ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

10.09.09 р.                                                                                     Справа № 22/34                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Іванченкової О.М.,

при секретарі Петровій Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі ЛІВС», м.Сміла Черкаської області,

до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Макіївка Донецької області,

про стягнення 113 607, 88грн.

за участю уповноважених представників:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: ОСОБА_2 – довіреність ВМВ №925364 від 07.03.2009р.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Меблі ЛІВС», м.Сміла Черкаської області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Макіївка Донецької області, про стягнення 113 607,88 грн., у тому числі 112 197,36 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 1 410,52 грн. пені.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань по оплаті отриманого товару за накладною №936 від 30.09.2008р. та видатковою накладною №РН-0000369 від 17.06.2009р., внаслідок чого утворилась заборгованість щодо оплати товару та виникли підстави для нарахування інфляційних витрат та пені.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином завірені копії  накладної №936 від 30.09.2008р.,  видаткової накладної №РН-0000369 від 17.06.2009р. та   акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.07.2009р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст. 550, 551, 624, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст. 222, 226, 230-232 Господарського кодексу України.

Разом з позовною заявою Позивач надав клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арешту на поточні рахунки Відповідача.

В судовому засіданні 12.08.2009 року представник Позивача позовні вимоги підтримав, надав суду витребувані документи, в тому числі оригінали видаткових накладних та договору, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

В судовому засіданні 12.08.2009 року представник Відповідача надав суду письмовий відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечував, виходячи з того, що ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу, який утворився внаслідок несвоєчасної оплати товару, поставленого по накладній №936 від 30.09.2008р., 17.06.2009р. передала представнику Позивача ОСОБА_3 меблі згідно розписки №1, підписаної останньою, на загальну суму 94 064,00 грн. В відзиві також зазначено, що Відповідач не підписувала видаткову накладну № РН-0000369 від 17.06.2009р., оскільки не була згодна з сумою транспортних витрат.  Одночасно представником Відповідача заявлено клопотання про залучення до участі в справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача менеджера відділу збиту ТОВ «Меблі ЛІВС» ОСОБА_3

Судом клопотання відхилене за безпідставністю та необґрунтованістю в розумінні статті 27 ГПК України. В той же час в порядку статті 33 ГПК України суд викликав ОСОБА_3 та фізичну особу ОСОБА_1 в судове засідання для надання пояснень.

В судове засідання 02.09.2009 року представник Позивача та ОСОБА_3 не з’явились.

В судове засідання 02.09.2009 року з’явилась Відповвідач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та надала пояснення, які за змістом співпадають з доводами, викладеними в відзиві на позовну заяву.

Представником Відповідача надано зауваження до акту звірки взаємних розрахунків, якими він не погоджується з вказаною Позивачем сумою заборгованості. Крім того, ним заявлено клопотання про витребування у Черкаського обласного управління Пенсійного фонду України інформації стосовно наявності у ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 трудових відносин з підприємством Позивача.

Судом дане клопотання відхилено за безпідставністю.

В судовому засіданні 10.09.2009 року представником Відповідача надано письмові пояснення, згідно з якими Відповідач не згоден з періодом, за який нараховано пеню, та з підставами її нарахування. Крім того, Відповідач заперечив факт поставки за накладною №РН-0000369 від 17.06.2009р., її підписання ОСОБА_1 та виникнення обов’язку оплати за товар, поставлений на підставі даної накладної, в силу вимог статті 530 ЦК України. Також згідно з письмовими поясненнями Відповідач визнає заборгованість перед Позивачем на суму 29 584грн.

В судове засідання 10.09.2009 року представник Позивача та ОСОБА_3 не з’явились, витребувані судом документи не надав.

Проте, суд вважає за можливе розглянути спір відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, виходячи з того, що ненадані суду документи не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин.

Крім того, суд дійшов висновку про необхідність спрямування до прокуратури Черкаської області повідомлення про факти, які сталі відомі суду в процесі розгляду цієї справи щодо дій ОСОБА_3 по отриманню товару за розпискою №1 від 17.06.2009 року, які можуть мати ознаки злочину, для проведення перевірки в порядку статті 97 КПК України.

Вислухавши у судовому засіданні представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів п.2 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу  України правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст. 206 цього кодексу належить вчиняти у письмовій формі.

Ч.1 ст.206 Цивільного кодексу України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Ст.207 Цивільного кодексу  України передбачено, що  правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно приписів ч.1 ст.181 Господарського кодексу України,  господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивач (Постачальник) здійснив встановлення правовідносин з Відповідачем (Покупцем) не шляхом укладення договору поставки у формі єдиного документа, а в порядку статті 181 Господарського кодексу України - конклюдентно, шляхом вчинення дій, які виразилися у фактичній передачі 30.09.2008р. товару (меблів в асортименті), на загальну суму 62 862,00 грн., що підтверджується накладною №936 від 30.09.2008року, підписаною представниками обох сторін та скріпленою печатками сторін.

Примірник Відповідача цієї накладної аналогічний за змістом, але має №776. Факт поставки за нею Відповідач не заперечує.

Зазначена накладна містить суть умов правочину поставки – найменування  сторін, асортимент, ціну та вартість товару, строк розрахунку за прийняту продукцію.

Дослідивши матеріали справи, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, суд дійшов висновку, що фактично укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу  України. В частині, що не суперечить змісту накладної, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу ( статті 655-697 ЦК України).

Таким чином, в силу ст. 265 Господарського кодексу  України, ст.ст. 712 і 655 Цивільного кодексу України та змісту накладної №936 від 30.09.2008р. Позивач (Постачальник) зобов’язувався передати у власність Відповідача (Покупця) товар, а Покупець зобов’язувався прийняти цей товар та оплатити за нього визначену суму коштів протягом 3 банківських днів.

Виходячи з системного аналізу наведених вище норм та обставин, суд вважає, що надана Позивачем накладна є належним доказом здійснення передачі Відповідачу товару та прийняття цього товару останнім. Докази незгоди останнього з належністю виконання Постачальником своїх зобов’язань щодо передачі товару суду не надавалися.

Ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до приписів ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1  статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондує й частина перша статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом спору, що розглядається, є, зокрема, невиконання Відповідачем зобов’язання перед Позивачем щодо оплати за поставлений товар.

Належних доказів на підтвердження оплати за отриманий згідно накладної № 936 від 30.09.2008 р. товар загальною вартістю 62 862,00 грн. Відповідач суду не надав.

Таким чином, суд доходить висновку, що грошове зобов’язання Відповідача  перед Позивачем на суму 62862,00 грн. у встановлений строк, а саме до 04.10.2008 р., як і на момент прийняття рішення суду, не виконане, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за поставлений товар згідно  видаткової накладної №РН-0000369 від 17.06.2009р. в сумі 29628,00 грн. не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Оскільки дана видаткова накладна не містить в собі умови оплати та Позивачем не надано доказів спрямування претензій Відповідачу, на підставі вимог статті 530 ЦК України суд дійшов висновку, що у Позивача на момент винесення рішення відсутнє право вимоги оплати поставленого товару за даним документом.

Доводи Відповідача щодо непідписання даної накладної судом не приймаються до уваги, оскільки даний документ, оглянутий в оригіналі в судовому засіданні, містить печатку та підпис ОСОБА_1, аналогічний підпису, зробленому на довіреності представника ВМВ №925364 від 07.03.2009р.

Надані суду Відповідачем, в обґрунтування своїх заперечень на позов, розписка №1 від 17.06.2009р. та список меблів, які забрані у ПП ОСОБА_1 підписані менеджером відділу збуту фабрики «Меблі ЛІВС» ОСОБА_3 17.06.2009р., суд не приймає у якості належних доказів передачі товару у рахунок погашення заборгованості Відповідача перед Позивачем, оскільки повноваження особи, яка їх підписувала, не підтверджені Відповідачем належним чином.  

Додана Відповідачем до матеріалів справи копія довіреності №123 від 12.06.2009р. містить виправлення, які не завірені належним чином, та не містить зразку підпису особи,  що одержала довіреність.

Згідно Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України №99 від 16.05.1996р. (із змінами та доповненнями), забороняється видавати довіреності, які повністю або частково не заповнені, не мають зразків підпису осіб, на ім'я яких вони виписані (п.7) та забороняється відпускати цінності у випадках: подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами та подання довіреності, яка має виправлення і помарки, що не підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність (п.12).

Невиконання зобов’язання у встановлений строк  є порушенням вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом.

Згідно ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

На підставі ст.625 Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» прострочення Відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

З урахуванням наведеного, перевіривши арифметичний розрахунок позовних вимог за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення з Відповідача  інфляційних витрат у сумі 7103,55 грн.

Позивачем поряд з вимогою про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції заявлена вимога про стягнення пені.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою є штраф, пеня.

           Отже пеня, виступаючи однією із форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми річних. Передбачені ст.625 ГК України річні від простроченої суми є засобом відшкодування збитків, а не штрафною санкцією. Вимога щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних останнім не заявлялася.

Ст.547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Між сторонами правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання неустойкою – пенею не був вчинений у письмовій формі, а тому у цій частині позовні вимоги Позивача є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Крім того, заявлене Позивачем клопотання щодо забезпечення позову шляхом накладання арешту на поточні рахунки Відповідача, не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або за своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначено в пункті 3 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року №02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Тягар доведення наявності зазначених обставин згідно з вимогами статті 33 ГПК  України лежить на Позивачеві.

Пунктом 1.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006року №01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову” передбачено, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

На підставі викладеного, суд вважає не доцільним вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на поточні рахунки Відповідача, оскільки зазначені вимоги жодним чином не обґрунтовані з доказової точки зору. До того ж, заборона господарюючому суб’єкту проводити видаткові операції по банківських рахунках може призвести до зупинення його фінансово-господарської діяльності, що носитиме характер протиправного втручання суду в господарську діяльність, забороненого статтями 6, 19 ГК України.

З огляду на наведене, клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову має бути відхилено судом через його доказову та правову безпідставність.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 11, 206-208, 525, 526, 546, 547, 549, 610, 611, 655, 692, 712 Цивільного кодексу  України, ст.ст. 181,193, 265 Господарського кодексу  України, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 43, 48, 49, 66, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі ЛІВС», м.Сміла Черкаської області, до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Макіївка Донецької області, про стягнення 113 607,88 грн., у тому числі 112197,36грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 1 410,52 грн. задовольнити частково.

2.          Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, поточний рахунок НОМЕР_2 в Донецькому обл. АКБ м.Макіївка філія Укрсоцбанку, МФО 334011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі ЛІВС» (20700, м. Сміла Черкаської області, вул.Шишкіна, 3,  ЄДРПОУ 25210075) 69 965,55 грн., у тому числі 62 862,00 грн. основного боргу, 7 103,55 грн. інфляційних витрат.

3.          Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, поточний рахунок НОМЕР_2 в Донецькому обл. АКБ м.Макіївка філія Укрсоцбанку, МФО 334011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі ЛІВС» (20700, м. Сміла Черкаської області, вул.Шишкіна, 3,  ЄДРПОУ 25210075) відшкодування сплаченого державного мита в розмірі 699,65 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 193,99 грн.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.          У задоволені решти позовних вимог відмовити.

6.          Повернути надлишково сплачену суму витрат на інформаційно-технічне  забезпечення судового процесу в розмірі 197,00 грн. Направити довідку на адресу Позивача.

7.          Рішення оголошене у судовому засіданні 10.09.2009р.

8.          Рішення може бути оскаржено через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя