Номер провадження: 22-ц/785/4270/16

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Кравця Ю.І.,

за участю секретарів: Цихиселі Л.Р., Сідлецької Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Національного банку України, Держави України, в особі Міністерства юстиції України, про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними,

встановила:

19.05.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати недійсними: договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2008/694-Ф03.14/102 від 08.05.2008 року, додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2008/694-Ф03.14/102 від 08.05.2008 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 08.05.2008 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УкрСоцбанк» (далі - АКБ СР «УкрСоцбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») був укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 2008/694-Ф03.14/102 (далі - Кредитний договір).

На виконання вказаного Кредитного договору цього ж дня між ОСОБА_4 та АКБ СР «УкрСоцбанк» був укладений іпотечний договір, згідно якого ОСОБА_4 передав в іпотеку банку земельну ділянку, площею 0,1498 га, в тому числі: 1498 га - рілля, розташована в по АДРЕСА_1 (далі - Іпотечний договір).

19.01.2011 року була укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до Кредитного договору, згідно якої змінена процентна ставка з 14% до 15,67 %.

Позивач вважає, що оскільки кредит отримувався у доларах США та суттєво змінився курс гривні до долара США, а також Кредитний договір не містить інформацію про сукупну вартість кредиту, відсутня ціна договору, а також у змісті угоди невключені основні права споживача, то Кредитний договір та додаткова угода до нього повинні бути визнані судом недійсними.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити в повному обсязі.

Представники ПАТ «УкрСоцбанк» та Міністерства юстиції України у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надавши до суду письмові заперечення, відповідно до яким просили у його задоволенні відмовити.

Представник Національного банку України в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного судового рішення із ухваленням нового - про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що 08.05.2008 року між позивачем ОСОБА_3 та АКБ СР «УкрСоцбанк» був укладений Кредитний договір та в той же день між ОСОБА_4 - Іпотечний договір підтверджуються матеріалами справи та визнані сторонами, а тому у відповідності до ч.1 ст.61 ЦПК України вважаються встановленими і такими, що не підлягають доказуванню

Також є встановленим і не підлягає доказуванню те, що 19.01.2011 року між позивачем ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСоцбанк» була укладена додаткова угода № 1 про внесення змін до Кредитного договору, згідно якої змінена процентна ставка з 14% до 15,67%.

Посилання апелянта ОСОБА_3 в апеляційній скарзі і в позовній заяві на додаткову угоду № 1 від 12.01.2011 року є помилковим, оскільки вказана угода була укладена саме 19.01.2011 року (а.с.5).

Спірними в даному випадку є питання про те, чи порушені умови Кредитного договору та додаткової угоди № 1 до нього стосовно того, що банк не попередив позивача про валютні ризики в майбутньому, враховуючи коливання курсу гривні по відношенню до долара США, не зазначив у договорі сторону, на яку покладається відповідальність за валютні ризики. Чи порушив банк умови Кредитного договору, не сповістивши позивача про сукупну вартість кредиту, суму витрат, пов'язаних з укладенням Кредитного договору та суму процентів, які позивач мав сплатити банку за Кредитним договором. Також на думку позивача, йому не було роз'яснено його прав як боржника, а також зміст пунктів 1.1.1, 1.1.1.2 статті 1, статті 2, пункту 2.10 статті 2, пункту 3.3.7 статті 3 Кредитного договору, які є нечіткими і незрозумілими. Крім того, позивач вважає, що його права порушені, оскільки банк не виконав приписів Закону України «Про іпотечне кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів».

З цих підстав колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, укладаючи Кредитний договір в іноземній валюті сторони дійшли згоди по всіх його істотних умовах, прийняли на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Тобто, позивачем не доведено того, що сторони при укладенні Кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики не покладається на позикодавця, тобто відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що банк мав право надавати кредит в іноземній валюті і що для позивача були відсутні будь-які перешкоди у придбанні іноземної валюти з метою погашення кредитної заборгованості.

Так, відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статтею 47 цього Закону визначено, що банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Вимоги щодо наявності генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ при здійсненні банками операцій з валютними цінностями встановлені також Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 6 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» передбачено, що фізичні особи - резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - у інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також у національного оператора поштового зв'язку, який одержав ліцензію Національного банку України.

Як було встановлено в суді апеляційної інстанції, АКБ СР «УкрСоцбанк» на час укладення Кредитного договору мав Банківську ліцензію №5 від 29 грудня 2001 року, у тому числі на здійснення валютних операцій, а також дозволи НБУ № 5-2, та № 5-3 на здійснення валютних операцій (а.с.180-183).

Із позовної заяви, матеріалів справи та апеляційної скарги ОСОБА_3 вбачається, що підставою для припинення погашення кредиту і звернення позивача ОСОБА_3 до суду стала зміна курсу долара США по відношенню до гривні України та відсутність у нього достатніх коштів на погашення кредитної заборгованості.

Однак, суд першої інстанції з цього приводу чітко вказав, що відсутність у боржника необхідних коштів для погашення заборгованості не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Крім того, судом правомірно враховано, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22 вересня 2011 року, яким внесено зміни до Закону України «Про захист прав споживачів» та заборонено надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України набув чинності 16 жовтня 2011 року, а Кредитний договір був укладений у 2008 році. При цьому відповідно до розділу 2 п. 2 вказаного закону його дія не поширюється на Кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Суд також обґрунтовано зазначив, що відповідно до положень ч.5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Так, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що із тексту Кредитного договору вбачається, що позивачу була надана повна та достовірна інформація про умови споживчого кредиту, що виключає порушення банком ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

При цьому суд обгрунтовано послався на положення ст.ст. 202, 203 ЦК України, згідно яких правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також суд правомірно зазначив, що підстав для визнання Кредитного договору та Додаткової угоди № 1 до нього матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Позивачем не зазначено, яку саме норму права порушено при укладанні Кредитного договору.

Підписуючи Кредитний договір, ОСОБА_3 тим самим погодився з ціллю його використання та встановленими умовами. Більш того, отримав у кредит саме в доларах США -100 000, а не в національній валюті України, в подальшому погашав кредитну заборгованість і не заявляв жодних претензій з приводу того, що йому незрозумілі умови Кредитного договору та додаткової угоди № 1 до нього.

Як пояснив в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - адвокат Гаврилюк П.С., позивач сплатив кредитну заборгованість у загальній сумі близько 68 000 доларів США, однак через те, що курс долара США по відношенню до гривні України зріс в п'ять разів, він став неплатоспроможним і не може погашати кредит по діючому на сьогоднішній день курсу, а не по курсу 5,05 грн. за 1 долар, який існував на час укладення Кредитного договору.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 заявив саме з вищевикладених підстав, а не з підстав незрозумілості йому умов Кредитного договору, які він виконував протягом 7 років, що в свою чергу не може бути підставою для задоволення його позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивач не довів суду законність та обґрунтованість своїх вимог щодо порушення його цивільних прав під час укладення Кредитного договору від 08.05.2008 року та додаткової угоди № 1 до нього від 19.01.2011 року.

Що стосується доводів апелянта про те, що Попередній розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, копія якого приєднана до матеріалів справи (а.с.73), є неналежним доказом і не може бути прийнята судом до уваги, оскільки в ній зазначено не дані позивача, а дані ОСОБА_6, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із вказаного Попереднього розпису, в ньому зазначені всі дані, які свідчать про те, що саме позивачем ОСОБА_3 08.05.2008 року був отриманий кредит у розмірі 100 000 доларів США на 120 місяців під 14% річних.

Разом з тим, як пояснив в суді апеляційної інстанції представник ПАТ «УкрСоцбанк», в даному розписі є технічна описка щодо зазначення ОСОБА_6, однак всі інші дані свідчать про те, що цей розпис стосується саме ОСОБА_3, який його і підписав (а.с.76).

Що стосується копії Детального розпису, яка приєднана в якості додатку до додаткової угоди № 1 від 19.01.2011 року, то вона дійсно є такою, що неможливо прочитати (а.с.6), однак на ній чітко вбачається підпис позивача ОСОБА_3, який погодився з цим Детальним розписом, як і з самою додатковою угодою № 1 від 19.01.2011 року (а.с.5).

Крім того, судом першої інстанції був оглянутий оригінал Кредитної справи, після чого його належні копії були долучені до матеріалів справи та які можливо прочитати (а.с.65-78).

Що стосується доводів апелянта про те, що судом не взято до уваги висновок спеціаліста ОСОБА_7, який мається на а.с.59-61, то колегія суддів зазначає, що даний висновок ОСОБА_7 надавала, не маючи в розпорядженні оригіналу Кредитної справи, а керувалась лише тими копіями, які мались в матеріалах справи, в тому числі, які неможливо прочитати.

За клопотанням представника позивача - адвоката Гаврилюка П.С. ОСОБА_7 була допитана судом апеляційної інстанції в якості спеціаліста, та повністю підтвердила свій письмовий висновок, а також те, що оригінал Кредитної справи вона не оглядала, а керувалась лише копіями, які їй надав адвокат Гаврилюк П.С.

З підстав викладеного, колегія суддів також не може прийняти до уваги вищевказаний письмовий висновок спеціаліста ОСОБА_7, оскільки він складений на підставі копій документів із Кредитної справи, які їй надав представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Гаврилюк П.С., який в свою чергу, є заінтересованою особою у справі.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

Ю.І. Кравець