КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2016 р.           Справа№ 911/1388/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Андрієнка В.В.

суддів:           Буравльова С.І.

          ОСОБА_1

за участю представників cторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 02.06.2014,

відповідача 1: не з’вився,

відповідача 2: не з’вився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ”

на рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2016

у справі №911/1388/16 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп”

та Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ”

про стягнення 177 186,44 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп” та Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” про солідарне стягнення з відповідачів 2 000,00 грн штрафу та стягнення з другого відповідача 336,18 грн штрафу. Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів 6 000,00 грн витрат на послуги адвоката.

В подальшому, позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній, на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, збільшив розмір позовних вимог та просив суд солідарно стягнути з відповідачів 20 000,00 грн штрафу та стягнути з другого відповідача 157 186,44 грн штрафу. Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів 6 000,00 грн витрат на послуги адвоката. Вказана заява була прийнята судом та оцінена в якості заяви про збільшення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.06.2016 у справі №911/1388/16 позов задоволено повністю.

Солідарно стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп” (08633, Київська обл., Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, буд. 22; ідентифікаційний код 38267861) та Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” (74020, Херсонська обл., Високопільський район, с. Миколаївка; ідентифікаційний код 25651508) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” (03187, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38039872) 20 000 (двадцять тисяч гривень) 00 коп. штрафу.

Стягнуто з Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” (74020, Херсонська обл., Високопільський район, с. Миколаївка; ідентифікаційний код 25651508) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” (03187, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38039872) 157 186 (сто п’ятдесят сім тисяч сто вісімдесят шість гривень) 44 коп. штрафу, 5 322 (п’ять тисяч триста двадцять дві гривні) 75 коп. витрат на послуги адвоката та 2 357 (дві тисячі триста п’ятдесят сім гривень) 80 коп. судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп” (08633, Київська обл., Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, буд. 22; ідентифікаційний код 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” (03187, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38039872) 677 (шістсот сімдесят сім гривень) 25 коп. витрат на послуги адвоката та 300 (триста гривень) 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фермерське господарство “ВІКТОРІЯ” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2016 у справі №911/1388/16 в частині стягнення з ФГ “ВІКТОРІЯ” на користь ТОВ “Компанія “НІКО-ТАЙС” штрафів, витрат на послуги адвоката та судового збору. Застосувати позовну давність до вимог ТОВ “Компанія “НІКО-ТАЙС” про стягнення з ФГ “ВІКТОРІЯ” штрафів, витрат на послуги адвоката та судового збору. У задоволенні вимог ТОВ “Компанія “НІКО-ТАЙС” про стягнення з ФГ “ВІКТОРІЯ” штрафів, витрат на послуги адвоката та судового збору відмовити у зв’язку із пропуском строку позовної давності.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми матеріального та процесуального права.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач 2 зазначив, що оскільки порушення зобов’язань по договору №ТК260311/1 від 26.03.2011 відбулись протягом 2011 року, тому, на його думку, позовні вимоги щодо стягнення штрафу задоволенню не підлягають у зв’язку із пропуском строку позовної давності. У зв’язку із цим, апелянт заявляє про сплив позовної давності в суді апеляційної інстанції, обгрунтовуючи неможливість подання вказаної заяви в суді першої інстанції тим, що ТОВ “Компанія “НІКО-ТАЙС” не повідомило ФГ “ВІКТОРІЯ” про суть спору, а саме про подальше збільшення розміру позовних вимог, що спричинило порушення процесуальних прав відповідача 2, та нез’явлення останнього в судові засіданні суду першої інстанції.

Позивач у письмовому запереченні на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2016 у справі №911/1388/16 залишити без змін, з огляду на його законність та обґрунтованість, а апеляційну скаргу Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” без задоволення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/1388/16 за апеляційною скаргою Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Андрієнка В.В., суддів Буравльова С.І., Шапрана В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 апеляційну скаргу Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13.10.2016.

29.09.2016 до відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло письмове клопотання про припинення апеляційного провадження, порушенного відповідно до ухвали від 21.09.2016 на підставі апеляційної скарги ФГ “ВІКТОРІЯ” на рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2016 у справі №911/1388/16.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016, у відповідності до ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 10.11.2016, у зв’язку із неявкою представників сторін.

В судове засідання, яке відбулось 10.11.2016 з’явився представник позивача, який надав суду усні пояснення стосовно доводів наведених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача 1 в судове засідання, яке відбулось 10.11.2016 не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Представник відповідача 2 (апелянта) в судове засідання, яке відбулось 10.11.2016 не з’явився. Про час та дату судового засідання позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвала суду від 21.09.2016) під №04116 15677140. Причини неявки представник відповідача 2 суду не повідомив, відповідних заяв чи клопотань на адресу суду не направив.

Відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” (із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму ВГСУ від 16.12.2015) розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з’явилися у засідання.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників судового процесу про дату та місце судового засідання, колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2 (апелянта).

За таких обставин постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об’єктивного розгляду.

Щодо раніше поданого клопотання позивача про припинення апеляційного провадження у справі колегія суддів відзначає, що оскільки представник позивача в судовому засіданні не наполягав на його розгляді, тому вказане клопотання підлягає залишенню без розгляду.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Агросинтез” (постачальник) та Фермерським господарством “ВІКТОРІЯ” (покупець) укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК260311/1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов’язався поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал (надалі “товар” або “насіння”) та хімічні засоби захисту рослин (надалі “товар” або “препарати”), а покупець - прийняти товар для власних та виробничих потреб, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов договору (додаткових угод та Специфікацій до нього).

Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наведені у Специфікаціях до Договору, які є невід’ємними його частинами. Ціна товару, що вказана у Специфікаціях, визначену на дату укладення Договору. Вартість Договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках Договору, в яку включається ціна товару та проценти за користування товарним кредитом (п.п. 2.1., 2.3. Договору).

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2., 6.3. Договору покупець зобов’язується оплатити продавцю товар у строки та в розмірах, що вказані у Специфікаціях. Оплата товару здійснюється в українських гривнах в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника. Підставою платежу є даний договір. Всі витрати по перерахуванню грошових коштів несе покупець. Товар вважається оплаченим покупцем, а грошові кошти перерахованими, у момент надходження грошей на поточний рахунок постачальника.

Згідно п.п. 7.1., 7.1.1. Договору, покупець зобов’язується оплатити товар та сплатити проценти за користування товарним кредитом у порядку, згідно із Договором, та у строки та в розмірах, згідно із Специфікаціями.

Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладання. Закінчення строку дії Договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов’язань, які залишилися невиконаними ним (п. 9.1. Договору).

На виконання умов договору поставки Товариство з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Агросинтез” поставило, а Фермерське господарство “ВІКТОРІЯ” прийняло товар на загальну суму 175 041,49 грн, що підтверджується видатковими накладними №А-00003636 від 22 квітня 2011 року на суму 79 130,88 грн, №А-00003638 від 22 квітня 2011 року на суму 11 862,48 грн, №А-00003637 від 22 квітня 2011 року на суму 3 389,40 грн, №А-00003715 від 28 квітня 2011 року на суму 70 562,41 грн та №А-00003909 від 11 травня 2011 року на суму 10 096,32 грн та довіреностями, підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору.

Відповідно до специфікації №1 до Договору, сторонами визначено порядок оплати вартості отриманого товару: 33 008,11 грн - до 04.04.2011, 49 512,17 грн - до 01.10.2011; відповідно до специфікації №2 до Договору, сторонами визначено порядок оплати вартості отриманого товару: 11 523,55 грн - до 25.04.2011, 17 285,33 грн - до 01.10.2011; відповідно до специфікації №3 до Договору, сторонами визначено порядок оплати вартості отриманого товару: 35 281,21 грн - до 25.04.2011, 35 281,21 грн - до 01.10.2011; відповідно до специфікації №4 до Договору, сторонами визначено порядок оплати вартості отриманого товару: 5 048,16 грн - до 11.05.2011, 5 048,16 грн - до 01.10.2011.

Однак, свої зобов’язання щодо оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Агросинтез” товару у встановлений специфікаціями строк - не пізніше 1 жовтня 2011 року, Фермерське господарство “ВІКТОРІЯ” виконало лише частково, здійснивши оплату отриманого товару в розмірі 73 337,27 грн, у зв’язку з чим у Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” утворилась заборгованість в розмірі 101704,22 грн станом на 1 жовтня 2011 року. Остаточний розрахунок за поставлений товар, Фермерське господарство “ВІКТОРІЯ” здійснило лише 11 січня 2012 року, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 11 січня 2012 року на суму 107 000,00 грн.

Таким чином, Фермерське господарство “ВІКТОРІЯ” виконало в повному обсязі свої грошові зобов’язання згідно договору №ТК260311/1 від 26 березня 2011 року лише 11 січня 2012 року, а не до 1 жовтня 2011 року, як було передбачено умовами специфікацій.

Згідно із ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.08.2014 у справі №911/2974/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп” та Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” про стягнення 86539,17 грн, позов задоволено частково та встановлено, що в результаті неналежного виконання відповідачем 2 взятих на себе зобов’язань щодо оплати отриманого товару, Товариство з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Агросинтез” звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” про стягнення суми основного боргу, пені та відсотків за користування чужими коштами. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 17.01.2012 припинено провадження у справі №5024/2200/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Агросинтез” до Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” про стягнення коштів на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Агросинтез” від позову.

У зв’язку із подальшим неналежним виконанням ФГ “ВІКТОРІЯ” грошового зобов’язання з оплати вартості товару, що отриманий за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК260311/1 від 26.03.2011, Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” звернулось до Господарського суду Київської області із позовом про стягнення з ФГ “ВІКТОРІЯ” суми нарахованої заборгованості (індексації ціни товару, дооцінки вартості товару, курсової різниці) згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК260311/1 від 26.03.2011 та на підставі угоди №15-11/12-130 про заміну кредитора у зобов’язанні (відступленні права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.12.2014 у справі №911/4113/14 позовні вимоги задоволено повністю, солідарно стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп” та Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” - 100 (сто) грн 00 коп. заборгованості, 500 (п’ятсот) грн 00 коп. витрат на послуги адвоката та 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн 00 коп. судового збору, стягнуто з Фермерського господарства “Вікторія” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” - 1020 (одна тисяча двадцять) грн 62 коп. заборгованості.

15.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Корпорація “Агросинтез” (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” (новий кредитор) укладено угоду №15-11/12-130 про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України), за умовами якої сторони дійшли згоди, що первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Фермерським господарством “ВІКТОРІЯ” (боржник) зобов’язання щодо сплати розміру пені, відсотків за користування чужими коштами, штрафу та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК260311/1 від 26 березня 2011 року, у зв’язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Фермерським господарством “ВІКТОРІЯ” грошового зобов’язання згідно вказаного договору поставки.

Відповідно до умов додаткової угоди №5 до угоди №15-11/12-130 від 15 листопада 2012 року, новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі заборгованості (індексації ціни товару, дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, відсотків за користування чужими коштами, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, за період існування прострочення виконання боржником грошового зобов’язання згідно договору поставки №ТК260311/1 від 26 березня 2011 року.

05 червня 2013 року на виконання угоди №15-11/12-130 від 15 листопада 2012 року про заміну кредитора у зобов’язанні ТОВ “Корпорація Агросинтез” направило на адресу Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” повідомлення про заміну кредитора у зобов’язанні.

11 серпня 2014 року ТОВ “Корпорація Агросинтез” направило на адресу ФГ “ВІКТОРІЯ” копію додаткової угоди №5 до угоди №15-11/12-130 від 15 листопада 2012 року.

07.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп” (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “НІКО-ТАЙС” (кредитор) укладено договір поруки №07-04-2014-174, згідно якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов’язку Фермерським господарством “ВІКТОРІЯ” щодо сплати розміру штрафу у зв’язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов’язання згідно договору поставки та угоди, передбаченими ст. 2 договору (надалі - “основний договір”).

Згідно п.п. 2.1., 3.1. договору поруки №07-04-2014-174 від 07.04.2014 під основним договором в договорі розуміють угоду №15-11/12-130 про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 02.07.2012, укладену згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК260311/1 від 26 березня 2011 року. Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою штрафу у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору поруки №07-04-2014-174 від 07.04.2014 у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов’язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Пунктом 6.1. договору поруки №07-04-2014-174 від 07.04.2014 передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

05.05.2014 позивач звернувся до першого відповідача з вимогою №05-174/14, відповідно до змісту якої просив ТОВ “ПК Трейдсервісгруп” виконати зобов’язання згідно договору поруки №07-04-2014-174 від 07.04.2014. Вказана вимога отримана директором Товариства з обмеженою відповідальністю “ПК Трейдсервісгруп” ОСОБА_3 - 08.05.2014, що підтверджується підписом останнього на вказаній вимозі.

12.05.2014 ТОВ “ПК Трейдсервісгруп” звернулось до позивача з відповіддю на вимогу №174 від 12.05.2014, згідно якої відповідач 1 повідомив позивача, що зобов’язання за договором поруки №07-04-2014-174 від 07.04.2014 будуть виконанні в строк до 31.12.2014.

Предметом позову, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог №23-5/05 від 23.05.2016, є вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 20 000,00 грн штрафу та стягнення з другого відповідача 157 186,44 грн штрафу.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Частиною першою статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов’язку боржника третьою особою.

Згідно із ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки, у відповідності до ст. 553 Цивільного кодексу України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що до позивача згідно угоди №15-11/12-130 про заміну кредитора у зобов’язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 02.07.2012 та договору поруки №07-04-2014-174 від 07.04.2014 перейшло право вимоги до відповідачів, у зв’язку з неналежним виконанням останніми договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК260311/1 від 26.03.2011.

Натомість, Фермерське господарство “ВІКТОРІЯ”, в порушення договірних положень, вартість поставленого за договором товару оплатило з порушенням погоджених сторонами строків, що свідчить про обгрунтованість вимоги позивача, як нового кредитора, про стягнення з другого відповідача, як боржника, та першого відповідача, як поручителя, штрафних санкцій за порушення договірних зобов’язань.

Другий відповідач, як покупець за договором №ТК260311/1 від 26.03.2011 свої договірні зобов’язання в частині своєчасного проведення грошових розрахунків належним чином не виконав, допустивши порушення строків оплати вартості товару, поставленого за специфікаціями №1, №2, №3, №4 на 101 день, у зв’язку із чим, позивач, як новий кредитор за договором, просив суд стягнути 177 186,44 грн штрафу, з яких: 157 186,44 грн з другого відповідача та 20 000,00 грн солідарно з обох відповідачів, з підстав ст. 230 ГК України та п. 8.2.3. Договору, із розрахунку 30% від вартості договору (196 873,85 грн) за кожен випадок порушення строків, що становить 236 248,60 грн (196 873,85 грн * 30% * 4 випадки), за вирахуванням сум штрафу, які були предметом позовних вимог у справі Господарського суду Херсонської області №5024/2200/2011 (59 062,16 грн).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктами 8.2.3. та 2.3. Договору №ТК260311/1 від 26.03.2011 передбачено, що за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов’язань покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05 % від простроченої суми грошового зобов’язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу.

Вартість договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору, в яку включається ціна товару та проценти за користування товарним кредитом.

Згідно з ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 3.1. договору поруки №07-04-2014-174 від 07.04.2014 передбачено, що відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою штрафу у розмірі 20 000,00 грн.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 177 186,44 грн штрафу за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару з підстав ст. 230 ГК України та п. 8.2.3 договору, з яких: 20 000,00 грн солідарно з обох відповідачів та 157 186,44 грн з другого відповідача є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути відповідачів витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 6 000,00 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) №01-2/04-15 від 01.04.2015, акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 29.05.2015, платіжне доручення №794 від 21.05.2015 на суму 6 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідно до пункту 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 21.02.2013 №7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об’єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п’ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п’ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов’язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв’язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” №7 від 21.02.2013).

Враховуючи наведене, предмет даного спору, час, який адвокат витратив на підготовку матеріалів у даній справі та задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідачів 6 000,00 грн витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката підлягає задоволенню повністю.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо заявлення відповідачем 2 (апелянтом) про застосування в суді апеляційної інстанції позовної давності до вимог позивача про стягнення з ФГ “ВІКТОРІЯ” штрафів, витрат на послуги адвоката та судового збору та про відмову у задоволенні вказаних вимог у зв’язку із пропуском строку позовної давності, а також посилань скаржника на неможливість подання вказаної заяви в суді першої інстанції через нез’явлення у судові засідання, Київський апеляційний господарський суд візначає наступне.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом (п.2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29.05.2013 №10).

Можливість подання до Господарського суду Київської області заяви (клопотання) про застосування строку позовної давності до позовних вимог залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб’єктивний характер. При цьому, апелянтом не надано доказів на підтвердження неможливості подання відповідної заяви до винесення оскаржуваного рішення, а тому згідно вищенаведених норм ЦК України позовна давність не може бути застосована Київським апеляційним господарським судом.

Таким чином, невикористання скаржником свого права на подання до суду заяви про застосування строку позовної давності до позовних вимог та участь у судовому засіданні при розгляді даної справи у суді першої інстанції, не є підставою для скасування прийнятого раніше рішення судом апеляційної інстанції.

Існування доказів, обгрунтованість надання будь-яких нових доводів, які зазначені в апеляційній скарзі до суду апеляційної інстанції та неможливість їх подання на тричі призначені судові засідання до Господарського суду Київської області, скаржником не зазначено.

Крім того, відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Позовна давність перериваєтьсяу разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29.05.2013 №10 передбачено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

У дослідженні обставин, пов’язаних із вчиненням зобов’язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу (п.4.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10).

Отже, умова про переривання перебігу позовної давності щодо його переривання лише в межах строку позовної давності, а не після його спливу, стосується виключно частини першої статті 264 ЦК України.

Разом з тим, частина друга статті 264 Цивільного кодексу України, якою передбачено переривання перебігу позовної давності у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також те, що якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, не містить застереження відносно того, що таке переривання можливе виключно в межах строку давності.

Матеріалами справи підтверджується, що що строк позовної давності неодноразово переривався як по заявленим вимогам, та і по будь-яким іншим вимогам, які з нього випливають, та починається заново.

Згідно із ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 8.6. Договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК26031/1 від 26.03.2011, сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов’язання за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогам складає 3 (три) роки.

Беручи до уваги вищенаведене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2016 у справі №911/1388/16 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” задоволенню не підлягає.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (відповідача 2 у справі).

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства “ВІКТОРІЯ” на рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2016 у справі №911/1388/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.06.2016 у справі №911/1388/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1388/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя                                                             В.В. Андрієнко

Судді                                                                                С.І. Буравльов

                                                                                ОСОБА_1