Справа № 369/13619/15-ц

Провадження № 2/369/3572/16

РІШЕННЯ

Іменем України

03.11.2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

за участі секретаря Дуплій Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 національний кредит» до ОСОБА_2 про зобов’язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2015 ПАТ «ОСОБА_1 Кредит» звернулося з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 08 лютого 2013 року між ПАТ «БНК» та ОСОБА_2 укладено договір банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07, за умовами якого банк прийняв від відповідача грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн., зі сплатою 22,0 % річних, терміном по 10 лютого 2014 року. Додатковою угодою від 20 лютого 2015 року сторони погодили строк розміщення вкладу до 05 березня 2016 року. Договором було передбачено, що у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються за ставкою в розмірі 2 % річних. Договором від 15 травня 2015 року про внесення змін №1 договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року банк прийняв на себе зобов’язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою. Позивач вважає, що в силу п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» договір від 20 лютого 2015 року є нікчемним, а тому ОСОБА_2 зобов’язаний повернути грошові кошти в розмірі 53 895,33 грн. за вказаним правочином.

Просили суд зобов’язати ОСОБА_2 повернути ПАТ «ОСОБА_1 Кредит» грошові кошти в розмірі 53 895,33 грн., що отримані за договором про внесення змін №1 від 15 травня 2015 року до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року.

У судовому засіданні представник позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову.

При розгляді справи судом встановлено, що 08 лютого 2013 року ПАТ «ОСОБА_1 кредит» та ОСОБА_2 (Вкладник) уклали договір №111206-ДР-07 банківського вкладу «Стандартний» строком на 12 місяців в національній валюті (без капіталізації процентів).

В силу п. 2.1 договору, банк відкриває вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 150 000,00 грн. Депозит розміщується з 08 лютого 2013 року по 10 лютого 2014 року (п. 2.2). Банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 19,5 % річних (п. 2.3). У випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (п. 3.7). Якщо сума раніше сплачених вкладнику процентів перевищує суму процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою, ця різниця при поверненні депозиту утримується банком із суми депозиту, яка повертається вкладнику (п. 3.8).

20 лютого 2015 року між ПАТ «ОСОБА_1 кредит» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору №111206-ДР-07 банківського вкладу «Стандартний» від 08 лютого 2013 року. Даним договором сторони визначили, що депозит розміщується з 08 лютого 2013 року по 05 березня 2016 року зі сплатою банком процентної ставки за користування депозитом в розмірі 22,00% річних.

15 травня 2015 року ОСОБА_1 та відповідач уклали договір про внесення змін №1 до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року, відкритий в грн. на 12 міс.+1д. (щомісячна виплата відсотків), відповідно до якого сторони вирішили та встановили викласти п. 3.7 договору в наступній редакції: у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

15 травня 2015 року відповідач звернувся до банку з заявою про дострокове розірвання депозитного договору №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року в грн. та просив виплатити суму депозиту та нараховані відсотки.

Постановою Правління НБУ від 05.06.2015 року № 358 ПАТ «ОСОБА_1 національний кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних.

05 червня 2015 року Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ОСОБА_1 національний кредит», відповідно до якого з 08 червня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «ОСОБА_1 національний кредит» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

27 листопада 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «ОСОБА_1 Кредит» ОСОБА_3 надіслав на адресу ОСОБА_4 лист, відповідно до якого, посилаючись на п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зазначив про нікчемність укладеного договору про внесення змін до депозитного договору №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року, що потягло необґрунтовану виплату грошових коштів у розмірі 53 895,33 грн., які підлягають поверненню банку.

Згідно розрахунку позивача сума коштів, що підлягає поверненню відповідачем внаслідок нікчемності правочину становить 53 895,33 грн..

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Спір виник з тих підстав, що відповідач на вимогу уповноваженої особи не повернув грошові кошти, які були отримані за договором про внесення змін до банківського вкладу, який позивач вважає нікчемним. Позивач вважає договір про внесення змін №1 від 15 травня 2015 року нікчемним з тих підстав, що банк відмовився від власних майнових вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон), протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону). Частиною 4 ст. 38 Закону передбачено, що фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину (ч. 5 ст. 38 Закону).

Положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону встановлюють три випадки нікчемності правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку, а саме: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна; 2) банк прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій; 3) банк відмовився від власних майнових вимог. В даних правовідносинах позивач посилається на те, що банк відмовився від власних майнових вимог внаслідок укладення 17.02.2015 року договору про внесення змін №1 до договору банківського вкладу «Стандартний» №112171-ДР-018 від 15.12.2014 року.

З положень договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 від 08 лютого 2013 року до укладення додаткової угоди вбачається, що у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (п. 3.7). Якщо сума раніше сплачених вкладнику процентів перевищує суму процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою, ця різниця при поверненні депозиту утримується банком із суми депозиту, яка повертається вкладнику (п. 3.8).

Після укладення договору про внесення змін №1 до договору банківського вкладу «Стандартний» №111206-ДР-07 п. 3.7 договору встановлює, що у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Разом з тим, з пояснень сторін встановлено, що дані депозитні договори були одночасно в заставі цього ж банку по кредитним договорам, тому всі кошти в тому числі по відсоткам були направлені на їх погашення. Тобто твердження, що банк фактично відмовився від майнових вимог (грошових коштів), кошти отримав відповідач і ними користується, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону, уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду (ч. 3 ст. 38 Закону).

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Згідно ч. 5 ст. 38 Закону, у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених ч.3 ст. 38 Закону, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), які він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Викладене означає, що Уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.

В той же час, як це випливає із змісту наведених норм, таке право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочину очевидно недостатньо для визнання його таки, оскільки воно, у випадку який розглядається, нівелюється протилежним твердженням особи про дійсність вкладу та всіх його умов.

Виходячи з теорії права, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 № 826, уповноважена особа Фонду своїм розпорядчим документом створює комісію для здійснення перевірки документів, пов’язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), метою якої є виявлення фактів нікчемності таких правочинів (укладених договорів), виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій зі сторони працівників банку або інших осіб стосовно банку.

За наслідками проведення перевірки Комісією складаються та подаються на розгляд Уповноваженій особі Фонду пропозиції та висновки, які оформлюються відповідним актом(ами) перевірки.

Уповноважена особа Фонду протягом двох робочих днів з дня подання відповідного акта перевірки розглядає пропозиції й висновки, викладені у ньому, та у разі згоди з висновками готує та підписує відповідний розпорядчий документ та вчиняє інші необхідні дії.

У розпорядчому документі зазначається інформація про наявність/відсутність обґрунтованих підстав нікчемності правочинів (договорів) та обов’язково додається перелік нікчемних правочинів (договорів) із зазначенням номера рахунку/договору, назви операції, підстави нікчемності (норма закону) щодо кожного правочину (договору).

Про прийняте рішення Уповноважена особа Фонду повідомляє протягом одного робочого дня Фонд, сторони виявленого нікчемного правочину (договору) та у разі потреби - правоохоронні органи.

Позивач при зверненні до суду посилався на п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону, а саме вказував на те, що ОСОБА_1 за умовам додаткової угоди №1 від 15.05.2015 відмовився від власних майнових вимог. Проте, погодитись з цим твердження не вбачається можливим, оскільки фактично сторони дійшли згоди щодо виключення з умов договору санкцій за дострокове розірвання договору за ініціативою споживача, тим самим усунувши дисбаланс договірних прав і обов'язків сторін. А тому вказане не може вважатися безумовною підставою нікчемності правочину.

Крім того, позивачем не було надано суду доказів наявності самого висновку комісії про визнання цього договору нікчемним, а також відповідного розпорядчого документу Уповноваженої особи фонду щодо даного договору.

В матеріалах справи відсутній акт комісії про перевірку вказаного договору, в якості підтвердження та розкриття аргументування висновків комісії щодо нікчемності правочину з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону. Про нікчемність правочину укладеного з відвідачем йдеться лише в листі адресованому відповідачу.

Тобто, позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що порядок виявлення нікчемних договорів, який був запроваджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_3, відповідав нормативно-правовим актам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як того вимагає ч. 3 ст. 38 Закону.

Також суд, приходить до висновку про недоведеність позивачем факту виплати та отримання відповідачем ОСОБА_2 суми процентів що просить стягнути позивач, оскільки згідно Договору банківського вкладу «Стандартний» відповідні проценти мали бути перераховані на картковий рахунок відповідача. Проте як вбачається із виписки по особовому рахунку відповідача, виплата відсотків була здійснена на транзитний рахунок № 292429041 контрагентом якого виступає ПАТ «ОСОБА_1 національний кредит» . Однак доказів про їх подальше зарахування на картковий рахунок вкладника ОСОБА_2 судом встановлено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 та ст. 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у вимогах позову.

Керуючись п. 1 ч. 3, ч. 5 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. ст. 215, 216, 236 ЦК України, ст. ст. 208, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 національний кредит» до ОСОБА_2 про зобов’язання вчинити дії відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С.Пінкевич