ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.06 | Справа №8/132-06. |
За позовом - Державної податкової інспекції в м. Суми
За позовом до відповідачів – 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-L»,
м. Суми; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю
«Сотіс», м. Київ
2.
про визнання угод недійсними
Головуючий суддя Л.А. Костенко
Представники сторін:
Від позивача: Ануфрієва В.В.
Від першого відповідача: Гольнєв В.І.
Від другого відповідача: не прибув
За участю секретаря судового засідання Бардакової О.М.
Суть справи: Позивач – державна податкова інспекція в м. Суми просить визнати недійсним договір № 79/04 від 01.09.2004р. та додаткові угоди №№ 1,2,3,4,5,6 до договору укладених між відповідачами, посилаючись на те, що угоди суперечать інтересам держави, пов’язаними зокрема, з поповненням Державного бюджету сплаченими суб’єктами господарювання належним чином податками від здійснення господарської діяльності; про наявність умислу на повну несплату податків до Державного бюджету України при укладенні оспорюваного з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сотіс» свідчить рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08.06.2004р., акт про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 17.10.2005р. № 1035/29-203.
Позивач також просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сотіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-L» грошові кошти в розмірі 144 396 грн. 97 коп. які отримані за договором № 79/04 від 01.09.2004р., а з останнього зазначені кошти стягнути в доход Державного бюджету України.
Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-L» позовні вимоги заперечує мотивуючи таким: визнання у судовому порядку установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Сотіс» і свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ недійсними не є підставою для того щоб вважати угоди недійсним. Наявні у справі докази не доводять факту укладання договору з метою, завідомо суперечною інтересам Держави з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-L». Перевіркою з боку УПМ ДПА в Сумській області була встановлена відсутність в діянні складу злочину і відмовлено в порушенні кримінальної справи.
Другий відповідач в судове засідання не з»явився, відзиву на позов суду не подав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив:
З 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України. Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружного адміністративного суду, справи підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Визначення поняття «справа адміністративної юрисдикції» наведено у статті 3 Кодекс адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, хоча б однією із сторін є суб’єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Позивачем була проведена позапланова документальна виїздна перевірка дотримання вимог чинного податкового законодавства підприємством Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-L», в ході якої були встановлені фінансово-господарські взаємовідносини між відповідачами. Так, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-L» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сотіс» укладено договір № 79/04 від 01.09.2004р. та додаткові угоди № 1,2, 3, 4, 5, 6 до договору на загальну суму 144 396 грн. 97 коп. (в т.ч. ПДВ 24 066 грн. 67 коп.). До матеріалів справи залучене рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08.06.2005р. згідно з яким визнані недійсними статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Сотіс» з моменту його перереєстрації з 09.02.2004р., свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ № 37077561 з моменту його видачі з 31.03.2004р.
Позивач вважає, що за складеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-L» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сотіс» договором купівлі-продажу № 79/04 від 01.09.2004р., установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість одного із відповідачів, визнані недійсними, державі завдано прямих матеріальних збитків, які полягають у ненадходженні до державного бюджету грошових коштів від сплати ПДВ в сумі 24 006 грн. 67 коп.
Позивач посилаючись на те, що господарський кодекс застосовується до господарських відносин, що виникли після набрання чинності його положень, тобто з 01.01.2004р. відповідно до ст. 207, 208 господарського кодексу просить визнати угоди недійсними.
Але згідно ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов»язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб»єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 208 Господарського кодексу України передбачені наслідки визнання господарського зобов»язання недійсним, а саме: якщо господарське зобов»язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов»язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за забов»язанням, а у разі виконання зобов»язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до ст. 173, 174 Господарського процесуального кодексу України господарським визначається зобов’язання що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт ( зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Однак з огляду на статті 173 – 174, 207, 208 Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що господарське зобов»язання є лише наслідком укладання суб»єктами господарських угод, та не є поняттям тотожним з поняттям угоди, через що у позивача були відсутні правові підстави для звернення до суду з позовом про визнання недійсним угоди на підставі ст. ст. 207 – 208 Господарського процесуального кодексу України.
Також п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено право позивача звертатися з таким позовом і на таких підставах, тому провадження у даній справі підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 17, 157, 158 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В:
Провадження у справі № 8/132-06 за позовом Державної податкової інспекції в м. Суми до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-L», м. Суми; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сотіс», м. Київ – закрити.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право оскаржити дану ухвалу, відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, подавши заяву про апеляційне оскарження протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання скарги нею копії ухвали.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.