ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"08" вересня 2009 р. | Справа № 22/126-09-2889 |
м. Одеса
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді М.В. Сидоренко
суддів Н.Б. Таценко, М.А. Мишкіної
при секретарі судового засідання Скуділо О.В.
за участю представників сторін
від позивача –Коломацький М.Г.
від відповідача –Строчковський О.М., Іноземцев О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД”
на рішення господарського суду Одеської області від 23.07.2009 р.
у справі № 22/126-09-2889
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес Вин”
до закритого акціонерного товариства „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД”
про стягнення 1544104,63 грн.
розпорядженнями голови суду № 111 від 04.08.2009 р. та № 157 від 07.09.20009 р. змінювався склад судової колегії.
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням господарського суду від 23.07.2009 р. (суддя –Торчинська Л.О.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес Вин” (далі ТОВ „Бізнес Вин”) задоволено частково, стягнуто з закритого акціонерного товариства „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” (далі ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД”) на користь ТОВ „Бізнес Вин” 6544104,63 грн. неодержаного прибутку (втраченої вигоди), 500000 грн. моральної шкоди за підрив ділової репутації ТОВ „Бізнес Вин”, оскільки суд дійшов висновку, що „...на ринку з’явився порушник прав позивача на будь-який вид продукції і який захопив той сегмент ринку, що раніше належав правовласнику починаючи з 01.01.2009 р.”.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ЗАТ „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його (рішення) скасувати повністю. При цьому, скаржник зазначає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України, оскільки дану справу розглянуто за відсутністю сторони (його), не повідомленої належним чином про місце засідання суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.
Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції задовольнив частково позовні вимоги про стягнення з відповідача неодержаного прибутку (втраченої вигоди) та моральної шкоди за підрив ділової репутації лише з підстав, наведених в описовій частині даної постанови.
Колегія суддів вважає, що судове рішення прийняте з неповним з’ясуванням обставин справи та порушенням норм процесуального права, а тому доводи скаржника є правомірними.
Так, в матеріалах справи (розглянута в першому засіданні 23.07.2009 р.) відсутні докази повідомлення відповідача, який в судовому засіданні участі не приймав, про час і місце цього засідання суду. Відтак, згідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України, оскаржуване рішення, в будь-якому випадку, підлягає скасуванню.
Розглядаючи спір по суті, судова колегія керується приписами ст. 101 ГПК України, відповідно до ч. 2 якої апеляційна інстанція не зв’язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а, згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
Аналізуючи обставини порушення прав позивача і обґрунтованості його звернення до суду з даним позовом, колегія суддів керується приписами ч. 2 ст. 20 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, відповідно до якої порушення прав власника свідоцтва повинно бути припинено саме на вимогу власника свідоцтва, вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його (власника) згодою також особа, яка придбала ліцензію.
Позивач власником свідоцтв не являється, але на підтвердження своїх прав надав до матеріалів справи ліцензійний договір про надання йому дозволу на використання знаку для товарів і послуг від 24.04.2006 р. (том 1, а. с. 33-36). Згідно цього ліцензійного договору Заворотній Семен Петрович (Ліцензіар), право власності якого на торгівельну марку доводиться матеріалами справи, надав ТОВ „Бізнес Вин” (Ліцензіат) до 20.11.2009 р. невиключну ліцензію на використання знаку „ТАРУТИНСЬКІ ВИНА”, який охороняється свідоцтвом на знак для товарів і послуг № 47059 від 15.02.2005 р. відносно товару 33 класу „Вино”. Відповідно до умов вказаного ліцензійного договору Ліцензіат, позивач по справі, має право використовувати знак у обсязі, який передбачено п. 2 ст. 16 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”. Крім того, пунктом 3.6 зазначеного договору ТОВ „Бізнес Вин” надається право самостійно звертатись до суду або до Антимонопольного комітету України, якщо треті особи порушують право власності на знак.
Відтак, судова колегія приходить до висновку, що власник знаку для товарів і послуг „ТАРУТИНСЬКІ ВИНА” ліцензійним договором від 24.04.2006 р. надав позивачу згоду на звернення останнього до суду з вимогами про поновлення порушених прав власника свідоцтва № 47059 від 15.02.2005 р.
Разом з тим, наданий позивачем в якості наявності в нього такого ж права на звернення до суду ліцензійний договір про надання йому дозволу на використання комбінованого знаку для товарів і послуг від 01.02.2006 р. /знак складається з виконаного кирилицею словесного позначення „Тарутинські вина” та зображення у вигляді кола, в середині якого кирилицею по колу виконаний напис „Тарутинські вина”, а в центрі внутрішнього кола латинські літери „Т” і „V” та два листочки винограду/ (том 1, а. с. 29-32) апеляційна інстанція вважає неналежним доказом, відповідно до приписів ст. 34 ГПК України. Так, за приписами ч. 5 ст. 1109 ЦК України предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об’єкта права власності, які на момент укладення договору не були чинними. Як вбачається з преамбули договору, він був укладений сторонами саме 01.02.2006 р. (фактична дата підписання договору не зазначена, оскільки рядки „дата” при підписанні представниками не заповнені взагалі /а. с. 32/, наявність же в незаповнених рядках „дата” числа „2007” не свідчить про підписання договору саме в 2007 році, тим більш, з врахуванням повної дати його укладення, зазначеної в преамбулі договору), а свідоцтво на комбінований знак для товарів і послуг № 70520 видане лише 15.12.2006 р. (том 1, а. с. 57), тобто майже через 10 місяців після укладення вказаного ліцензійного договору.
Відтак, судова колегія вважає, що позивач не довів обставину надання йому власником свідоцтва № 70520 від 15.12.2006 р. Заворотнім Семеном Петровичем дозволу на використання комбінованого знаку для товарів і послуг (т. 1, а. с. 58), як не довів і обставину надання йому власником торгівельної марки згоди на звернення до суду з вимогами про поновлення порушених прав власника свідоцтва № 70520 від 15.12.2006 р.
Досліджуючи обставину доведеності позовних вимог, а саме обставину порушення прав власника свідоцтва № 47059 від 15.02.2005 р. судова колегія приходить до наступного.
Так, позивач, в якості підтвердження зазначеної вище обставини, посилається на листи керівників підприємств ТОВ „Аквавіт-А”, ПП Бокоч І.М., ТОВ ТК Полісся-Продукт (том 1, а. с. 127-130) щодо введення споживачів в оману продукцією відповідача та наявністю у зазначених підприємств у зв’язку з цим збитків.
Судова колегія вважає, що вказані листи являються неналежними, у відповідності до приписів ст. 34 ГПК України, доказами обставини порушення прав інтелектуальної власності, а тим більше, обставини порушення таких прав саме відповідачем по справі, оскільки листи не містять будь-якого зображення знаку, який, нібито, вводить споживачів в оману, а тому посилання в них на згадану обставину є нічим іншим як особистою думкою осіб, що їх (листи) підписали. Така особиста думка зазначених осіб не може являтись доказом у даній справі.
Не можуть бути належними доказами по справі і висновки патентного повіреного Ситцевої В.В. (т. 1, а. с. 137-151, т. 2, а. с. 1-13), яка не являється судовим експертом. Більш того, зазначений патентний повірений взагалі не досліджував обставин можливості порушення прав на знак для товарів і послуг „ТАРУТИНСЬКІ ВИНА”, саме який охороняється свідоцтвом № 47059. Досліджені ж Ситцевою В.В. назви вин: „КОДАРКА”, „СОНЦЕ В БОКАЛІ”, „ТАМЯНКА”, „КАГОР”, „ІЗАБЕЛЛА” свідоцтвом № 47059 не охороняються та матеріали справи не містять будь-яких доказів наявності у позивача прав на знаки для товарів і послуг, якими б охоронялись саме досліджувані патентним повіреним назви вин. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до приписів ст. 1 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та ст. 492 ЦК України основною властивістю знаку для товарів та послуг або торговельної марки є їх властивість відрізнити товари і послуги одних осіб від однорідних товарів і послуг інших осіб.
Не доводяться матеріалами справи і обставини порушення відповідачем авторських прав на колеретку „УКРАЇНСЬКЕ ВИНО ТАРУТИНСЬКИ ВИНА комбіноване”, авторські майнові права на яку передані автором, згідно авторського договору № 2 від 20.01.2007 р., позивачу по справі (т. 1, а. с. 43-44). Згадані вище листи керівників підприємств та висновки патентного повіреного Ситцевої В.В. з цього питання (т. 2, а. с. 14-17) судова колегія до уваги не приймає з підстав, які вже наводились вище. Дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до висновку, що позивачем не надано доказів порушення його авторських майнових прав, з врахуванням, що авторське право безпосередньо захищає лише форму твору. Крім того, апеляційна інстанція вважає, що словосполучення „УКРАЇНСЬКЕ ВИНО” є загальновживаним, а тому не може захищатись авторським правом.
Також матеріалами справи взагалі не доведено обставини розповсюдження відповідачем належної саме йому продукції з порушенням прав інтелектуальної власності позивача по справі. Надані ж позивачем копії зображень пляшок не можуть бути належними доказами фіксування такого факту розповсюдження відповідачем власної продукції з неправомірним використанням торгової марки позивача чи порушенням авторських майнових прав останнього, оскільки ця обставина доводиться іншими доказами (безпосередньо придбаною продукцією відповідача і т. і.).
Розглядаючи спір по суті, господарський суд першої інстанції наведеним вище фактичним обставинам справи ніякої уваги не надав, що й стало підставою для його неправильних висновків.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги не доводяться матеріалами справи, а тому в задоволенні позову слід відмовити. Апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судові витрати згідно до приписів ст. ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 23.07.2009 р. у справі № 22/126-09-2889 скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Бізнес Вин” на користь закритого акціонерного товариства „ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ВИНЗАВОД” 12750 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.
Зобов’язати господарський суд Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
Головуючий суддя Сидоренко М.В.
Суддя Таценко Н.Б.
Суддя Мишкіна М.А.
Постанова підписана 11.09.2009 р.