Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 335/8252/14 Головуючий у 1 інстанції: Шалагінова А.В.

Провадження № 22-ц/778/4171/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«01» листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Мельник З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнила, до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 08 лютого 2012 року між нею та відповідачем було укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за р. № 228.

Між сторонами існувала домовленість про те, що вона передає у власність відповідача квартиру, а відповідач буде надавати матеріальну допомогу у розмірі 300 гривень щомісячно, таким чином, насправді між ними виникли відносини довічного утримання.

Вона мала на меті укласти саме договір довічного утримання та помилилася щодо правової природи правочину, який підписувала з відповідачем, договір дарування не відповідає її внутрішній волі.

Крім того, договір дарування був укладений під впливом тяжкої обставини, а саме хвороби та її безпомічного стану, оскільки вона не маю рідних, які б навідувались до мене та доглядали за нею. Вона є інвалідом, хворіє на цукровий діабет та перебуває на обліку в невропатолога. Постійно потребує сторонньої допомоги та додаткових матеріальних коштів на ліки та утримання. А тому укладення договору дарування є невигідним для неї.

Відповідач щомісячно надавала їй допомогу у розмірі 300 гривень, купувала ліки, допомагала по господарству, проте з квітня 2015 року припинила надавати допомогу та повідомила, що заселить до квартири сторонню особу - квартиранта.

На підставі зазначеного просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 08 лютого 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за р. № 228.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2014 р., залишеним без змін ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2015 р. в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 р. було скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2014 р. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2015 р. по зазначеній справі, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 08 лютого 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 228.

Сторони повернуто в первісний стан.

Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, на ім’я ОСОБА_3 та поновлено державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 243 грн. 60 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1.

08 лютого 2012 року між нею та ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за р. № 228 договір дарування зазначеної квартири (а.с.6-9).

Позивач ОСОБА_4 до теперішнього часу проживає у спірній квартирі, виконує усі повноваження власника житла (а.с.159).

ОСОБА_4 є інвалідом третьої групи безстроково (а.с.59). Згідно наданих медичних документів встановлено, що позивач хворіє з 2001 року, з 2001 року була інвалідом першої групи, неодноразово знаходилась на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні у Медсанчасті лікарні «Запоріжсталь», «Днепроспецсталь» з діагнозом «Токсична енцефалополінейропатія, тетрапарез, псіхоорганічний, атактичний сіндроми», постійно отримує курс лікування, перебуває на обліку у невропатолога, терапевта (а.с.162,199).

Судом встановлено, що після укладення оспорюваного договору дарування позивач продовжує проживати у квартирі, нести витрати на її утримання, іншого житла у неї немає, отже, дане майно не вибуло фактично із її володіння та користування.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції, ухвалюючи судові рішення, надані заявниками для порівняння.

Аналогічний висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 19 березня і 18 червня 2014 року та 21 жовтня 2015 року.

Згідно з ч. 4 статті 338  ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Суд першої інстанції врахував висновки і мотиви, з яких ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 р. було скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2014 р. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2015 р. по зазначеній справі (а.с.175-176).

З огляду на викладене, висновок суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним, є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи.

Довід апеляційної скарги про те, що позивач не потребувала догляду, не заслуговує на увагу з огляду на положення ст.10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці і інших громадян похилого віку в Україні» та наявних в матеріалах справи медичних документів.

Довід апеляційної скарги про те, що судом помилково встановлено, що спірний договір дарування не був безоплатним з посиланням на вимоги п.8 Договору купівлі-продажу та пояснення свідка ОСОБА_6 стосовно факту передачі ОСОБА_7 позивачу коштів в сумі 300 гривень щомісячно, колегія вважає неприйнятним з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст. 717 ЦК України договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За приписами положень ч.ч.1-3 ст.403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно з п.8 спірного договору сторони встановили сервітут, який полягає в особистому праві ОСОБА_4 довічного безоплатного користування квартирою відповідно до цільового призначення.

Таким чином, в спірному договорі сторони встановили обов’язок обдарованого вчинити дію на користь дарувальника - надати безоплатний сервітут.

До того ж, посилання відповідача на те, що 300 гривень нею надавались ОСОБА_8 саме як кошти на оплату житлово-комунальних послуг за належну обдарованій квартиру, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини не підтверджені належними доказами.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції та не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміну оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин колегія вважає, що ухвалене в справі судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 серпня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: