Справа № 367/1585/15-ц Головуючий у І інстанції Мікулін А. В.

Провадження № 22-ц/780/5341/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.

Категорія 46 02.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

02 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Сушко Л.П., Сліпченка О.І.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Ірпінська міська рада про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності,-

встановила :

у березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, мотивуючи свої вимоги тим, що 21 січня 2000 року між сторонами було укладено шлюб, за період якого, а саме 22 січня 2002 року ОСОБА_3 придбав за договором купівлі-продажу земельну ділянку загальною площею 0,0683га. по АДРЕСА_1.

28 березня 2003 року ОСОБА_3 отримав державний акт на право приватної власності на землю. Даний акт було зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за №636.

12 травня 2009 року шлюб між сторонами було розірвано.

У 2011 році ОСОБА_2 звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1\2 частину земельної ділянки.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 листопада 2011 року вищезазначений позов було задоволено та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину земельної ділянки площею 0,0683га. по АДРЕСА_2

З метою виконання рішення суду ОСОБА_3 звернувся до відповідних органів з завіреною нотаріально заявою про анулювання державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 виданого на його ім'я Ворзельською селищною радою 28 березня 2003 року.

На даний час сторонам належить земельна ділянка площею 0,0683га. по АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності по 1\2 частці кожному.

Порядок користування земельною ділянкою площею 0,0683га. по АДРЕСА_1 між сторонами визначено таким чином, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 складає 0,0345га., земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що перебуває у користуванні ОСОБА_3 складає 0,0338га., що підтверджується мировою угодою та схемою розподілу земельних ділянок доданої до мирової угоди та підписана сторонами.

Спільне сумісне володіння та користування земельною спірною ділянкою створює значні незручності та конфлікти між сторонами, а для розподілу земельної ділянки в натурі потрібна нотаріальна заява як позивача так і відповідача, однак відповідач відмовляється підписати мирову угоду про розподіл земельної ділянки нотаріально.

Просив суд, визначити порядок користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до схеми розподілу земельних ділянок.

Виділити в натурі ОСОБА_3 земельну ділянку, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності, мотивуючи свої вимоги тим, що 21 січня 2000 року між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінградського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №64, серія НОМЕР_2.

По невідомим для ОСОБА_2 причинам, ОСОБА_3 змінив відношення до позивачки, почав пред'являти претензії, влаштовував сварки, перешкоджав у користуванні спільно нажитим майном, тому остання вимушена була погодитися на розірвання шлюбу, який було розірвано 12 травня 2009 року.

За час перебування у шлюбі сторонами було придбано та приватизовано земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

На зазначеній земельній ділянці розташований об'єкт незавершеного будівництва, садибний (індивідуальний) житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 Житловий будинок складається із А-1 - житловий будинок, а-1 - прибудова, Б - вбиральня, Г - душ, №1 огородження та споруди.

Готовність зазначеного об'єкта нерухомості для ведення в експлуатацію складає 95%.

Оскільки, спільної згоди про поділ спільного сумісного майна подружжя між сторонами не досягнуто, у зв'язку з чим порушується право ОСОБА_2 на частку у спільному майні. Окрім того, ОСОБА_3 відмовляється добровільно ввести вказаний об'єкт нерухомості в експлуатацію.

Просила суд, визнати об'єкт нерухомості садибний (індивідуальний) житловий будинок загальною площею 89,3кв.м., житловою площею 33,3кв.м., розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину садибного (індивідуального) житлового будинку загальною площею 89,3кв.м., житловою площею 33,3кв.м., який розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 04 серпня 2016 року, у задоволенні первісного та зустрічного позовів було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 серпня 2016 року в частині відмови у задоволенні зустрічних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заявлених зустрічних позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що оскільки будівництво недобудованого будинку розпочато за час шлюбу, то такий будинок може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Незавершений будівництвом будинок зведено за час шлюбу, що дає можливість визнати його об'єктом права спільної сумісної власності подружжя й частки такого майна є рівними.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 січня 2002 року ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 683кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

На підставі вказаного договору позивач отримав державний акт на право приватної власності на землю Серія НОМЕР_1.

Згідно рішення Ірпінського міського суду Київської від 28 листопада 2011 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1\2 частину земельної ділянки площею 0,0683га. по АДРЕСА_2

У технічному паспорті садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 вказано замовником технічної інвентаризації - ОСОБА_3.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем по первісному позову не було надано належних та допустимих доказів встановлення в натурі на місцевості меж спірної земельної ділянки, що у свою чергу позбавило фактичної можливості визначитись з її місцезнаходженням та конфігурацією.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачем за зустрічним позовом не було надано доказів того, що у неї виникло право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, і це право зареєстровано у порядку, встановленому ст.331 ЦК України. Крім того, ОСОБА_2 не надала суду фактичних доказів втрати нею документа, який засвідчує її право власності на вказаний житловий будинок.

Суд першої інстанції також зауважив, що визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить, змісту як ч.3 ст.376 так і ст.331 ЦК України. Тобто право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають особи, які здійснили це будівництво, й таке майно за своєю правовою природою не є об'єктом права власності і не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку.

Однак, з такими висновками колегія суддів у повній мірі погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, встановила наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

21 січня 2000 року між сторонами було укладено шлюб, який розірвано 12 травня 2009 року.

22 січня 2002 року ОСОБА_3 придбав за договором купівлі-продажу земельну ділянку загальною площею 0,0683га. по АДРЕСА_1

28 березня 2003 року ОСОБА_3 отримав державний акт на право приватної власності на землю, який було зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю №636.

У 2011 році ОСОБА_2 звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1\2 частину земельної ділянки.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 листопада 2011 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину земельної ділянки площею 0,0683га. по АДРЕСА_2

Крім цього, за період перебування у шлюбі, а саме у 2005 році сторони за спільні кошти та спільними зусиллями розпочали будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1, який станом на день розірвання шлюбу, рівно як і на час розгляду справи незакінчений будівництвом, готовність його складає 95%.

Доказами наведених вище обставин є технічний паспорт садибного (індивідуального) житлового будинку; характеристика будинку, допоміжних будівель та споруд;схематичний план земельної ділянки; план поверхів садибного (індивідуального) житлового будинку та експлікація до плану.

Відповідно до ст.60, ч.1 ст.70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу, здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до цивільного кодексу.

Відповідно до ч 4 ст.330 ЦК України, у разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджуються право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що місять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Така ж правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року (справа №6-37цс13)Ю від 07 вересня 2016 року (справа 6-47цс15), що у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Крім цього, в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок», судам роз'яснено, що право власності на житловий будинок виникає з моменту прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації за позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Тому, зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, об'єкт нерухомості незавершений будівництвом садибний (індивідуальний) житловий будинок готовністю 95% загальною площею 89,3кв.м., житловою площею 33,3кв.м., розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 необхідно визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину незавершеного будівництвом садибного (індивідуального) житлового будинку готовністю 95% загальною площею 89,3кв.м., житловою площею 33,3кв.м., розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 серпня 2016 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення зустрічного позову.

В решті рішення є законним та обґрунтованим, а тому повинно бути залишене без змін, оскільки позивачем за первісним позовом ОСОБА_3 всупереч ст.60 ЦПК України, не надано належних, допустимих та беззаперечних доказів встановлення в натурі на місцевості меж спірної земельної ділянки, що фактично позбавляє суд можливості визначитись з її місцезнаходженням та конфігурацією.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 серпня 2016 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності задовольнити частково.

Визнати об'єкт нерухомості незавершений будівництвом садибний (індивідуальний) житловий будинок готовністю 95% загальною площею 89,3кв.м., житловою площею 33,3кв.м., розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину незавершеного будівництвом садибного (індивідуального) житлового будинку готовністю 95% загальною площею 89,3кв.м., житловою площею 33,3кв.м., розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовити.

В решті рішення Ірпінського міського суду Київської області від 04 серпня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді