ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
справа № 20-4/037-1/019 |
ПОСТАНОВА
і м е н е м У к р а ї н и
"16" квітня 2007 р. 12:15 м. Севастополь
зал судових засідань №3
Господарський суд міста Севастополя в складі:
судді Алсуф’єва В.В.,
при секретарі: Тинчерові Б.Ф.,
за участю:
представника Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів –Кухарєнко В.М., Мірошниченко Н.В.;
представників Підприємства „Міський спортивно-технічний клуб” Севастопольської міської організації товариства сприяння обороні України” –Д’якова О.П., Міхнаткіної Л.А.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Прокурора Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Підприємства „Міський спортивно-технічний клуб” Севастопольської міської організації Товариства сприяння обороні України про стягнення 6.700,00 грн.,
встановив:
Прокурор Ленінського району міста Севастополя (далі за текстом –Прокурор) звернувся до господарського суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі за текстом –Позивач) до Підприємства „Міський спортивно-технічний клуб” Севастопольської міської організації Товариства сприяння обороні України (далі за текстом – Відповідач) про стягнення 6.700,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 30.01.2006, залишеним без змін Севастопольським апеляційним господарським судом (постанова від 09.03.2006), позов задоволено повністю. За результатами касаційного перегляду ці судові акти скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.12.2006, з тих підстав, що обов’язок Відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов’язком їх підбирати і працевлаштовувати, а також з огляду на нез’ясованість того, чи направлялися Позивачем на підприємство інваліди для працевлаштування.
В межах нового розгляду справи Позивач залишився на своїй правовій позиції, обґрунтував позовні вимоги невиконанням Відповідачем вимоги статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-ХІІ від 21.03.1991 щодо створення у 2002 році 1 робочого місця для забезпечення працевлаштування інваліда, а також несповіщенні належних органів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву /а.с. 9, т.2/, зокрема через те, що підприємство, на його думку, не зобов’язано підбирати і працевлаштовувати інвалідів, а відповідними державними органами інваліди до нього не направлялися; позов поданий Прокурором з пропущенням строку давності, що встановлений статтею 250 Господарського кодексу України.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.
При розгляді справи суд керується положеннями Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003; далі за текстом –ГК України), Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991 в редакції Закону України №2606-III від 05.07.2001 (далі за текстом –Закон), Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001 (далі за текстом –Порядок) тощо.
Предметом адміністративного позову є застосування штрафних санкцій, передбачених для підприємств, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону такі підприємства щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно зі звітом Відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік (за формою №10–ПІ поштова-річна „Звіт про зайнятість інвалідів”, затвердженою наказом Держкомстату України №49 від 10.01.2002) норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів склав 1 місце від загальної кількості працюючих на підприємстві (16 осіб), фактично на підприємстві не працював жодний інвалід. Середньорічна заробітна плата на підприємстві за 2002 рік склала 6.700,00 грн. /а.с.6, 50, т.1/.
Пунктом 4 Порядку передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Отже, сума штрафних санкцій із розрахунку середньорічної заробітної плати по підприємству складає 6700,00 грн., які Відповідач був зобов’язаний сплатити самостійно не пізніше 15 квітня 2003 року.
За змістом Закону, обов’язок підприємства сплатити штрафні санкції у разі фактичного невиконання у звітному році встановленого Законом нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не залежить від причин невиконання вказаного нормативу.
Виконання нормативу місць для забезпечення працевлаштування інвалідів для підприємства безпосередньо пов’язане із виконанням відповідним підприємством та органами державної влади своїх обов’язків, які покладено на них Законом та підзаконними актами, прийнятими на його основі.
Статтею 18 Закону встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. При цьому частиною третьою вказаної статті передбачено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995 затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі за текстом –Положення).
Пунктом 3 Положення встановлено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до пункту 4 Положення місцеві органи соціального захисту населення разом із громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань готують пропозиції щодо створення нових робочих місць, у тому числі для роботи з гнучкими формами зайнятості, і передають їх відділенням Фонду соціального захисту інвалідів і центрам зайнятості.
Пунктом 6 Положення передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду соціального захисту інвалідів ведуть облік призначених для працевлаштування інвалідів робочих місць, створюваних понад встановлений норматив, за термінами введення їх у дію, виробничим профілем, умовами і характером роботи.
Згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до пункту 10 Положення працевлаштування інвалідів здійснюється саме державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Системний аналіз наведених вище норм Положення дозволяє зробити висновок, що діям уповноважених державних органів щодо працевлаштування інвалідів на конкретному підприємстві передує інформування цим підприємством вказаних органів про первинне створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Судом досліджено відповідні документи органів державної влади, на які Законом покладено обов’язок зі здійснення працевлаштування інвалідів, та встановлено, у тому числі наступне:
- відповідно до листа Центральної міської медико-соціальної експертної комісії за вих.№175 від 19.10.2004 на адресу Позивача /а.с. 40, т. 1/ в період з 01.01.2002 по 01.10.2004 Відповідачем сумісно з представниками Центральної міської медико-соціальної експертної комісії Управління охорони здоров’я Севастопольської міської державної адміністрації атестація робочих місць інвалідів не проводилась;
- згідно з листом Севастопольського міського центру зайнятості за вих.№764/12 від 21.03.2005 „Про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів” на адресу Прокурора /а.с. 7, т. 1/ та письмовим поясненням за вих.№1799/08 від 07.07.2005 /а.с. 15, т. 1/, Відповідач до Севастопольського міського центру зайнятості протягом 2002 –2003 років відомості про вакансії для працевлаштування інвалідів не надавав.
У судовому засіданні 03.04.2007 представники Відповідача зазначили, що звіти за формою 3-ПН про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2002 році Відповідач до Севастопольського міського центру зайнятості не надавав /а.с. 37, т. 2/.
Надана Відповідачем копія листа за вих.№27 від 06.11.2002, за змістом якої Відповідач повідомляє Севастопольський міський центр зайнятості про готовність працевлаштувати інваліда та створити робоче місце згідно із його нозологією /а.с. 62, т. 1/ не є належним доказом інформування державної служби зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів у 2002 році, виходячи з наступного.
Цей лист датується 06.11.2002, фінансовий чек №82, копія якого додана до листа, –06.04.2002, а також вказаний чек не містить вказівки про адресу, на яку здійснене відправлення, оформлене даним чеком.
Крім того, за формою таке повідомлення повинно здійснюватися шляхом надання підприємством форм державної статистичної звітності №3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” (місячна) (затверджена наказом Державного комітету статистики України №244 від 06.07.1998).
Пунктом 2.1. Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами №3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і №4-ПН „Звіт про вивільнення працівників”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №244 від 06.07.1998, (далі за текстом –Інструкція), передбачено, що звіт за формою №3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно.
Абзацом 19 пункту 2.1 Інструкції встановлено, що при можливості працевлаштування інваліда слід зазначити потребу в працівниках за шифром: 14 –інваліди.
Таким чином, інформування державної служби зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, повинно бути здійснено згідно з діючим законодавством за встановленою Інструкцією процедурою, що включає складання та надання до відповідного місцевого органу зайнятості звітів за відповідною формою державної статистичної звітності 28 числа щомісячно.
Факт ненадання Відповідачем звітів №3-ПН у 2002 році до Севастопольського міського центру зайнятості, який визнано та підтверджено представниками Відповідача в судовому засіданні 03.04.2007, виключає можливість для висновку про належне виконання Відповідачем вимог пункту 14 Положення стосовно інформування державної служби зайнятості.
Невиконання підприємством всіх вимог пункту 14 Положення, згідно з яким суб’єкт господарювання, зокрема:
- у межах доведеного нормативу створює за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;
- щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подає відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
- інформує державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;
позбавляє уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування виконати їх обов’язок щодо працевлаштування інвалідів на цьому підприємстві.
Як встановлено судом, вимоги пунктів 5, 14 Положення Відповідачем не виконано, що в свою чергу, виключає можливість висновку про створення робочого місця інваліда в розумінні норм діючого законодавства, зокрема, Положення.
Таким чином, Відповідачем порушено вимоги Положення, через що не виконано норм Закону та не сплачено самостійно відповідні штрафні санкції внаслідок невиконання встановленого останнім нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що вказує на матеріально-правову обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Проте, позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв’язку з пропущенням строку для звернення із позовом, виходячи з наступного.
Згідно з абзацом третім пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 29.12.1976 „Про судове рішення” суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.
Абзацом другим пункту 11 Порядку встановлений обов’язок відділення Фонду, у разі несплати штрафних санкцій в установлений термін вжити заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Судом встановлено, а також підтверджується поясненнями представника Позивача, що право на звернення до суду з позовною заявою про примусове стягнення штрафних санкцій за невиконання у 2002 році встановленого Законом нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів виникло у Позивача 16.04.2003.
Прокурор Ленінського району міста Севастополя звернувся до господарського суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Позивача 23.06.2005.
Строки, впродовж яких можуть застосовуватися адміністративно-господарські санкції, встановлені статтею 250 ГК України. Граничний строк застосування таких санкцій не може перевищувати шести місяців з дня виявлення порушення і одного року з дня порушення суб’єктом господарської діяльності правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до правил абзацу першого пункту 5 Розділу IX „Прикінцеві положення” ГК України, якщо правопорушення здійснене до 1 січня 2004 року, строки, встановлені статтею 250 ГК України, не підлягають застосуванню. Але абзац другий того ж пункту передбачає застосування положень ГК України, які пом’якшують відповідальність за порушення правил здійснення господарської діяльності, до випадків здійснення правопорушень до набрання чинності ГК України. Отже, строки застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 205 ГК України, застосовуються до спірних правовідносин.
Таким чином, на день подання позовної заяви до суду (23.06.2005) строк для звернення Позивача з позовною заявою сплинув, наявність поважних причин його пропуску судом не встановлено.
Відповідно до вимог частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 250, пунктом 5 Розділу IX „Прикінцеві положення” Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003), пунктом 6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення”, статтями 100, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України (Закон України №2747-ІV від 06.07.2005), суд
п о с т а н о в и в:
У позові відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини п’ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя В.В. Алсуф`єв
Постанова складена
та підписана 20.04.2007