ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/442/16

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,

судді -Лук’янчук О.В.,

судді -Градовського Ю.М.

при секретарі -Величко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року ОСОБА_5 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі - Відповідач, ДПІ), в якому просив визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення від 09.06.2015 року №2338-17 та стягнути з ДПІ сплачену суму грошового зобов'язання в розмірі 25000,00 грн..

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу нарахований транспортний податок за 2015 рік в сумі 25000 грн. на автомобіль Toyota Land Cruiser 2013 року випуску з об'ємом двигуна 4461 куб. см., власником якого з 2013 року є позивач. Позивач вважає, що нарахування цього місцевого податку за 2015 рік є неправомірним, оскільки відповідно до вимог пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення нових місцевих податків та зборів на 2015 рік повинно було бути прийнято та оприлюднено до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, тобто до 15.07.2014 року. Оскільки вищевказаний податок було введено Миколаївською міською радою рішенням від 18.03.2015 року, то застосування його у 2015 році є неправомірним.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.04.2016р. позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 2013 року є власником автомобіля Toyota Land Cruiser 2013 року випуску з об'ємом двигуна 4461 куб. см..

09.06.2015 року відповідач на підставі пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 ПК України прийняв податкове повідомлення-рішення №2338-17, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн., який було сплачено позивачем 31.07.2015 року згідно квитанції №0.0.416522661.1. (а.с.16).

01.01.2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп.267.2.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см..

Базою оподаткування у відповідності до пп.267.3.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п.267.4 ст.267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп.267.5.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Статтею 10 ПК встановлений перелік місцевих податків, до яких, зокрема, віднесений і податок на майно (пп.10.1.1).

Згідно пп.265.1 ст.265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 ПК України).

Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначена норма Податкового кодексу узгоджується із закріпленим у пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 цього кодексу принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Частиною 3 ст.27 Бюджетного кодексу України встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються:

не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду;

після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Виходячи з наведених вище законодавчих норм, слід дійти висновку, що для застосування у 2015 році нового транспортного податку, цей податок повинен був бути запроваджений Верховною Радою України до 01.07.2014 року, а до 15.07.2014 року місцеві ради повинні були прийняти та оприлюднити відповідні рішення про запровадження цього податку на своїй території.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VIII органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону рекомендовано переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а також установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

На виконання положень пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VIII Миколаївською міською радою було прийнято рішення від 18.03.2015 року №46/24 «Про внесення змін та доповнення до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 року №7/3 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва» пунктом 3 якого було затверджено на 2015 рік Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне ввід земельної ділянки та транспортного податку).

Пунктом 3.4 розділу 3 Положення про податок на майно встановлено ставку транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 3.2.1 пункту 3.2 цього розділу (п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України).

З огляду на вищенаведені законодавчі положення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки рішення Миколаївської міської ради «Про внесення змін та доповнення до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 року №7/3 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва» в частині встановлення податку на транспорт на 2015 рік прийняте 18.03.2015 року, тобто після 15.07.2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. В іншому випадку застосування контролюючим органом положень зазначеного рішення у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, не відповідає положенням ст.58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Апелянт в обґрунтування своєї позиції посилається на те, що положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VIII в частині запровадження з 2015 року транспортного податку не були визнані неконституційними і були прийняті пізніше, ніж ст.4 ПК України, що при вирішенні колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили надає перевагу тому акту, що прийнятий пізніше, тобто Закону №71-VIII.

Також апелянт посилається на положення пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК України, згідно з яким у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Колегія суддів такі доводи апелянта відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

В рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.

Колегія суддів також звертає увагу на той факт, що рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2015 року №48/9 «Про внесення змін та доповнень до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 року №7/3 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва», зі змінами та доповненнями» визнаний таким, що втратив чинність пункт 3 рішення міської ради від 18.03.2015 року №46/24, яким було затверджено на 2015 рік Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та транспортного податку), а також затверджено Положення про податок на майно в новій редакції (додається), що вводиться в дію з 2016 року.

Нова редакція Положення про податок на майно, яка вводиться в дію з 2016 року, передбачає сплату транспортного податку у порядку та розмірах, передбачених ст.267 Податкового кодексу України в редакції Закону №71-VIII.

Цей факт свідчить про те, що сама Миколаївська міська рада привела своє попереднє рішення від 18.03.2015 року №46/24 про запровадження транспортного податку до вимог положень податкового та бюджетного законодавства в частині визначення терміну для початку застосування цього податку.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ від 09.06.2015 року №2338-17.

В той же час, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з ДПІ на користь позивача сплаченої позивачем суми грошового зобов'язання в розмірі 25000,00 грн..

Як вже зазначено вище, визначена податковим повідомленням-рішенням від 09.06.2015 року №2338-17 сума грошового зобов'язання з транспортного податку в розмірі 25000,00 грн. була самостійно сплачена позивачем 31.07.2015 року.

Враховуючи, що нарахування такого зобов'язання є неправомірним з наведених вище підстав, то сплачений позивачем транспортний податок в сумі 25000,00 грн. підлягає поверненню позивачу, як сплачений безпідставно.

Умови та порядок повернення платнику помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначений статтею 43 ПК України та полягає в наступному:

- помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу (п.43.1);

- у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (п.43.2);

- обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п.43.3);

- платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (п.43.4);

- контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету (п.43.5);

- повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані (п.43.6).

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ДПІ сплаченої позивачем суми транспортного податку, суд першої інстанції лише послався на положення пункту 43.1 ст.43 ПК України, але не дослідив обставини виконання сторонами визначеної ст.43 ПК України процедури повернення сплаченого податку, та не встановив наявності всіх умов для такого повернення.

Крім того, суд першої інстанції неправомірно стягнув вищевказану суму податку з ДПІ, незважаючи на те, що сплачені податки зараховуються до відповідних бюджетів, а їх повернення згідно п.43.6 ст.43 ПК України здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Також судом першої інстанції не були враховані правові позиції Верховного Суду України щодо застосування такого способу захисту права, як стягнення з бюджету на користь платника сум помилково та/або надміру сплачених ним сум грошових зобов'язань.

Так, в Постанові від 24.11.2015 року Верховний Суд України зазначив наступне:

«Алгоритм дій державних органів та їх взаємовідносини в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань регламентовано також Порядком взаємодії органів державної податкової служби, місцевих фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затверджений, зокрема, відповідно до статті 43 ПК, спільним наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 21.12.2010 року №974/1597/499 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за №1386/18681; був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок взаємодії).

Відповідно до п.43.3 ст.43 ПК України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

За правилами п.43.5 ст.43 ПК та п.7 Порядку взаємодії, положення яких перекликаються між собою, контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що між сторонами відсутній спір про право на повернення сум грошових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток. Це право виникло у позивача на підставі сплачених сум податкових зобов'язань за 2010 рік та заяв про їх повернення, поданих 22.01.2014 року у зв'язку зі зменшенням податкових зобов'язань по уточнюючим розрахункам від 29 та 30 вересня 2011 року.

За таких обставин та з урахуванням наведеного рішення судів про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених сум податкових зобов'язань з ПДВ у розмірі 947935,00 грн. та податку на прибуток в розмірі 1199115,00 грн. є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника податків. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку про повернення відповідних сум коштів із відповідного бюджету.»

Відповідно до ч.2 ст.161 КАС України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції в частині стягнення з ДПІ на користь позивача сплаченої позивачем суми грошового зобов'язання в розмірі 25000,00 грн. є необґрунтованою та такою, що суперечить викладеному у Постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 року висновку щодо застосування норми права, а тому оскаржена постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ДПІ сплаченої позивачем суми грошового зобов'язання.

Керуючись ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ч.1 ст.202, ст.207, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області - задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року в частині стягнення з державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_5 сплаченої суми грошового зобов'язання в розмірі 25000,00 грн. - скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_5 до державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про стягнення 25000,00 грн. залишити без задоволення.

В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 04 листопада 2016 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко

Суддя: Суддя: О.В. Лук’янчук Ю.М. Градовський