УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/4263/15-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 27 Доповідач Галацевич О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Борисюка Р.М., Широкової Л.В.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”,

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 липня 2016 року,

встановила:

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором б/н від 28 лютого 2011 року, яка виникла у зв’язку з неналежним виконанням нею зобов’язання за цим договором, у розмірі 17848,77 грн. та судові витрати.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 05 липня 2016 року проведено заміну відповідача у справі ОСОБА_2, яка померла 18 липня 2015 року, на її правонаступника ОСОБА_1

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 липня 2016 року в задоволенні позову Банку відмовлено.

У апеляційній скарзі Банк, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність договірних відносин між Банком та ОСОБА_2, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Остання підписала анкету-заяву, у якій висловила згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки “Універсальна” та особистим підписом засвідчила, що згодна з тим, що її заява, разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, становить між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. Крім того, вказав, що суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи Банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору, частково сплачуючи заборгованість, а отже визнав свої зобов'язання за угодою.

Заслухавши доводи представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Із матеріалів справи вбачається, що 28 лютого 2011 року ОСОБА_2 написано заяву, у якій вона висловила згоду на укладення договору з Банком шляхом отримання кредитної картки “Універсальна” та погодилась, що її заява, разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, становить між нею та Банком Договір про надання банківських послуг.

За умовами цього Договору відповідач отримав кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та сплатою штрафу в розмірі 500,00 грн. + 5% від суми позову при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов’язань, передбачених договором більше ніж на 120 днів.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за договором станом на 18 березня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 17848,77 грн., з яких: 7780,57 грн. - заборгованість за кредитом; 7692,07 грн. - проценти за користування кредитом; 1050,00 грн. заборгованість по пені та комісії; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 826,13 грн. - штраф (процентна складова).

18 липня 2015 року ОСОБА_2 померла, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії І-ТП №265877 (а.с.58).

Спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняла її дочка ОСОБА_1, яку суд залучив до участі у справі, як правонаступника відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Банком не надано доказів наявності договірних відносин з ОСОБА_2 та послався на правову позицію Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, висловлену у постанові при розгляді справи №6-16цс15.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

За змістом ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У свою чергу зміст договору складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір між сторонами був укладений у формі заяви, в якій позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява, разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, та Тарифами Банку, становить договір про надання банківських послуг (а.с. 5 зворот). 

 У заяві також міститься інформація про те, що ОСОБА_2 ознайомилася з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами, які надані їй у письмовому вигляді.

 Починаючи з 04 грудня 2013 року відповідач користувалася платіжною карткою, знімала зі свого рахунку кредитні кошти, проте в послідуючому їх повертала у меншому розмірі та частково сплачувала відсотки, внаслідок чого виникла заборгованість перед Банком.

Із розрахунку Банку (а.с.4) вбачається, що прострочена заборгованість по сплаті кредиту виникла з 28 лютого 2014 року та станом на 18 березня 2015 року становила 17848,77 грн., з яких: 7780,57 грн. - заборгованість за кредитом; 7692,07 грн. - проценти за користування кредитом; 105,00 грн. заборгованість по пені та комісії; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 826,13 грн. - штраф (процентна складова).

Останні платежі ОСОБА_2 здійснила 16 січня 2014 року в сумі 480,00 грн., 22 квітня 2014 року в сумі 100,00 грн., після чого припинила сплату кредиту.

Банк звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості 14 квітня 2015 року, тобто у межах трирічного строку загальної позовної давності. При цьому розрахунок неустойки проведено у відповідності до ч. 2 ст. 258 ЦК України за один рік до звернення до суду.

Посилання суду на правову позицію Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15, є помилковим з огляду на те, що остання висловлена відносно умов про збільшення строків позовної давності.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1282 ЦК України визначено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Як вбачається із матеріалів справи після померлого боржника ОСОБА_2 спадщину прийняла ОСОБА_1, яка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові кошти в загальній сумі 3636,82 грн. та на 1/3 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с 96-101).

Тобто, ОСОБА_1, як спадкоємець боржника, який прийняв спадщину, є боржником перед  кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Колегія суддів вважає, що борг в сумі 17848,77 грн. не перевищує вартості майна, одержаного у спадщину, а тому спадкоємець зобов’язаний задовольнити вимоги Банку.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову підлягає скасуванню, з ухваленням колегією суддів нового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості, яка виникла за життя спадкодавця, в сумі 17848,77 грн. та понесених Банком судових витрат по сплаті судового збору за пред’явлення позову ( 243,60 грн. ) і подачу апеляційної скарги (267,96 грн.) в сумі 511,56 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 липня 2016 року скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1, 12 грудня 1994 року народженя народження ( ід.н. НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором б/н від 28 лютого 2011 року в сумі 17848,77 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ід.н. НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” судовий збір в розмірі 511,56 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: