ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2016 р.Справа № 922/2781/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпроект", м. Дергачі

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 65051,07 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Рютіна А.С., за довіреністю № 110 від 21.09.2016 року;

відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю від 06.09.2016 року;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецпроект" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з позовною заявою про стягнення 3% річних в сумі 6759,41 грн. та інфляційних втрат в сумі 58291,66 грн. за неналежне виконання умов договору про надання послуг № 12П від 21.03.2012 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 серпня 2016 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 12 вересня 2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 07.09.2016 року представник позивача надав клопотання (вх. № 29348) про долучення до матеріалів справи документів.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 12.09.2016 року представник відповідача надав клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 29712).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.09.2016 року розгляд справи було відкладено на 10.10.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 10.10.2016 року від позивача надійшло клопотання (вх. № 32834) про долучення до матеріалів справи документів.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 10.10.2016 року від представника відповідача надійшов відзив (вх. № 33139) на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач заперечує проти позову та зазначає про те, що поставка товару здійснювалась протягом 2012-2014 років, та позивачем мав бути здійснений розрахунок за різними видатковими накладними окремо. Крім того відповідач вказує на те, що позивачем не надано доказів факту поставки товару на відповідну суму та доказів оплати або несплати вказаної суми.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.10.2016 року розгляд справи було відкладено на 17.10.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 13.10.2016 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 33789) про долучення до матеріалів справи документів.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 17.10.2016 року від представника позивача надійшло клопотання (вх. № 34017/16) про продовження строку розгляду справи за межами двомісячного строку, встановленого ст. 69 ГПК України.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 17.10.2016 року від представника відповідача надійшов відзив (вх. № 33881) з додатками на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач вказує на те, що останнім вчасно проводилась оплата за спірним договором, що підвереджується випискою з банківського рахунку та копіями платіжних доручень.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 17.10.2016 року від представника відповідача надійшла заява (вх. № 33880) про відкладення розгляду справи у зв'язку зі зайнятістю по цивільній справі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.10.2016 року розгляд справи було відкладено на 24.10.2016 року.

В судовому засіданні 24.10.2016 року було оголошено перерву до 25.10.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 25.10.2016 року представник позивача надав клопотання про долучення до матеріалів справи документів (вх. № 35166).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 25.10.2016 року представник відповідача надав заяву (вх. № 35213), в якій зазначив, що крім договору № 12П від 21.03.2012 року, між сторонами інших договорів укладено не було.

Представник позивача в судовому засіданні 25.10.2016 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.10.2016 року проти позовних вимог заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

21.03.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецпроект" (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач) було укладено договір про надання послуг № 12П.

Додатковою угодою від 01.01.2013 договір від 21.03.2012 № 12П було пролонговано до 31.12.2013. (Додаток № 2).

Додатковою угодою від 01.01.2014 договір від 21.03.2012 № 12П було пролонговано до 31.12.2014. (Додаток № 3).

Відповідно до п.1.1. Договору позивач на умовах, викладених в розділах даного Договору, зобов'язується надавати послуги по лакуванню та літографуванню листової жерсті, яка надається відповідачем, та передати її у власність відповідача.

Відповідно до п.1.2. Договору, відповідач зобов'язується товар прийняти та оплатити позивачу його вартість.

Згідно з п.2.1. договору товар передається позивачу партіями на підставі документальної заявки, якою визначено асортимент, кількість та графік поставок.

Відповідно до п.3.1. договору, асортимент, кількість, технічні характеристики, ціна, загальна сума договору, строки поставки та оплати партій товару зазначаються у специфікаціях, які є невід'ємними частинами до даного договору.

Відповідно до гі.3.3. договору загальна сума даного договору визначається, як сукупна вартість партій Товару, зазначених у специфікаціях, які є невід'ємними частинами до даного договору.

Згідно п.4.6. Договору, факт передачі партії товару відповідачу підтверджується видатковою накладною.

Відповідно до п.5.1. Договору розрахунок за поставлену партію товару проводиться на умовах товарного кредиту (відстрочка платежу) строком оплати 30 (тридцять) календарних днів з моменту передачі партії товару позивачу. Строк оплати партії Товару вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ним було виконано зобов`язання щодо надання послуг відповідачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі робіт (надання послуг), відповідно до яких позивачем у період з 06.09.2013 року по 18.04.2014 року було надано відповідачу послуги з літографування жерсті на загальну суму 498213,20 грн.

За твердженням позивача, відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання та вказана сума була сплачена відповідачем із значними порушеннями строків оплати.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за договором, позивачем було нараховано відповідачу 6759,41 грн. 3% річних та 58291,66 грн. інфляційних втрат.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що поставка товару здійснювалась у період з 2012 року по 2014 рік, а не з 2013, як зазначає у позовній заяві позивач. Крім того відповідач вказує на те, що останнім було оплачено надані позивачем послуги, що підтверджується випискою з банківського рахунку та платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з приписами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування відповідно до приписів ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні акти приймання - передачі: від 06.09.2013 року на суму 91024,40 грн., від 09.09.2013 року на суму 8653,06 грн., від 21.10.2013 року на суму 8285,58 грн., від 28.10.2013 року на суму 30012,28 грн., від 08.11.2013 року на суму 4784,40 грн., від 11.11.2013 року на суму 38167,63 грн., від 16.11.2013 року на суму 38266,72 грн., від 18.11.2013 року на суму 35198,74 грн., від 02.12.2013 року на суму 59218,79 грн., від 10.12.2013 року на суму 35155,68 грн., від 16.12.2013 року на суму 46808,42 грн., від 20.12.2013 року на суму 8273,16 грн., від 26.12.2013 року на суму 16107,77 грн., від 10.01.2014 року на суму 4941,00 грн., від 20.01.2014 року на суму 39168,30 грн., від 18.04.2014 року на суму 34147,27 грн.

Так як зазначається позивачем оплата за вказаними актами була проведена відповідачем не вчасно, а саме: 28.05.2014 року було сплачено 100000,00 грн., 03.06.2014 року було сплачено 49392,81 грн., 11.06.2014 року було сплачено 216590,34 грн., 27.06.2014 року було сплачено 50000,00 грн., 01.07.2014 року було сплачено 81870,05 грн.

В свою чергу відповідачем було надано копії платіжних доручень, відповідно до яких оплата за договором № 12П від 21.03.2012 року здійснювалась починаючи з 25.09.2013 року.

Проте позивачем у позові не було зазначено про вказані оплати.

Як вбачається з наданих відповідачем платіжних доручень, у деяких з них ж посилання на договір від 21.03.2013 року, проте як вбачається з письмових пояснень відповідача та не заперечується позивачем, інших договорів крім договору № 12П від 21.03.2012 року між сторонами укладено не було.

Також суд звертає увагу сторін, що у платіжних дорученнях відповідача зазначено лише номер та дату договору на підставі якого здійснюються оплати, проте не вказано дати рахунку за яким проводиться розрахунок.

Зобов'язанням відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на коритись другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Частина 3 ст. 509 ЦК України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Судом неодноразово було запропоновано позивачу та відповідачу надати підписаний акт звірки взаємних розрахунків по спірному договору, із зазначенням дати надання послуг, строку встановленого на оплату та дати здійснення відповідачем розрахунку.

Проте сторонами не було надано до суду належним чином оформленого акту звірки.

Відповідно до абз. 2 п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" закріплено, що господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо.

В даному випадку з матеріалів справи вбачається, що відповідно до платіжних доручень, наданих відповідачем, останнім здійснювались оплати за спірним договором на більшу суму ніж вказано позивачем у позовній заяві.

У зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позивачем здійснювалась поставки у більшому обсязі, ніж вказано у позовній заяві.

Судом було запропоновано сторонам надати усі документи первинного обліку, з метою становлення усіх господарських операцій по спірному договору для чого у судовому засіданні 24.10.2016 року було оголошено перерву до 25.10.2016 року.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Проте сторонами не було надано вказаних документів, у зв`язку з чим у суду відсутня можливість встановити об`єм господарських операцій, що були проведені по спірному договору та за якими з них здійснювались оплати відповідачем.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": п. 2.1. згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 3.2 вказаної Постанови, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2.5 вказаної Постанови, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не було надано до суду належних доказів порушення відповідачем строків оплати за спірним договором, оскільки не було надано усіх первинних документів бухгалтерського обліку, акту звірки взаємних розрахунків за весь період здійснення господарських операцій по договору, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими, не доведеними матеріалами справи та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 509 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 46, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 27.10.2016 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/2781/16