КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27.08.2009                                                                                           № 14/167

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 позивача - не з'явились;

 відповідача - Венецька М.В. (дов. від 17.12.2007 року, б/н);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квіза-Трейд"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 20.05.2009

 у справі № 14/167 (суддя  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Квіза-Трейд"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріг-Рітейл"

              

             

 про                                                   зобов"язання вчинити певні дії

 

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.05.2009 року у справі № 14/167 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Квіза-Трейд” (далі – позивач, ТОВ “Квіза-Трейд”) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Бріг-Рітейл” (далі – відповідач, ТОВ “Бріг-Рітейл”) про зобов’язання вчинити певні дії, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “Квіза-Трейд” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначає, що спірне рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме, позивач вважає, що чинним законодавством передбачені способи захисту, обрані ТОВ “Квіза-Трейд”.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2009 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Квіза-Трейд” було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10 год. 45 хв. 27.08.2009 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2009 року змінено склад колегії суддів та призначено до розгляду у наступному складі: головуючий суддя – Андрієнко В.В., судді Вербицька О.В., Буравльов С.І.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Бріг-Рітейл” надало письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому спростовує наведені в ній доводи та просить залишити рішення господарського суду м. Києва від 20.05.2009 року без змін.

27.08.2009 року в судове засідання в апеляційній інстанції з’явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з’явився. Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце слухання справи по розгляду апеляційної скарги, керуючись ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

В судовому засіданні представник відповідача усно просив апеляційну скаргу ТОВ “Квіза-Трейд” залишити без задоволення, а спірне рішення – без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмового відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту – ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2006 року ТОВ “Квіза-Трейд” (Замовник) уклало договір на передачу прав користування Програмним забезпеченням та надання послуг з підтримки № 4/1 з ТОВ “Бріг-Рітейл” (Виконавець), згідно умов якого Виконавець надає Замовнику: право користування Програмним забезпеченням в обсягах та на умовах, визначених у цьому договорі.; право доступу до системи, право на відтворення програмного забезпечення шляхом збереження такого програмного забезпечення, право на здійснення відповідної кількості інсталяцій, а також інші права, передбачені цим договором. Перераховані повноваження є невід’ємними елементами, без яких неможливо користуватися програмним забезпеченням. Замовник має право передавати права користування програмним забезпеченням третім особам шляхом перепродажу. Виконавець надає Замовнику послуги з підтримки переданого йому програмного забезпечення, а Замовник оплачує такі послуги в порядку та розмірах, зазначених цим договором.

08.10.2008 року ТОВ “Бріг-Рітейл” направило позивачеві листом № 114 два примірники актів № 90000402 від 01.10.2008 року приймання-передачі виконаних робіт за 3-ій квартал 2008 року та один примірник акту просив підписати та повернути.

Оскільки жодних послуг від ТОВ “Бріг-Рітейл” позивач не отримував та, відповідно, не оплачував, то, згідно п. 15.2 договору, у випадку несплати нами вартості послуг з підтримки програмного забезпечення, у строки, передбачені цим договором, договір в цій частині припиняється.

Факт такої несплати встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2008 року у справі № 31/552 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Бріг-Рітейл” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Квіза-Трейд” про стягнення 793 415,08 грн., якою змінено рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2008 року та резолютивну частину рішення викладено у наступній редакції: позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ “Квіза-Трейд” на користь ТОВ “Бріг-Рітейл” 678 029,62 грн. основного боргу за договором, 36 996,86 гри. пені, 44 279,64 грн. інфляційних нарахувань, 15 431,78 грн. відсотків річних, 3 901.12 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Таким чином, позивач вважає, що договір призупинив свою дію в частині надання та оплати послуг з підтримки програмного забезпечення.

Разом з тим, позивач вважає, що ТОВ “Бріг-Рітейл”, направляючи лист від 08.10.2008 року, не визнає та не виконує своє договірне зобов’язання щодо призупинення надання позивачеві послуг з підтримки програмного забезпечення.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

В силу ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Як визначено у п. 10.5 договору, у випадку, якщо Замовник не виконує своїх зобов'язань щодо оплати послуг з підтримки протягом 90 календарних днів з дати виставлення рахунку, Виконавець має право призупинити супроводження та виставлення подальших рахунків шляхом відмови щодо поставки оновлення чи припинення забезпечення підтримки, крім випадків передбачених п. 10.6 цього договору. Таке зупинення не звільняє Замовника від своїх зобов'язань за цим договором щодо здійснення відповідних платежів оплати як це передбачено договором.

Отже, призупинити дію договору це право ТОВ “Бріг-Рітейл”, а не обов’язок.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Проте, оплачувати послуги з підтримки програмного забезпечення це обов’язок позивача.

Крім того, аналізуючи наведене положення договору, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що у випадку невиконання позивачем зобов'язань призупинення дії Договору в частині надання послуг поставлено в залежність від реалізації відповідачем свого права на призупинення надання послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не реалізував надане йому право призупинити дію договору, а листом від 11.09.2008 року № 104 підтвердив свій намір виконувати свої зобов'язання за договором щодо надання послуг протягом усього строку дії такого договірного зобов'язання.

Пунктом 15.1 договору передбачено, що його припинення відбувається відповідно до чинного законодавства України.

Згідно ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є такс порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Аналогічне положення містить ст. 188 ГК України, згідно якої зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Як визначено у п. 3.1.2 договору, в частині положень, що стосуються та пов'язані з послугами підтримки. Договір діє протягом трьох років. У випадку, якщо не менше, ніж за 14 днів до його закінчення, жодна із сторін не отримає від іншої сторони письмової заяви про його припинення, Договір в цій частині вважається поновленим на тих самих умовах на наступні 3 (три) роки.

Оскільки відповідач не реалізував своє право на відмову від договору (призупинення договору), та, враховуючи що сторонами у встановленому порядку договір не було розірвано, договір в частині надання послуг з підтримки діяв три роки, тобто до 30.03.2009 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст. 2 Закону України “Про судоустрій України”, суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб.

Частиною 3 ст. 3 Закону України “Про судоустрій України” встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про судоустрій України”, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. визначено, що частина 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 ст. 22 Закону України “Про судоустрій України” передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Як визначено ч. 1 ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, господарські суди вирішують спори в порядку позовного провадження, у випадку, якщо склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, згідно ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Згідно ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів, що засвідчують приналежність її права. Зазначений спосіб захисту за загальним правилом не пов'язаний з безпосереднім порушенням права особи.

Аналізуючи викладене, судова колегія зазначає, що вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як зобов'язати припинити дії по направленню актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг з підтримки програмного забезпечення) згідно договору; зобов'язати виконати договірне зобов'язання - призупинити надання послуг згідно договору; визнати право позивача не оплачувати послуги з підтримки програмного забезпечення) згідно договору; визнати відсутність права відповідача нараховувати та вимагати оплати послуг з підтримки програмного забезпечення, які зазначені ТОВ “Квіза-Трейд” у позовній заяві.

Крім того, як вірно зазначив, суд першої інстанції, предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. При цьому, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Позовні вимоги ТОВ “Квіза-Трейд” не узгоджується із способами захисту цивільних прав та інтересів, не призводять до поновлення порушеного права позивача та, у разі їх задоволення, не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Згідно ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відтак, позовні вимоги ТОВ “Квіза-Трейд” зобов'язати з 24.03.2008 року ТОВ “Бріг-Рітейл” припинити дії по направленню позивачеві актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг з підтримки програмного забезпечення) згідно із договором № 4/1 від 30.03.2006 року про передачу прав користування програмним забезпеченням та надання послуг з підтримки; зобов'язати з 24.03.2008 року ТОВ “Бріг-Рітейл” виконати договірне зобов'язання - призупинити надання послуг з підтримки програмного забезпечення) згідно із договором № 4/1 від 30.03.2006 року про передачу прав користування програмним забезпеченням та надання послуг з підтримки; визнати з 24.03.2008 року право ТОВ “Квіза-Трейд” не оплачувати послуги з підтримки програмного забезпечення) згідно із договором № 4/1 від 30.03.2006 року про передачу прав користування програмним забезпеченням та надання послуг з підтримки; визнати з 24.03.2008 року відсутність права ТОВ “Бріг-Рітейл” нараховувати та вимагати оплати послуг з підтримки програмного забезпечення є неправомірними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, господарський суд як орган державної влади зобов'язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, ТОВ “Квіза-Трейд”, звертаючись до господарського суду з позовом, обрало не передбачений діючим законодавством спосіб захисту, який не узгоджується з повноваженнями господарського суду.

Як зазначено у п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 року № 01-8/2229, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги ТОВ “Квіза-Трейд” не підлягають задоволенню.

Слід також зазначити, що суд першої інстанції вірно зауважив, що ТОВ “Квіза-Трейд” жодним чином не обґрунтувало порушення своїх прав в частині надсилання відповідачем актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг з підтримки програмного забезпечення) згідно договору № 4/1 від 30.03.2006 р. про передачу прав користування програмним забезпеченням. Крім того, ТОВ “Квіза-Трейд” з позовом про розірвання договору в частині надання послуг у встановленому порядку не зверталось. Встановлення позивачем певного моменту в часі (24.03.2008 р.), з якого він просить визнати наявність та відсутність прав, а також зобов'язати відповідача припинити та виконати певні дії, є юридично необґрунтованим.

Отже, проаналізувавши викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлені позивачем вимоги фактично направлені на встановлення фактів, що мають юридичне значення. Проте, встановлення цивільного факту може бути лише елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а не самостійним предметом позову.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На думку апеляційної інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю “Квіза-Трейд” не доведено вимоги апеляційної скарги, а тому вона не підлягає задоволенню.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

 

1.          Рішення господарського суду м. Києва від 20.05.2009 року по справі № 14/167 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Квіза-Трейд” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Бріг-Рітейл” про зобовязання вчинити певні дії залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Квіза-Трейд” – без задоволення.

2.          Справу № 14/167 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 28.08.09 (відправлено)