КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.08.2009 № 42/474-7/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Янкевич Л.Д. - за дов
від відповідача - Рак О.В. - за дов
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.02.2009
у справі № 42/474-7/17 (суддя
за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"
до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання угоди недійсною
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги про визнання недійсною заяви ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" № 31/15-5662 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13 червня 2007 р.
За результатами нового розгляду спору Господарським судом м. Києва у справі №42/474-7/17 прийнято рішення від 16.02.2009 р., яким в позові відмовлено повністю.
Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржив його до суду апеляційної інстанції з мотиву порушення та неправильного застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.
В апеляційній скарзі позивач посилається на помилковість висновків господарського суду та неврахування того факту, що заява ДК «Газ України» про зарахування зустрічних однорідних вимог №31/15-5662 від 13.06.2007р. вчинена після проведення заліку ВАТ « Рівнегаз» по заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.06.2008р. Відтак, ДК «Газ України» здійснило зарахування заборгованості ДК « Газ України» перед ВАТ «Рівнегаз» по різниці в тарифах на транспортування природного газу в 1995р. на суму 7 750 563,97грн., якої фактично не існувало на той час, так як дана заборгованість була погашена по заяві ВАТ «Рівнегаз» на суму 6 935 378,09грн. Крім того, враховуючи те, що позивачем не надавалась згода на проведення відповідачем заліку шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, не можна вважати, що таке зарахування відбулося.
Відповідач проти поданої апеляційної скарги повністю заперечує, вважає її доводи необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Оскаржуване судове рішення вважає законним, а тому просить залишити його без змін.
У відзиві на подану апеляційну скаргу, відповідач вказує на те, що оскільки всі необхідні умови для здійснення такого зарахування були наявні у ДК «Газ України», а саме, наявність зустрічності у зобов'язаннях між сторонами, однорідності та вчасності вимог, відповідачем було правомірно проведено зарахування, відповідно вважає позовні вимоги про визнання такого зарахування недійсним заявленими безпідставно.
Розглянувши подану апеляційну скаргу, наданий відзив, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши зібрані у справі докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо необґрунтованості заявленого позову та правомірно відмовив в його задоволенні, враховуючи наступне.
Під час розгляду спору господарським судом було встановлено, що 12.06.2007 р. позивачем було надіслано відповідачу заяву № 1339 від 12.06.2007 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначив, що станом на 01.06.2007 р. відповідач має зобов'язання перед позивачем по різниці в тарифах на транспортування природного газу у 1995 році на суму 7750563,97 грн.
Позивач було проведено взаємозалік зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України на суму 6935378,09грн. та відображено в бухгалтерському обліку зменшення кредиторської заборгованості перед відповідачем, а саме: 263408,09 грн. за договором від 18.01.2000 р. №10/16-48; 2190816,58 грн. за договором від 28.12.2001 р. № 06/01-786; 2713141,06 грн. за договором від 17.01.2002 р. № 06/02-85; 1333053,08 грн. за договором від 28.12.2002 р. №06/02-2141;
24637,4 грн. за договором від 24.12.2003 р. № 06/03-3102; 1303,63 за договором від 24.12.2003р. №06/03-3103; 23345,8 грн. за договором від 24.12.2003 № 06/03-3104; 385672,15 грн. за договором від 24.02.2004 р. № 06/04-237. Зазначена заява не була акцептована відповідачем.
Як свідчать матеріали справи, 16.06.2007 р. відповідач надіслав позивачу заяву №31/15-5662 від 13.06.2008 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначив, що станом на 01.06.2007 р. відповідно до рішення господарського суду міста Києва по справі №35/373 відповідач має зобов'язання перед позивачем по різниці в тарифах на транспортування природного газу у 1995 році на суму 7750563,97грн. В той же час позивач станом на 01.06.2007 р. має зобов'язання перед відповідачем, за поставлений природний газ, а саме: згідно договору №10/16-48 від 18.01.2000 р. в сумі 1969233,32 грн. відповідно до постанови Вищого господарського суду України № 15/444; згідно договору №10/16-1444 від 25.12.2000 р. в сумі 1788638,51 грн. відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 08.11.06 р. у справі № 17/101; згідно договору № 10/1-560 від 19.03.2001 р. в сумі 11661753,64 грн. відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 29.11.06р. у справі №14/231. У зв'язку з чим відповідач повідомив про взаємозалік зустрічних однорідних вимог у порядку ст. 601 ЦК України на загальну суму 7750563,97грн.
Отримавши вказану заяву, 25.06.2007 р. позивач направив на адресу відповідача лист № 1456 про розгляд заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог, в якому повідомив відповідача про те, що зарахуванню підлягають вимоги, викладені в заяві позивача № 1339 від 12.06.2007 р. про зарахування однорідних зустрічних вимог на суму 6935378,09 грн., яка була отримана відповідачем 15.06.2007 р. за вх. №5254/2.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення позивача із відповідним позовом про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем, до господарського суду, було те, що відповідач здійснив зарахування вже після проведеного позивачем зарахування заборгованості за заявою від 12.06.07 р., тобто на час проведення відповідачем зарахування як такової заборгованості не існувало з огляду на те, що зарахування відбулося раніше за заявою позивача №1339 від 12.06.2007 р.. За таких обставин позивач вважає, що на час проведення зарахувань відповідачем за заявою №31/15-5662 від 13.06.07 р. відповідач фактично не був боржником перед позивачем.
За твердженням позивача, вищезгадана заява відповідача суперечить вимогам ст. 601 ЦК України, оскільки вчинена після того як зобов'язання відповідача щодо сплати 6935378,09 грн. за рішенням господарського суду міста Києва від 24 грудня 2004 р. у справі № 35/373 вже було припинене на підставі його заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1340 від 12 червня 2007 р., позивач просить задовольнити позов та визнати заяву № 31/15-5662 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13 червня 2007 р. недійсною з підстав ст. 215 ЦК України.
Розглянувши обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Статті 601, 602 ЦК України та ч. 3 ст. 203 ГК України, містять вичерпний перелік умов дтя проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно зарахування є одностороннім правочином, для якого достатньо заяви однієї сторони. Договором, нормами чинного законодавства не встановлено заборону здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання рішення.
Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" дійсно визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Проте даний закон не містить заборону здійснити під час виконавчого провадження залік зустрічних однорідних вимог та припинити відповідні правовідносини.
Відсутні такі норми як в процесуальному, так і матеріальному законодавстві, більш того, статтею 602 ЦК України не передбачені випадки недопустимості зарахування зустрічних однорідних вимог за вищевикладених обставин. За таких обставин колегія погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що позивач помилково ототожнює процедуру виконання рішення з зустрічною однорідною вимогою, оскільки в даному випадку зустрічною вимогою є сума боргу, а не рішення суду, яким визначено, підтверджено та стягнуто цю суму боргу.
Право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинне бути реалізоване в процесуальних формах та у спосіб, встановлений Законом України "Про виконавче провадження".
Під час розгляду спору також було з’ясовано, що за вимогами сторін, що підлягали зарахуванню на підставі спірної заяви, були постановлені судові рішення, які набрали законної сили та в установленому порядку були звернуті до примусового виконання.
В матеріалах справи наявні копії документів про виконавче провадження у справах 14/231, №15/444, №35/373 та №17/101. Згідно яких постановою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України від 14.04.2008 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі наказу у справі №14/231. Постановою від 14.05.2008 року виконавче провадження у справі №14/231 зупинено на підставі п.15 ч.1 .ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області 11.01.08 відкрито виконавче провадження з виконання рішення у справі №15/444. Постановою від 17.01.08 виконавче провадження у справі №15/444 зупинено на підставі п.15 ч.1ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження». Незважаючи на неодноразові звернення до ДВС (копії листів в матеріалах справи) стадія, на якій перебуває виконавче провадження у справі №17/101 не відома.
Постановою Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у місті Києві від 21.08.07 зупинено виконавче провадження з примусового виконання наказу у справі №35/373 на підставі п.15 ч.1.ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи вищевикладене, а також те що у сторін на час направлення відповідачем спірної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог були наявні всі необхідні для такого зарахування умови, а ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає виконання судового рішення у будь-який, передбачений чинним законодавством спосіб, ст.602 ЦК України не містить жодних обмежень щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконавчого провадження, колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо можливості зарахування зустрічних однорідних вимог.
З огляду на те, що позивачем не доведено факту неможливості проведення зарахування відповідачем зустрічних однорідних вимог за заявою № 31/15-5662, колегія приходить до висновку щодо правомірності відмови господарського суду в задоволенні заявленого позову. Відповідно оскаржуване рішення відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам на час його прийняття, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Позивачем належних доказів у відповідності до вимог ст.ст.33-34 ГПК України в обґрунтування власної позиції суду не надано, висновків господарського суду не спростовано, тому апеляційна скарга визнається необгрунтованою, і задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Рівнегаз" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 16.02.2009 р. у справі №42/474-7/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №42/474-7/17 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді