дільниці №34 КП «Жилкомсервіс» на ім'я ОСОБА_2 /Т.1, а.с.10/, оскільки на вимогу суду за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_11 не було надано її оригіналу.

При цьому суд вважає належним та допустимим доказом повідомлення Московського районного відділу у м.Харкові ГУ ДМС України в Харківській області від 29.12.2015року за №17/12194 надане на запит суду, з якого вбачається, що згідно даних дільниці №34 КП «Жилкомсервіс» АДРЕСА_1 станом на 21.03.2013року були зареєстровані ОСОБА_13 та ОСОБА_2.

Таким чином суд, приходить до висновку, що дії відповідача ОСОБА_2 під час укладання іпотечного договору від 21.03.2013року не були добросовісними, при цьому обставини, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя ОСОБА_3 не встановлено.

Що стосується визнання відповідачем ОСОБА_2 позову ОСОБА_1, то суд вважає необхідним відмовити у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки це суперечить закону та порушує права та інтереси інших осіб, що відповідає вимогам ч.4 ст.174 ЦПК України.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не були доведені ті обставини, на які вона посилались як на підставу свої вимог.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 58, 60, 88, 169, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харитонової Яни Михайлівни про визнання іпотечного договору недійсним та визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя - Т.М.Довготько