КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19790/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

08 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Коротких А.Ю.

Чаку Є.В.

При секретарі: Закревській І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2016 року про перегляд постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про скасування наказу, поновлення на службі та стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2016 року заяву ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про скасування наказу, поновлення на службі та стягнення заробітної плати - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою заяву задовольнити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в грудні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати незаконним наказ № 1592 ц від 14 листопада 2013 року про звільнення його з посади слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України за п. 1 статті 36 КЗпП України; поновити його на посаді слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з моменту звільнення, тобто з 14. листопада 2013 року; стягнути з Генеральної Прокуратури України на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 9 127,20 грн.; зобов'язати відповідача внести точні та правдиві відомості у трудову книжку щодо його призначень у структурних підрозділах Генеральної прокуратури України; негайно допустити до виконання своїх службових обов'язків на посаді слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року по справі 826/19790/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Позивачем 20 квітня 2015 року подано заяву про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року за нововиявленими обставинами, в якій просив скасувати вищевказану постанову суду.

Як вбачається зі змісту заяви позивача, останній як на нововиявлену обставину посилається на той факт, що з листа Генеральної прокуратури міста Києва від 01 квітня 2015 року № 11/1-28115-13 він дізнався, що на ОСОБА_4 окремого наказу про виконання обов'язків керівника прокуратури не видано і він діяв на підстав наказу про розподіл обов'язків між заступниками Генерального прокурора України, а тому, на думку заявника, оскаржуваний ним наказ про звільнення підписаний не уповноваженою особою, що і є нововиявленою обставиною.

Крім того, ОСОБА_3 28 грудня 2015 року подано заяву про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року за нововиявленими обставинами, в обґрунтування якої зазначив, що з листа Генеральної прокуратури України №11/1-2411вих-15 від 20 листопада 2015 року він дізнався, що з ним припинено трудові відносини «Генеральним прокурором України» у загальному порядку, який відповідно до вимог статті 252 КЗпП України не потребує наявності попередньої згоди виборного профспілкового органу. Однак, внаслідок здійсненого ним аналізу чинного законодавства та судової практики, заявник дійшов до переконання, що така позиція Генеральної прокуратури України є протиправною, а обставини отримання згоди профспілкового комітету на його звільнення судом не досліджувалися. Також заявник посилається на сумніви в достовірності почерку посадової особи в даті, зазначеній на наказі, яким його було звільнено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяв зазначив, що обставини, на які посилається позивач не є нововиявленими, оскільки не стосуються підстав заявленого ним позову, відтак не можуть підтверджувати чи спростовувати факти, на яких ґрунтуються його вимоги і заперечення відповідача. Також суд вказав, що такі обставини могли бути самостійними підставами для заявлення адміністративного позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_3 зазначає, що суд помилково сприйняв та витлумачив відсутність нововиявлених обставин у його заявах, викладені у них доводи - не перевірив, а фактичні обставини, які мають суттєве значення не встановив, при цьому неправильно з'ясував самі обставини справи. Результатом таких дій стало винесення незаконної ухвали, яку слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяв про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2014 року у справі №826/19790/13-а за нововиявленими обставинами, виходячи з наступного.

Колегія суддів з такими доводами позивача не погоджується та вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Згідно з п.1 ч.2 статті 245 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, зокрема, є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Наявність цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов'язковою.

Обставини, що могли вплинути на судове рішення характеризуються тим, що вони одночасно повинні бути передбачені нормами права, спричиняють виникнення, зміну або припинення правовідносин, мають істотне значення для вирішення справи, тобто є такими фактичними даними, які спростовують факти, покладені в основу судового рішення, існували на момент звернення до суду з позовом і під час розгляду справи судом не могли бути відомі ані особі, яка заявила про це, ані суду, в провадженні якого перебувала справа.

Судом першої інстанції встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_3 були мотивовані тим, що наказом в.о. Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 від 14 листопада 2013 року № 1592 позивача було звільнено 14 листопада 2013 року із займаної посади слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України за угодою сторін, відповідно до п.1 статті 36 КЗпП України. Як підставу видачі наказу зазначено заяву ОСОБА_3 Однак, позивач вважає зазначений наказ незаконним, посилається на те, що заява про звільнення була складена позивачем при відсутності власного внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадових осіб відповідача під впливом психологічного тиску, у тексті заяви не зазначено з якої дати слід припинити трудовий договір за угодою сторін. Відтак, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати вказаний наказ про звільнення та поновити його на займаній посаді.

Вказує, що звільнятися за угодою сторін саме 14 листопада 2013 року він наміру не мав і взаємної згоди для прийняття такого рішення сторонами досягнуто не було, з огляду також на те, що фактично він був весь час по дату отримання трудової книжки (18 листопада 2013 року) перебував у трудових відносинах із відповідачем. Дату звільнення у заяві від 14 листопада 2013 року він не зазначав, оскільки день його звільнення взагалі не обговорювався. Відповідач не забезпечив всіх прав працівника при звільненні, тому звільнення відповідачем ОСОБА_3 проведено не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законами України, а оскаржуваний наказ прийнято необґрунтовано.

Наведені підстави позову, як і було вірно зазначено судом першої інстанції, були предметом розгляду окружним судом у даній адміністративній справі та винесення за його наслідком постанови, яку заявник просить скасувати.

Разом з тим, нововиявленими обставинами позивач зазначає такі: незаконне (протиправне) присвоєння першим заступником Генерального прокурора України ОСОБА_4 посади «В.о. Генерального прокурора України», внаслідок чого підписано ним наказ від 14 листопада 2013 року № 1592ц про звільнення з посади слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генгеральної прокуратури України; відсутність згоди профспілкового виборного органу на звільнення; відсутність визначеної (погодженої) дати звільнення з боку роботодавця, оскільки цифрові записи в наказ вписані сторонньою особою, а відтак не має взаємної згоди між сторонами щодо дня припинення трудових стосунків з 14 листопада 2013 року.

Щодо цього колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивач стверджує, що заяву про звільнення написав під тиском керівництва. Однак, позивачем не зазначено, якими доказами чинення на нього тиску при написанні такої заяви на звільнення можна підтвердити дане посилання.

Між тим, за згодою сторін може припинятись як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Таке припинення можливе у будь-який час, коли між власником або уповноваженим ним органом і працівником досягнуто згоду про припинення трудового договору. Пропозиція про припинення трудового договору може надходити як з боку працівника, так і власника або уповноваженого ним органу. Якщо інша сторона погоджується з висловленою пропозицією, то вважається, що сторони досягли угоди про припинення трудового договору, і працівник звільняється з роботи.

Закон не встановлює форми угоди сторін про припинення трудового договору. Тому така згода може бути вираженою як в усній, так і письмовій формі. Якщо пропозиція про припинення трудового договору надходить від працівника, то він подає письмову заяву, в якій викладає своє прохання про звільнення його з роботи. При відсутності в заяві вказівки, що працівник попереджує власника або уповноважений ним орган про припинення трудових відносин через два тижні (ст. 38 КЗпП), і при згоді власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір до закінчення двохтижневого строку або пізніше його, вважається, що сторони досягли згоди як про припинення трудових відносин, так і про дату їх припинення.

Тобто, якщо сторонами ніде не зазначено дату припинення трудових відносин, то такою датою слід вважати ту, якою написана заява про звільнення.

При цьому, суду ані із заяви про перегляд рішення, ані з апеляційної скарги не є зрозумілим, чому ці обставини справи могли вплинути на рішення суду, що набрало законної сили, не були і не могли бути відомі позивачу, хоч і існували під час розгляду адміністративної справи.

Разом з тим, позивач мав об'єктивну можливість бути обізнаним про вказані ним в заяві обставини, а саме, що оскаржуваний наказ підписано не уповноваженою особою та проведено його звільнення без попередньої згоди виборного профспілкового органу, оскільки такі відомості не приховувались, не обмежувались, не заперечувались тощо.

Посилання позивача на висновком почеркознавчого дослідження за № ЕО-7310-7-2.16 від 29 липня 2016 року, згідно якого: «цифровий запис « 14» у рядку « 14» листопада 2013 року зображення якого міститься в наказі Генеральної прокуратури України №1592ц виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою» також вбачається безпідставним, оскільки заявник про зміст та форму наказу був обізнаний з початку розгляду справ, а тому і замовити експертизу мав можливість протягом розгляду спору у всіх інстанціях, а не після винесення рішення по суті.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що викладені в заяві обставини не можуть бути визнані істотними обставинами в розумінні статті 245 КАС України, отже відсутні підстави для задоволення заяви позивача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, скасування постанови суду та прийняття нової постанови.

Таким чином, вірним є рішення Окружного адміністративного суду м. Києва про відмову в задоволенні даної заяви на тій підставі, що вказані обставини не є істотними.

Отже, при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя

Судді Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Коротких А. Ю.

Чаку Є.В.