Справа № 4с-13/2011р.

УХВАЛА

15 березня 2011 року Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого –судді - Ванівського О.М.

при секретарі –Яриш О.В.

з участю представника особи, яка подала скаргу –ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_2 та начальника Галицького ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_3 щодо винесення постанови про накладення арешту на майно боржника від 21.12.2010р. неправомірними та скасування постанови

в с т а н о в и в :

Заявник звернувся до суду зі скаргою згідно якої просить постановити ухвалу, якою визнати неправомірними дії державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 та начальника Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_3 по прийняттю постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.12.2010 року, стосовно ПАТ КБ «ПриватБанк»в особі філії "Західного головного регіонального управління" Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»; скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.12.2010 року винесену державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 та яка затверджена начальником Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_3 стосовно ПАТ КБ «ПриватБанк»в особі філії "Західного головного регіонального управління" Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"; зобов'язати начальника Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_3 відкликати без виконання оскаржувану постанову з Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" та Управління державної автомобільної інспекції УМВСУ у Львівській області .

Скаргу обґрунтовує тим, що у державного виконавця не було жодних підстав для накладення арешту. Вважає, що філія Західне ГРУ «ПриватБанку»є структурною одиницею Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк", не має статусу юридичної особи та відповідно до законодавства України не може стороною у цивільному процесі, а тим більше у виконавчому провадженні. Крім того, державний виконавець, починаючи примусове виконання рішення, обов'язково повинен був пересвідчитися: по-перше, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження; по-друге, чи здійснені ним дії, спрямовані на його добровільне виконання. Також, у оскаржуваній постанові не визначено майно філії «ПриватБанк», на яке накладається арешт. Отже, оскаржувана постанова винесена з порушенням Закону України «Про виконавче провадження»та інших норм законодавства.

В судовому засіданні представник заявника підтримав подану скаргу, покликаючись на викладені в ній мотиви та просив таку задоволити.

Начальник Галицького ВДВС ЛМУЮ, державний виконавець Галицького ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_2 та інші заінтересовані особи в судове засідання не з’явилися, не повідомивши про причини неявки чи про відкладення розгляду справи, хоча належним чином повідомлялися про день час та місце розгляду справи. Неявка зазначених осіб не є перешкодою для розгляду скарги. Крім того, від начальника Галицького ВДВС ЛМУЮ 14.02.2011 р. надійшли письмові заперечення на скаргу.

Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши зібрані по справі докази та з’ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що скарга є підставна та підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, розгляд справи здійснюється судом в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів.

Згідно ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Судом встановлено, що 27.12.2010 року на адресу філії Західне ГРУ «ПриватБанку»надійшла постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.12.2010 року винесена державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 та затверджена начальником Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_3, на примусове виконання виконавчого листа № 2-497/10 виданого 12.11.2010 року Галицьким районним судом м.Львова.(а.с.7)

Відповідно до ст.5 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов’язаний вживати заходи примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Згідно роз’яснень Пленуму ВСУ (п.16 ППВСУ від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»), у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов’язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 55,57 Закону.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах. Копія вказаної постанови не пізніше наступного дня після її винесення надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів зазначених у ч.2 цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований або до суду у 10 –денний строк.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження має бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Арешт застосовується: для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачу або реалізації.

Як вбачається із оскаржуваної постанови боржником в даній постанові зазначено ПАТ КБ «ПриватБанк»в особі філії "Західного головного регіонального управління" Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", що суперечить ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 11 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник, де боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

Як вбачається із матеріалів справи філія Західне ГРУ «ПриватБанку»є структурною одиницею Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк", не має статусу юридичної особи та відповідно до законодавства України не може стороною у виконавчому провадженні(а.с.8-10).

Таким чином, виконавчий документ не відповідає вимогам п.3 ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», пред’явлений не у відповідності до норм права ст.20 Закону України «Про виконавче провадження», а тому з врахуванням п.4 та п.6 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов’язаний був відмовити у відкритті виконавчого провадження.

Крім того судом встановлено, що дії Галицького ВДВС ЛМУЮ суперечать вимогам ст.ст. 24,27,30 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до преамбули Закону України "Про виконавче провадження" зазначений Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

У разі якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

Таким чином, державний виконавець, починаючи примусове виконання рішення, обов'язково повинен був пересвідчитися: чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження; чи здійснені ним дії, спрямовані на його добровільне виконання. Однак, державним виконавцем цього зроблено не було.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, то нею накладено арешт на все майно боржника у межах суми стягнення 519173,00грн. Однак, у постанові не визначено майно філії «ПриватБанк», на яке накладається арешт.

Частиною 2 статті 55 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника.

Згідно ч.4 ст.55 Закону України "Про виконавче провадження" про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника.

Як пояснив в судовому засіданні представник заявника жодний акт опис та арешту майна боржника не складався.

Отже, дії відповідачів та оскаржувана постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.12.2010 року винесена державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 та яка затверджена начальником Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_3 з порушенням наведених вище норм законодавства України

Крім того судом встановлено, що виконавчий лист № 2-497/10, який виданий 12.11.2010 року Галицьким районним судом м.Львова не існує, що підтверджує в своїх письмових запереченнях Галицький ВДВС ЛМУЮ, вказуючи на те, що була допущена помилка у постанові про арешт майна боржника.

Суд вважає, що вимога представника заявника щодо зобов'язання начальника Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_3 відкликати без виконання оскаржувану постанову з Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" та Управління державної автомобільної інспекції УМВСУ у Львівській області до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.387 ЦПК України у разі обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця чи іншу посадову особу усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Згідно роз’яснень даних у п.7 ППВСУ №14 від 26 грудня 2003р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи суд зобов’язує усунути допущені порушення, однак суд не вправі зобов’язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно Закону України «Про виконавче провадження можуть здійснюватись тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку про те, що скарга підлягає до задоволення частково.

Керуючись ст.ст.4,10,11,210,383-389 ЦПК України, Законом України „Про виконавче провадження" № 606-ХІУ від 21.04.1999 року, суд

ухвалив:

Скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»- задовольнити частково.

Визнати дії державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 та начальника Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_3 по прийняттю постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.12.2010 року, стосовно ПАТ КБ «ПриватБанк»в особі філії "Західного головного регіонального управління" Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»- неправомірними.

Скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.12.2010 року винесену державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2 та затверджена начальником Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_3 стосовно ПАТ КБ «ПриватБанк»в особі філії "Західного головного регіонального управління" Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області протягом 5-ти днів з дня її проголошення.

Суддя:                                                  О.М. Ванівський