Справа №461/1922/13-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 березня 2013 року м.Львів
Галицький районний суд м.Львова
в складі: головуючого судді – Ванівського О.М.
при секретарі – Куц Н.З.
з участю: позивача – ОСОБА_1, який одночасно є законним представником ОСОБА_2,
представника позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 – ОСОБА_6,
представника відповідача – ОСОБА_7,
представника третьої особи – ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_1, який одночасно виступає в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третя особа Управління комунальної власності Львівської міської ради про визнання права власності,
встановив:
позивачі звернулись в суд із позовом до Львівської міської ради, третя особа: управління комунальної власності ЛМР, в якому просять суд визнати за ними право спільної сумісної власності на квартиру №4 у будинку №1 на вул. Льва у м. Львові, яка складається з кімнат згідно поверхового плану під індексами 4-1 площею 20,7 кв.м., 5-1 площею 24,4 кв.м., 5-2 площею 21,7 кв.м., коридором під індексом 4 площею 5 кв.м..
В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що протягом тривалого часу, а саме із 1996 року користуються зазначеною квартирою разом із приміщеннями під індексами 5-1 та 5-2. Згоду на використання вказаних приміщень їм надала Львівська залізниця у 1996 році, зважаючи на те, що зазначені приміщення орендувалися Львівською залізницею під гуртожиток. Протягом цього часу вони намагалися приватизувати зазначені приміщення та приєднання їх до квартири №4, яка належить їм на праві власності. Проте, незважаючи на наявність згоди управління комунальної власності та позитивні рішення міжвідомчої комісії Шевченківського району, громадської комісії з житлових питань, в подальшому управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради було надано лист, який унеможливив приєднання вказаних приміщень до їхньої квартири. Крім того, зазначають, що квартира №4 у будинку №1 на вул. Льва у м. Львові, згідно технічного висновку Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» з її плануванням та рівнем благоустрою не відповідає сучасним вимогам до життя та не придатна для постійного проживання, а у випадку приєднання приміщень 5-1 та 5-2 та проведення перепланування така може відповідати нормативним вимогам. Зважаючи на вказане, а також те, що вони безперешкодно та відкрито користуються вказаними приміщеннями більше 10 років просять суд визнати за ними право власності на зазначені приміщення разом із квартирою №4.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, який одночасно є законним представником ОСОБА_2, та представник позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 – ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним обставинам у позовній заяві та просили позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечила, зазначивши, що вважає такі безпідставними та необґрунтованими.
Представник третьої особи у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, аналогічних до викладених представником відповідача.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, з’ясувавши фактичні обставини справи, права та обов’язки сторін суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири №4 у будинку №1 на вул. Льва у м. Львові, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру (а.с.6).
Як вбачається із листа начальника служби цивільних споруд Львівської залізниці від 26.09.1996 року (а.с.7) та актом комісії ЛКП «Старий Львів» від 05.02.2013 року (а.с.16) позивачі використовують з 1996 року суміжні до квартири №4 у будинку №1 на вул. Льва у м. Львові приміщення квартири №5, які позначені на поверховому плані під індексами 5-1 та 5-2.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.344 ЦК України – особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном та володіє відкрито і безперервно нерухомим майном протягом 10 років набуває право власності на це майно.
Правила ст.344 ЦК України про набувальну давність, згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України, поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
Зважаючи на вказане суд приходить до висновку, що позивачі відкрито безперешкодно і безперервно користуються приміщеннями позначеними на поверховому плані індексами 5-1 та 5-2 у будинку №1 на вул. Льва у м. Львові з 1996 року, тобто більше 10 років, а відтак у них є право на набуття права власності на вказані приміщення.
Згідно довідки про склад сім’ї та прописки ЛКП «Старий Львів» від 14.02.2013 року у квартирі №4 у будинку №1 на вул. Льва у м. Львові, загальною площею 20,7 кв.м., яка складається із 1 кімнати, зареєстровано 6 осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_2 (а.с.15).
Крім того, як вбачається із технічних висновків про стан квартири №4 у будинку №1 на вул. Льва у м. Львові, наданих Державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ», зважаючи на планування та рівень благоустрою квартира №4 у будинку №1 на вул. Льва у м. Львові не придатна для постійного проживання. У випадку приєднання приміщень під індексами 5-1 та 5-2 до вказаної квартири, на підставі проектних пропозицій, передбачено приведення квартири №4 до нормативних вимог (а.с.21).
Відповідно до ч.4 ст.344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що до юрисдикції судів віднесено всі правові відносини, що виникають у державі.
Згідно із ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання, оспорювання. Частина 1 ст.16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено визнання права.
Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
На підставі вищевказаного, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 154, 158, 209, 212, 214, 215, 218, 224 ЦПК України, на підставі ст.41 Конституції України, ст.ст. 16, 321, 328, 344 ЦК України,-
вирішив:
позов ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_1, який одночасно виступає в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третя особа Управління комунальної власності Львівської міської ради про визнання права власності – задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 право власності на квартиру №4 в будинку №1 на вул. Льва у м. Львові, яка складається з кімнат, згідно поверхового плану, під індексами 4-1 площею 20,7 кв.м., 5-1 площею 24,4 кв.м., 5-2 площею 21,7 кв.м., коридору під індексом 4 площею 5,0 кв.м..
Стягнути з Львівської міської ради на користь ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_5 суму сплаченого при подачі позовної заяви судового збору в розмірі 229,40 грн..
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд м. Львова шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги або в порядку ч.1 ст.294 ЦПК України.
Суддя О.М.Ванівський