Єдиний унікальний номер 240/270/16-к

Номер провадження 11-кп/775/938/2016

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого, судді-доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Самойленко А.І., Гусєва В.В.,

при секретарі: Самойленко Г.В.,

за участю прокурора: Коровіна О.А.,

захисника ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

потерпілого ОСОБА_4,

розглянувши у режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні: прокурора Костянтинівської місцевої прокуратури ОСОБА_5 (кримінальне провадження № 12016050590000061 від 26.02.2016 року) на вирок Олександрівського районного суду Донецької області від 15 червня 2016 року, яким

ОСОБА_3, який народився 06 лютого 1982 року у с. Петрівка Друга Олександрівського району Донецької області, мешкає у тому ж селі Петрівка Друга, вул. Леніна 86, громадянина України, не одруженого, не працюючого, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше засудженого:

1) 28 грудня 2010 року Олександрівським районним судом Донецької області за ст.ст. 309 ч. 2, 71 КК України до 2 років позбавлення волі;

2) 15 лютого 2016 року Олександрівським районним судом Донецької області за ст.ст. 122 ч. 1 КК України до 2 років позбавлення волі, звільненого від призначеного покарання за ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки,

виправдано через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 1 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до вироку Олександрівського районного суду Донецької області від 15 червня 2016 року, органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що 25 лютого 2016 року близько 22 годині 30 хв. він, знаходячись біля свого будинку, за адресою: с. Петрівка Друга Олександрівського району Донецької області, вул. Леніна, 86, діючи навмисно, в результаті раптово виниклих неприязних стосунків з ОСОБА_4 з метою спричинення тілесних ушкоджень і шкоди здоров’ю, наніс останньому один удар палицею в область щелепи з правого боку в результаті чого заподіяв ОСОБА_4 тілесні ушкодження: двосторонній відкритий перелом нижньої щелепи на рівні 2-3-го зубів та венечного відростку з набряком тканин обличчя зліва, які відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, які потребують для свого загоювання строк більше ніж 21 день, від якого ОСОБА_4 відійшов в сторону тоді ОСОБА_3 наніс ще декілька ударів палицею в області лівої ноги ОСОБА_4 в результаті чого заподіяв легкі тілесні ушкодження у вигляді: по одному синцю лівого стегна та лівої гомілки.

Вироком суду ОСОБА_3 виправданий через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

На вказаний вирок суду прокурором Коровіним О.А. було подано апеляційну скаргу, в якій він просить вирок Олександрівського районного суду Донецької області скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік, із застосуванням ст. 71 КК Ук5раїни частково приєднати не відбуту частину покарання за вироком Олександрівського районного суду Донецької області від 15.02.2016 року та призначити покарання у вигляді 2 років 3 місяців позбавлення волі. Вважає даний вирок незаконним та необґрунтованим з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, а саме: судом першої інстанції не була надана належна оцінка доказам по справі, внаслідок чого зроблений необґрунтований висновок про відсутність в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. Так, судом першої інстанції не взято до уваги показання, які були дані під час судового слідства потерпілим та свідками, а при винесенні вироку суд керувався лише показаннями ОСОБА_3 Також, зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки суд першої інстанції мотивував своє рішення, тим що обвинувачений діяв у рамках закону та захищав своє життя і житло, однак в судовому засіданні було встановлено, що у потерпілого не було реального умислу на заподіяння істотної шкоди життю та здоров’ю ОСОБА_3 Вважає, що в діях обвинуваченого наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, заслухавши думку обвинуваченого та його захисника, які просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 409 КПК України, підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в апеляційній інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення кримінального процесуального закону; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Колегія суддів вважає, що підстави для скасування вироку відсутні, оскільки судом першої інстанції при його винесенні були дотримані вимоги кримінального та кримінального процесуального закону.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 1 КК України.

Так, судом першої інстанції, на підставі показів обвинуваченого, потерпілого та свідків, письмових доказів по справі, які не викликають сумнівів у колегії суддів, оскільки вони прийняті судом першої інстанції, не суперечать один одному та кожному надана належна оцінка судом першої інстанції, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 діяв у стані необхідної оборони, а саме: сам потерпілий з надуманих мізерних причин грубо ображав ОСОБА_3, наносив йому побої, при цьому валив його на землю і бив, вимагав з останнього гроші, все це продовжувалось тривалий час від самого кафе і по дорозі до домоволодіння ОСОБА_3, ОСОБА_4, не дивлячись на попередження, порушив недоторканість житла ОСОБА_3 і пішов за ним у двір до будинку, і вже у дворі, обвинувачений ОСОБА_3, застосував до ОСОБА_4 фізичне насильство захищаючи себе та своє житло від протиправних дій та посягань ОСОБА_4 і припинив свої дії одразу ж як загроза минула. Сам потерпілий у судовому засіданні не заперечував, що на таке його посягання обвинувачений мав право захищатись від цього посягання.

Крім того, судом першої інстанції вірно надана оцінка і протиріччям в показаннях обвинуваченого з одного боку - і в показаннях потерпілого та свідків з другого про те, чи застосовував ОСОБА_4 фізичне насильство до ОСОБА_3 уже в його дворі, оскільки судом першої інстанції в судовому засіданні з достовірністю було встановлено, що сам потерпілий ОСОБА_4 протиправно посягав на охоронювані законом права обвинуваченого ОСОБА_3 на особисту недоторканість, захист здоров’я, недоторканість житла, і обвинувачений ОСОБА_3, як передбачено статтею 36 КК України, правомірно і тільки з метою захисту та припинення протиправного посягання, вчинив насильство з застосуванням дерев’яної палиці - держака від сапачки, чим завдав ОСОБА_4 тілесні ушкодження середньої тяжкості, що не є перевищенням меж необхідної оборони.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

У контексті зазначеної статті КК України, під «житлом» необхідно розуміти будь-яке приміщення, в якому не лише постійно проживає особа, а й яке є місцем тимчасового проживання або перебування (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі, дача, садовий будинок тощо); під «іншім приміщенням» особи, як роз’яснив Пленум Верховного суду України у своїй постанові «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства» від 28 березня 2008 року, слід розуміти такі об’єкти (природного походження та штучно створені), які своїми властивостями дають змогу туди проникнути, зберігати певні предмети, речі, цінності. Ними можуть бути, зокрема, земельні ділянки, сараї, гаражі інші господарські будівлі.

В контексті даного кримінального провадження, без дозволу володільця житла ОСОБА_3, потерпілий ОСОБА_4 не мав права входити (проникати) до житла чи іншого володіння ОСОБА_3, а саме (як встановлено органом досудового слідства та вироком суду першої інстанції: знаходячись за місцем мешкання ОСОБА_3 біля будинку № 86 по вул. Леніна с. Петрівка Друга Олександрівського району Донецької області), оскільки незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи є злочином, передбаченим ст. 162 КК України (Порушення недоторканості житла), що також випливає з засад ст. 30 Конституції України, ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, колегія суддів зазначає, що конфлікт у кафе спровокував сам потерпілий ОСОБА_4, коли ОСОБА_3 відмовили у наданні пива у борг, для того щоб останній передав його потерпілому ОСОБА_4, потерпілий ОСОБА_4 з надуманих мізерних причин (розлите пиво) грубо ображав ОСОБА_3, наносив йому побої, при цьому валив його на землю і бив, вимагав з останнього гроші, все це продовжувалось тривалий час від самого кафе і по дорозі до домоволодіння ОСОБА_3, до якого ОСОБА_4 вирушив з двома своїми друзями (свідки по справі) з однією метою – вимагання та отримання грошей від ОСОБА_3, що підтверджує, те, що у потерпілого ОСОБА_4 була мета – протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення обвинуваченого ОСОБА_3

Також, з показань самого обвинуваченого, даних ним в суді першої інстанції, видно, що обвинувачений ОСОБА_3, всіляко намагався відвернути напади потерпілого ОСОБА_4 та захиститися (просив потерпілого не бити його, обіцяв купити пива, обіцяв принести гроші на пиво з дому, пішов додому за грошима, де у дворі будинку при вході в приміщення ОСОБА_4 схопив його за одяг і почав бити), такі фактичні обставини провадження, дають всі підстави для висновку, що поведінка обвинуваченого була направлена на відвернення нападу та захист та не бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися) – (застосував до ОСОБА_4 фізичне насильство захищаючи себе та своє житло від протиправних дій та посягань ОСОБА_4 і припинив свої дії одразу ж як загроза минула), такі дії за своїми ознаками становлять необхідну оборону.

Крім того, з показань потерпілого ОСОБА_4, даних ним в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, видно, що ОСОБА_4 біля кафе почав, а потім і по дорозі до дому обвинуваченого ОСОБА_3 продовжив застосовувати до останнього фізичну силу, та те, що він йшов за ОСОБА_3 до місця мешкання останнього з метою отримати від ОСОБА_3 гроші на пиво. ОСОБА_3 казав йому та його товаришам, щоб вони не заходили у двір домоволодіння ОСОБА_3, але він зайшов, тому що вважав, що останній зайде в свій будинок та зачиниться в ньому, не вийде та не дасть йому гроші на пиво, в зв’язку з чим він йшов до ОСОБА_3 у будинок, щоб не дати йому сховатись та зачинитись в приміщенні будинку. А тому, колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_3 мав право на необхідну оборону з метою захисту охоронюваних законом своїх прав та інтересів, від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_4, для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло, чи інше приміщення.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги прокурора є безпідставними та необґрунтованими, у зв’язку з чим апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

А тому вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим в зв'язку з чим його необхідно залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні: прокурора Костянтинівської місцевої прокуратури ОСОБА_5 – залишити без задоволення.

Вирок Олександрівського районного суду Донецької області від 15 червня 2016 року, щодо ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу можуть бути подані касаційні скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Колегія суддів Апеляційного суду

Донецької області