ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

29 березня 2007 р.                                                                                   № 2/3160  

       Вищий  господарський  суду  України  в складі колегії

суддів:К.В.Грейц –головуючого,

С.В.Бакуліної,

О.І.Глос,

розглянувши   касаційне поданняПершого заступника прокурора Житомирської області

на постановувід 18.01.2007

Житомирського  апеляційного господарського суду

у справі господарського суду Житомирської області № 2/3160

за позовомТОВ “Променергетик”

до-          ДПІ у Малинському районі

-          Головного управління ДКУ у Житомирській області

-          Виконкому Малинської міської ради

-          Фінансового управління виконкому Малинської міськради

про відшкодування вартості майна в сумі 73414 грн. та збитків на суму 1029742,16 грн.

за участю представників:

- позивача    Омельчука С.І.

- відповідача 1

- прокуратури Олексієнко В.М.

Прасова О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.09.2004 у справі № 2/3160 (суддя Тимошенко О.М.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Променергетик” до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції, Відділення Державного казначейства у Малинському районі, Управління державного казначейства у Житомирській області та Малинської міської ради про стягнення збитків в сумі 1103156,16 грн., пов’язаних з продажем майна позивача в якості безхазяйного, та зобов'язано Управління Державного казначейства у Житомирській області повернути позивачу кошти в сумі 73414 грн. від реалізації безхазяйного майна та відшкодувати позивачеві з державного бюджету 1029742,16 грн. майнової шкоди. Судові витрати, в т.ч. на проведення експертизи, стягнуто з Малинської міськради.

За апеляційним поданням прокурора Малинського району постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 (колегія суддів у складі головуючого судді Гулової А.Г., суддів Пасічник С.С., Шкляр Л.Т.) дане рішення скасоване в частині відшкодування 1029742,16 грн. майнової шкоди з державного бюджету і вирішено цю суму стягнути з місцевого бюджету через Фінансове управління виконкому Малинської міськради, залучене апеляційною інстанцією до участі у справі в якості відповідача. Кошти від реалізації безхазяйного майна 73414 грн., як і за рішенням суду, стягнуто з державного бюджету, але через Головне управління Державного казначейства України у Житомирській області –правонаступника відповідачів Відділення державного казначейства у Малинському районі та Управління державного казначейства у Житомирській області. Судові витрати, за виключенням витрат на проведення експертизи, стягнуто з виконавчого комітету Малинської міськради. В позові до ДПІ у Малинському районі (правонаступника Малинської МДПІ) відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням і постановою у  справі, Перший заступник прокурора Житомирської області в касаційному поданні просить судові акти у справі скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові.

Обґрунтовуючи касаційне подання, прокурор посилається на порушення судами попередніх інстанцій норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, адже, лише власник майна має право на відшкодування збитків, завданих його майну, однак, позивач не довів належними і допустимими доказами виникнення у нього права власності на спірне майно, а також п. 18 Порядку обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.1992 № 375, відповідно до якого лише у разі скасування рішення органу щодо майна, у розпорядження якого воно надійшло, вартість майна відшкодовується власникові, однак, на час прийняття Житомирським апеляційним господарським судом постанови у справі рішення міськради про визнання майна безхазяйним залишалось чинним, оскільки рішенням виконкому Малинської міськради від 25.09.2006 залишено в силі попереднє рішення про визнання майна безхазяйним.

Позивач з доводами касаційного подання не погоджується, зазначивши у відзиві на нього, а також у поясненнях № 23/03 від 23.03.2007 з прикладенням до нього копій додаткових документів, відсутніх в матеріалах справи, що оцінка доказів, якими є документи про набуття ним права власності на майно на момент його продажу здійснена попередніми судовими інстанціями як у цій справі, так і у справі цього ж суду № 5/279 ”НМ”, натомість прокурором не представлено жодного істотного доказу порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою від 15.03.2007 розгляд касаційного подання у цій справі відкладався на 29.03.2007.

 Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Генеральної прокуратури України, позивача і ДПІ у Малинському районі, обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В жовтні 2003 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Променергетик” звернулось в господарський суд Житомирської області з позовом до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції про відшкодування на його користь вартості майна безпідставно проданого як безхазяйного та збитків від інфляції на загальну суму 897744,77 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилався на встановлені рішенням господарського суду Житомирської області від 11.01.2001, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 17-31.10.2002, у справі № 5/279 “НМ” обставини щодо приналежності йому на праві власності майна (виробниче приміщення з критою площадкою) по АДРЕСА_2, що підтверджується реєстраційним написом Малинського районного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації від 20.09.1996 № 382, отже, продаж цього майна як безхазяйного на аукціоні Житомирською промислово-торговою палатою 12.07.1999 був незаконний.

Вказуючи вартість майна, яка підлягає відшкодуванню, позивач виходив з даних про його дійсну вартість в сумі 617856 грн., а не ліквідаційну вартість в сумі 69334 грн., визначену у Звіті про експертну оцінку виробничої будівлі та критої площадки з мостовим краном по АДРЕСА_1, проведену Житомирською торгово-промисловою палатою 08.07.1999 на замовлення Малинської МДПІ з метою визначення ліквідаційної вартості об’єкта, та встановленого індексу інфляції за 4 останніх роки в сумі 279888,77 грн.

В подальшому позивач змінив позовні вимоги й просив відшкодувати на свою користь з відповідача - Малинської міжрайонної податкової інспекції вартість майна у розмірі 1103156,16 грн., визначену на його замовлення висновком спеціаліста Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №3896 від 07.07.2004.

Задовольняючи позов саме в цій загальній сумі (але за рахунок  бюджетів різного рівня), незважаючи на проведення за призначенням суду апеляційної інстанції ще двох експертиз на протязі наступних трьох років, за результатами яких вартість майна, відповідно, тільки збільшувалась, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Всупереч ч. З ст. 137 діючого на той час Цивільного кодексу Української РСР, виконавчий комітет Малинської міської Ради за клопотанням ДПІ у Малинському районі прийняв рішення №50 від 18.03.1999 “Про визнання приміщення безхазяйним”, а в подальшому спірне майно (виробниче приміщення з критою площадкою в АДРЕСА_1) 12.07.1999 продано на аукціоні Житомирською промислово-торговою палатою підприємцю ОСОБА_1, не зважаючи на те, що в Малинському районному комунальному підприємстві по технічній інвентаризації право власності на вказане майно було зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю “Променергетик”, що підтверджується реєстраційним написом від 20.09.1996 за № 382 на документі про право власності (інвентарна справа №5348 на приміщення по АДРЕСА_1).

В подальшому, за протестом прокурора Малинського району, виконавчий комітет Малинської міської ради 29.05.2001 прийняв рішення за №137 про скасування свого рішення за №50 від 18.03.1999, а Малинське районне державне комунальне підприємство по технічній інвентаризації листом № 6 від 18.05.2001 повідомило про те, що реєстраційний напис про право власності ТОВ “Променергетик” на промислове приміщення по АДРЕСА_2 погашено.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в 1999 році ТОВ “Променергетик” було протиправно позбавлене свого права власності на приміщення по АДРЕСА_2, в зв’язку з чим і враховуючи, що повернення майна позивачу є неможливим, оскільки воно за рішенням Малинського районного суду від 12.09.2002 закріплене на праві власності за ОСОБА_1, позивачу слід відшкодувати збитки, пов'язані з вилученням цього майна, які складаються з суми реалізації майна на аукціоні –73414 грн. та майнової шкоди в розмірі дійсної вартості майна на день розгляду спору –1029742,16 грн. (1103156,16 грн. –73414 грн.).

При цьому, суди попередніх інстанцій, окрім посилання на преюдиціальні положення рішення Малинського районного суду від 12.09.2002 про визнання права власності на спірне майно за ОСОБА_1 та рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2001 у справі № 5/279 “НМ” про визнання недійсним протоколу аукціону від 12.07.1999 з продажу спірного майна (лот № 44), при винесенні оскаржуваних судових актів керувались приписами ст. ст. 1166, 1173 Цивільного кодексу України (2003р.) щодо загальних принципів деліктної відповідальності, а також пункту 18 Постанови Кабінету Міністрів України № 1340 від 25.08.1998 “Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним” та пункту 44 Інструкції про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність, та скарбів, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України №20 від 08.06.1993, якими передбачено порядок повернення майна власникові або компенсації його вартості.

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах.

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що предметом доказування у справі є встановлення обставин вчинення відповідачами правопорушення і застосування до них його наслідків з метою захисту прав позивача, отже, передусім, судам слід встановити наявність чи відсутність в діях (бездіяльності) відповідачів  сукупності загальних умов, які формують склад правопорушення, що є підставою для цивільно-правової відповідальності, а саме: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв’язку між шкодою та протиправною поведінкою її заподіювача, та вини, а також визначити обсяг прав або охоронюваних законом інтересів, порушення яких спричинили такі дії (бездіяльність).

Втім, судами не враховано, що згідно пункту 18 прикінцевих положень Постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 №1340 “Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним” лише у разі скасування рішення суду про конфіскацію майна або рішення іншого органу про перехід його у власність держави, орган, у розпорядження якого воно надійшло, повертає майно або його вартість відшкодовується власникові в порядку, встановленому законодавством, однак, визначення спірного майна безхазяйним не було предметом спору і доказування ні у попередніх судових справах, ані у даній справі, отже, судом не встановлювались обставини наявності підстав і дотримання сторонами у справі порядку повернення майна, визначених, зокрема, Інструкцією про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність, та скарбів, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України №20 від 08.06.1993, яка діяла до 21.11.2005, а рішення Малинського районного суду від 12.09.2002 про визнання права власності на спірне майно за ОСОБА_1 та рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2001 про визнання недійсним протоколу аукціону від 12.07.1999 з продажу спірного майна (лот № 44) містять взаємо виключаючи правові висновки щодо приналежності спірного майна.

При цьому, колегія суддів зазначає, що такі правові висновки не є фактами, які у розумінні частин 2 та 4 ст. 35 ГПК України є обов’язковими для господарського суду і не підлягають доведенню, адже, предметом доказування у цих справах не було також і визнання за ТОВ “Променергетик” права власності на спірне майно.

Не можливо вважати встановленим судом і доведеним позивачем належними і допустимими доказами таке його право і у межах цієї справи, оскільки, суд апеляційної інстанції, вдавшись до переліку створюваних власниками спірного майна підприємств, що містився в рішенні господарського суду Житомирської області від 11.10.2001 у справі № 5/279 “НМ”, не врахував, що наявними в матеріалах справи незасвідченими копіями установчих і статутних документів не підтверджується безперервний ланцюг внесення спірного майна власником у кожне з створюваних на базі цього майна підприємств і подальшого виходу зі складу засновників (власників) цих підприємств саме з цим майном, який би відповідав вимогам ст. ст. 52 –54 Закону України “Про господарські товариства” і доводив внесення врешті решт спірного майна до статутного фонду позивача.

Посилання суду апеляційної інстанції на відсутність до 1999 року державної реєстрації спірного майна за будь-яким іншим власником не є доказом набуття позивачем права власності на це майно у встановленому законом порядку, адже, така реєстрація не є первинним правовстановлюючим документом і, до того ж, була погашена Малинським районним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації 18.05.2001, тобто, до винесення рішення Малинського районного суду від 12.09.2002, рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2001 у справі № 5/279 “НМ” та рішення цього суду  від 20.09.2004 у цій справі.

Будь-які належні правовстановлюючі документи (в т.ч. і первині бухгалтерські та звітні документи, які представлялись в податкові органи), які б засвідчували набуття, існування і облік у встановленому порядку права власності на спірне нерухоме майно позивачем в порушення приписів ст. 33 ГПК України не надані, а судами попередніх інстанцій згідно вимог ст. ст. 38, 43 ГПК України такі докази не витребовувались і не оцінювались, що свідчить про невизначеність оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, порушення якого згідно ст. 1 ГПК України є передумовою звернення позивача за захистом до суду.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування, з якими закон пов’язує настання певних правових наслідків, зокрема, цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної шкоди власникові майна, не визначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин з врахуванням необхідності встановлення дати правопорушення і звернення до суду за захистом порушеного права та їх співвідношення з дією закону у часі.

Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням вимог ч.1 ст. 43 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 у справі № 2/3160 господарського суду Житомирської області та рішення від 20.09.2004 у цій справі скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Касаційне подання Першого заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково.

Головуючий                                                                          К.Грейц

Судді                                                                                                    С.Бакуліна

                                                                                 О.Глос