ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

10.09.09 р.                                                                                     Справа № 39/30пн                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Морщагіной Н.С.,  суддів Джарти В.В., Іванченкової О.М.

при секретарі судового засідання Бахрамовой А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісіда” м. Донецьк

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” м. Горлівка

про тлумачення змісту правочину

та зустрічною позовною заявою Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” м. Горлівка

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісіда” м. Донецьк

про визнання правочину недійсним та тлумачення змісту правочину

За участю представників сторін

від позивача Тертична О.В. – за довіреністю, Муньос Кастаньєда Луіс Фернандо за довіреністю;

від відповідача Гапич Є.А. – за довіреністю, Логачова Ю.А. – за довіреністю;

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Ісіда” м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” м. Горлівка, про тлумачення змісту договору оренди індивідуально визначеного майна Миронівської ТЕС № 29/12/1-Ар від 29.12.2003 р. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ісіда” та Відкритим акціонерним товариством “Донецькобленерго” з урахуванням змін та доповнень, стосовно дати початку та закінчення строку дії цього договору, розтлумачивши його зміст наступним чином “датою початку дії договору № 29/12/1-АР, підписаного 29.12.2003 р. є 30.07.2004 р.; а датою закінчення строку дії цього договору є 30.07.2024 р.”.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір оренди 3 29/12/1-Ар від 29.12.2003 р., лист № 19/03/01 від 19.03.2006 р., заяву № 03/ис 9558 від 26.12.2008 р., лист № 03-2088/06 від 07.04.2006 р., додаткову угоду від 31.03.2008 р. до договору оренди № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р.,  додаткову угоду № 3 від 31.08.2007р. до договору оренди № 29/12/1-АР від 31.08.2007 р., додаткову угоду № 1 від 29.12.2003 р. до договору оренди № 29/12/1-Ар від 29.12.2003 р., акт приймання-передачі майна, що передається в оренду від 30.07.2004 р., розрахунок орендної плати, перелік майна, що передається в оренду від 29.12.2003 р., додаткову угоду № 2 від 27.10.2004 р. до договору оренди № 29/12/1-Ар від 29.12.2003 р.

Відповідач надав  відзив на позовну заяву, проти позовних вимог заперечив, з наступних підстав

-          строк дії договору є істотною умовою договору, а моментом укладання договору є досягнення згоди між сторонами відносно істотних умов договору, що підтверджується підписанням між сторонами без зауважень тексту договору.

-          враховуючи, що строк дії договору був вставлений сторонами у п’ять років, то строк дії Договору сплинув 30.12.2008 р.

-          ВАТ “Донецькобленерго” не отримувало листа ТОВ “Ісіда” від 30.03.2006 р. № 19/03/ 01 та не направляло 07.04.2006 р. нікому листа за № 03-2088/06.

-          у відповідності до ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір.

-          у відповідності зі статутом ВАТ “Донецькобленерго” для вчинення правочину на суму, що перевищує 10000 мінімальних заробітних плат необхідна згода спостережної ради ВАТ “Донецькобленерго”.

у відповідності зі ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.  

Відповідно до ухвали від 12.02.2009 р. судом прийнято спільно до розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісіда” про визнання правочину щодо зміни строку дії договору оренди № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р., укладеного між ТОВ “Ісіда” та ВАТ “Донецькобленерго” шляхом обміну листами ТОВ “Ісіда” від 30.03.2006 р. № 19/03/01 та ВАТ “Донецькобленерго” від 07.04.2006 р. № 03-2088/06 недійсним. та тлумачення змісту договору оренду № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р., укладеного між ТОВ “Ісіда” та ВАТ “Донецькобленерго”, про те, що строк дії договору встановлений у п’ять років, перебіг строку починається з моменту підписання договору, а саме з 29.12.2003 р. та строк договору сплинув 30.12.2008 р.

Відповідач надав відзив на зустрічну позовну заяву, проти позовних вимог заперечив з огляду на наступне

-          у відповідності зі ст.ст. 205, 207 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований  в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінювалися сторони.

-          обов’язковість узгодження із спостережною радою  змін до договорів, які стосуються продовження терміну дії договорів статутом ВАТ “Донецькобленерго” не передбачено.

-          дії сторін щодо обміну листами стосовно продовження строку дії договору оренди не є самостійним правочином у розумінні 202 ЦК України.

Ухвалою суду від 24.07.2009 р. провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України зупинено у зв’язку з надходженням апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісіда” на ухвалу господарського суду від 12.02.2009 р.

У зв’язку закінченням апеляційного провадження та поверненням матеріалів справи господарському суду Донецької області провадження у справі згідно ухвали від 31.08.2009 р. було поновлено.

Строк судового розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України продовжений заступником голови господарського суду Донецької області.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 21.04.2009 р. справу призначено до колегіального розгляду.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та оцінивши подані докази суд встановив.

29.12.2003 р. між Відкритим акціонерним товариством “Донецькобленерго” м. Горлівка (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ісіда” м. Донецьк (Орендар), укладено договір оренди № 29/12/1-АР, який за своїм змістом та правовою природою є договором майнового найму (оренди) майна, та підпадає під правове регулювання норм гл.58 ЦК УРСР, статей 759-786 ЦК України, застосування яких можливе на підставі п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, через продовження існування правовідносин між сторонами після 01.01.2004 р.

Договір укладено в простій письмовій формі, підписаний та скріплений печатками обох сторін без зауважень та заперечень.

Додатковою угодою № 1 від 29.12.2003 р. сторони  змінили та погодили в новій редакції п.2.1, 7.1, розділ 12 Договору.

Додатковою угодою № 2 від 27.10.2004 р. сторони змінили та погодили в новій редакції п. 3.1 Договору в частині визначення розміру орендної плати, а також внесли зміни до додатку № 2 Договору “Розрахунок орендної плати”.

Додатковою угодою № 3 від 31.08.2007 р. сторони змінили п. 3.1 Договору в частині визначення орендної ставки.

Додатковою угодою від 31.03.2008 р. сторонами доповнено розділ 2 Договору – пунктом 2.4, розділ 3 Договору – п. 3.7, розділ 5 Договору – 5.6-5.12, розділ 6 Договору – п. 6.7, розділ 8 Договору – п. 8.3, розділ 9 Договору – п. 9.5, та викладено в новій редакції п. 2.3, 3.3, 5.2, 5.5, 6.3, 6.5, ч.1 п. 6.6, 7.4, 8.1, 9.3, 10.6 Договору.

За визначенням ст. 256 ЦК УРСР за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Згідно даного Договору Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове цільове користування індивідуальне визначене майно, що є власністю Орендодавця, згідно з додатком № 1, який є невід’ємною частиною цього договору.

На виконання  п. 1.1, 7.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 29.12.2003 р.), ВАТ “Донецькобленерго” в порядку розділу 2 Договору на підставі акту приймання-передачі передало, а ТОВ “Ісіда” прийняло в строкове платне цільове користування індивідуально визначене майно Миронівської ТЕС згідно переліку (додаток № 1 до Договору) на загальну суму 62508680,00грн.

У відповідності з п. 10.1 розділу 10 “Строк чинності, умови зміни та припинення Договору”, цей договір набирає чинності  з моменту підписання Акту приймання-передачі майна в оренду  та укладений строком на 5 років.

Як зазначає позивач, 06.01.2009 р. ним було отримано заяву ВАТ „Донецькобленерго” про припинення договору оренди № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р., згідно якої останній вказував на те, що відповідно до п. 10.1. Договору він був укладений строком на 5 років, а саме до 29.12.2008 р.

Не погоджуючись з даною позицією Орендодавця позивач на підставі ст. 213 ЦК України звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про тлумачення змісту Договору оренди, а саме, просив суд розтлумачити, що датою початку дії договору № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р., підписаного 29.12.2003р. є 30.07.2004 р., а датою закінчення 30.07.2024 р.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази господарський суд зважає на наступне.

Спірний договір оренди № 29/12/1-АР укладений сторонами 29.12.2003 р. Враховуючи приписи п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, при наданні оцінки діям сторін щодо укладення договору та визначення його умов, суд повинен керуватися законодавством, що діяло на момент укладання такого договору.

Відповідно до ст. 256 ЦК УРСР, чинного на момент укладення вищевказаного договору, за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах (ст. 153 ЦК УРСР).

Спірний договір оренди відповідно до ст. 257 ЦК УРСР укладено в простій письмовій формі, підписаний та скріплений печатками з боку обох сторін без зауважень та заперечень.

Істотними, у відповідності з ч. 2 ст. 153 ЦК УРСР, є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 153 ЦК УРСР, положень договору оренди № 29/12/1-АР, останній вважається укладеним 29.12.2003 р.

Згідно зі ст. 258 ЦК УРСР, строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

У відповідності з п. 10.1 Договору сторони дійшли згоди, що договір набирає чинності з моменту підписання Акту приймання-передачі майна в оренду та укладений строком на 5 років.

На думку позивача, відлік строку дії договору повинно починати з 30.07.2004 р., тобто з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна в оренду.

Господарський суд зазначає, що поняття “укладення договору” та “набрання договором чинності” є різними за  своєю правовою суттю та змістом.

Норми ст. 153 ЦК УРСР пов’язують факт укладення договору з досягненням сторонами у належній формі згоди по всім суттєвим умовам договору, та не передбачають будь-якої відкладальної умови щодо моменту його укладення.

За умовами преамбули Договору та п. 10.1 цього правочину, сторони відокремили поняття  “термін укладання (дії) Договору” та поняття “термін чинності Договору”, оскільки Договір укладений на період 5 років з 29.12.2003 р. по  29.12.2008 р., термін чинності договору розпочинає свій перебіг  не з моменту укладання правочину, а з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна в оренду та закінчується у останній день дії договору (29.12.2008 р.),

З огляду на наведене суд дійшов одночасного висновку про те, що термін, на який  Договір є укладеним, починається 29.12.2003 р. і закінчився 29.12.2008 р., натомість строк чинності договору, що визначається фактом підписання сторонами акту приймання-передачі є меншим та триває з 30.07.2004 р. по 29.12.2008 р.

Крім того, заявляючи позовні вимоги про тлумачення змісту правочину, позивач зазначав, що,  датою закінчення строку дії цього договору є 30.07.2024 р., посилаючись на той факт, що Орендодавець, відповідач за первісним позовом, листом № 03-2088/06 від 07.04.2006 р. за підписом голови правління – генерального директора Г.Є. Куденко, скріпленого печаткою товариства надав згоду на зміну строку, на який укладено  договір, з 5 років на 20 років.

Разом з тим, відповідач факт підписання Куденко Г.Є листа № 03-2088/06 від 07.04.2006 р., так само як і факт направлення його на адресу позивача за первісним позовом заперечив.

В ході розгляду справи позивачем неодноразово заявлялися клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з питань належності Куденко Г.Є. підпису на означеному листі № 03-2088/06 від 07.04.2006 р.

Одночасно оригінал листа № 03-2088/06 від 07.04.2006 р., незважаючи на неодноразові вимоги суду, позивачем за первісним позовом представлений не був.

Вказане було необхідним для надання належної правової оцінки суті спору, оскільки відсутність оригінального примірника листа унеможливлює розгляд справи по суті через відсутність фактичних доказів, які підлягають безпосередній правовій оцінці судом.

З урахуванням вказаного, на підставі статті 33 ГПК України, суд вважає, що саме на позивачеві за первісним позовом лежить обов’язок надати суду оригінал означеного листа, натомість ухилення позивача від надання цих документів свідчить про перешкоджання останнім встановленню істини у справі № 39/30пн. Відсутність вказаних документів у відповідача є об’єктивною, оскільки враховуючи посилання відповідача на підробку невідомими особами тексту оспорюваного листа та підпису Куденко Г.Є., заперечення щодо направлення такого листа позивачу за первісним позовом, вказує на неможливість наявності у останнього оригіналу підробленого документу.

Наведені обставини, позбавляють суд можливості надати належну правову оцінку доводам та запереченням сторін в частині продовження строку договору оренди № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р., встановити дійсність такої угоди та відповідність її вимогам чинного законодавства, оскільки в цьому випадку рішення ґрунтуватиметься лише на даних позовної заяви та фотокопії листа, існування якого відповідачем за первісним позовом заперечується.

Між тим, інших доказів на підтвердження  зміни умов договору в частині продовження строку договору оренди № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р., сторонами не представлено та судом не встановлено.

Стосовно вимог позивача про тлумачення змісту договору оренди № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р. господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначені в чч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому ч. 2 ст. 213 ЦК не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення в тексті самого правочину.

Отже, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Заявляючи позовні вимоги щодо тлумачення договору оренди № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р. шляхом постановлення господарським судом рішення про те, що датою початку дії договору № 29/12/1-АР, підписаного 29.12.2003 р. є 30.07.2004 р.; а датою закінчення строку дії цього договору є 30.07.2024 р., позивач фактично вимагає встановити факт продовження строку договору, що є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а не позовною вимогою.

Крім того, суд приймає до уваги, що приписи ст. 15 ЦК України визначають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України, до яких, зокрема, відносяться: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Крім того, зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні положення містить стаття 20 ГК України.

Аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що вимога про тлумачення змісту договору може досліджуватися та оцінюватися при розгляді позовних вимог про захист  цивільного права, наразі тлумачення правочину не може бути предметом самостійного позову в силу імперативних приписів ст. 16 ЦК України, 20 ГК України.

З огляду на наведене, беручи до ваги викладені вище обставини, в позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю слід відмовити.  

Посилання позивача на рішення Київського районного суду м. Донецька від 22.05.2009 р. по справі № 2-3023/09 та ухвал від 19.06.2009 р. у даній справі, щодо встановлення факту продовження строку договору дії оренди № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р. шляхом обміну листами до 29.07.2024 р. та їх преюдиціальне значення для даної справи судом до уваги не приймається, оскільки предметом розгляду Київським районним судом м. Донецька фактично був трудовий спір, при цьому належна правова оцінка діям сторін щодо продовження строку дії договору оренди не надавалася та відповідні обставини судом не досліджувалися.

Відповідно до ухвали від 12.02.2009 р. судом прийнято спільно до розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісіда” про визнання правочину щодо зміни строку дії договору оренди № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р., укладеного між ТОВ “Ісіда” та ВАТ “Донецькобленерго” шляхом обміну листами ТОВ “Ісіда” від 30.03.2006 р. № 19/03/01 та ВАТ “Донецькобленерго” від 07.04.2006 р. № 03-2088/06 недійсним. та тлумачення змісту договору оренду № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р., укладеного між ТОВ “Ісіда” та ВАТ “Донецькобленерго”, про те, що строк дії договору встановлений у п’ять років та перебіг строку починається з моменту підписання договору, а саме з 29.12.2003 р. та строк договору сплинув 30.12.2008 р.

Як зазначалося вище, відповідач за первісним позовом факт складання та  надсилання на адресу позивача листа № 03-2088/06 від 07.04.2006 р. заперечив, на неодноразові вимоги суду, викладені в ухвалах 11.06.2009 р., 06.07.2009 р., оригіналу листа № 03-2088/06 від 07.04.2006 р. позивачем за первісним позов до матеріалів справи не надано.

Аналіз вищезазначених обставин, фактів та документів дозволяє суду зробити висновок про те, що правочин стосовно внесення змін до  договору оренди № 2912/1-АР від 29.12.2003 р. не є такими, що об’єктивно існує, і не виникав, як юридичний факт, оскільки суду не наведено переконливих доказів існування оригіналу зазначеного листа.  А отже суд позбавлений можливості надати належну юридичну оцінку означеному доказу, оскільки судом встановлено відсутність оспорюваного правочину, як юридичного факту.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині тлумачення змісту договору оренду № 29/12/1-АР від 29.12.2003 р., укладеного між ТОВ “Ісіда” та ВАТ “Донецькобленерго”, про те, що строк дії договору встановлений у п’ять років та перебіг строку починається з моменту підписання договору, а саме з 29.12.2003 р. та строк договору сплив 30.12.2008 р., то як вже зазначалося судом вирішення питання щодо строку договору (спливу його строку) є встановленням факту, що має юридичне значення, який може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а не самостійною позовною вимогою.

Враховуючи викладені вище обставини, в позовних вимогах Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” слід відмовити

Заявлене позивачем за первісним позовом клопотання про залишення без розгляду зустрічної позовної заяви Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” з підстав п. 1 ч.1 ст. 81 ГПК України відхилено судом з наступних підстав.

Частина 3 ст. 28 ГПК України встановлює, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Довіреність відповідно до ст. 244 ЦК України - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Установлено вимоги до довіреності, що видається юридичною особою. Довіреність від імені юридичної особи повинна бути підписана її керівником чи іншою уповноваженою на це її установчими документами особою і скріплена печаткою відповідної юридичної особи.

Наявність орфографічної помилки в назві документу на думку суду не є обставиною, що нівелює означений документ, як такий що засвідчує право особи на здійснення представництва інтересів юридичної особи в розумінні  ст. 244 ЦК України, ст. 28 ГПК України.

Також не підлягає задоволенню заявлене позивачем клопотання щодо виклику в порядку ст. 30 ГПК України колишнього керівника Міністерства палива та енергетики України Сергія Тулуби стосовно надання пояснень з приводу обмежень строку оренди у підписаному ним 29.07.2004 р. листі щодо надання згоди на передачу в оренду ТОВ „Ісіда” майна Миронівської ТЕС ВАТ „Донецькобленерго”, та стосовно того, який термін мався на увазі, коли підписувався лист щодо надання згоди на передачу в оренду ТОВ „Ісіда” майна Миронівської ТЕС ВАТ „Донецькобленерго”.

Наразі, означеним листом Міністерство паливо та енергетики України лише засвідчило свою згоду щодо передання в оренду майна Миронівської ТЕС, якщо така передача буде здійснена відповідно до вимог чинного законодавства.

Питання щодо строку дії договору майнового найму (оренди), за визначенням ст. ст. 254,256 ЦК УРСР вирішується сторонами на їх розсуд з урахуванням обмежень, встановлених законом.

Враховуючи викладені вище обставини, викликання означеної посадової особи пояснень суд  вважає недоцільним.

Крім того, позивачем також заявлене клопотання про об’єднання справ № 39/30пн та № 44/31пд в одне провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 58 ГПК України суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Як встановлено судом справи № 39/30пн та № 44/31пд  різними за суб’єктним складом та змістом заявлених позовних вимог сторін у справі. Тому на думку суду, об’єднання цих справ призведе до суттєвого ускладнення вирішення спору.

Так само не підлягає задоволенню заявлене позивачем клопотання про залучення в якості третьої особи Національної акціонерної компанії „Енергетична компанія України”.

Приписи ст. 27 ГПК України визначають що залучення до участі у справі третіх осіб здійснюється за відповідною заявою такої особи, за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду, у випадку якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Доказів на підтвердження того, що рішення з господарського спору в даній справі може вплинути на права та законні інтереси НАК „Енергетична компанія України”, суду не представлено.

Заявлені позивачем клопотання щодо зобов’язання позивача за зустрічним позовом уточнити правову позицію по справі та зміст заявлених позовних вимог є юридично неспроможними.

У відповідності зі ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 1, 22 ГПК України реалізація права на судовий захист здійснюється особою, яка вважає  порушеними свої права та законні інтереси, на власний розсуд.

Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарські суди", цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так само, за висновком суду є безпідставним твердження позивача щодо порушення ВАТ “Донецькобленерго” при поданні зустрічної позовної заяви вимог ст. 54-57ГПК України в частині надання доказів сплати державного мита у встановленому законом розмірі.

У відповідності зі ст. 45 ГПК України позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Розмір ставок державного мита визначений у ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”:

а) із позовних заяв майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

в) із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів, - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

г) із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми.

Стаття 22.5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлює: якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону для відповідного року (з урахуванням положень пункту 22.4 цієї статті).

Стаття 7 Декрету встановлює порядок сплати державного мита. Державне мито сплачується готівкою, митними марками і шляхом перерахувань з рахунку платника в кредитній установі.

Пунктом 4.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру.

Так само не підлягає задоволенню клопотання позивача за первісним позовом про зупинення провадження у справі № 39/30пн до закінчення розгляду пов’язаної з нею справи № 44/31пд.

За приписом ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

На підтвердження викладених в клопотанні обставин заявник посилається на взаємопов’язаність предметів справи № 39/30пн та № 44/31пд.

Проте, за висновком суду означені обставини не можуть бути прийняті в якості підстави для зупинення провадження у справі № 39/30пн відповідно до  ч. 1 ст. 79 ГПК України, оскільки розгляд справи № 44/31пд не перешкоджає розгляду даної справи, а належна правова оцінка відповідним доказам може бути надана судом в межах даної справи.

Не підлягає задолвенню, за висновком суду, клопотання позивача за первісним позовом про витребування печаток ВАТ “Донецькобленерго”, оскільки вони вже були витребувані судом у останнього, а відповідні експериментальні зразки та вільні відбитків печаток ВАТ “Донецькобленерго” долучені до матеріалів справи.

Крім того, згідно представленої відповідачем за первісним позовом довідки Горлівського МУ ГУ МВС України в Донецькій області, ВАТ “Донецькобленерго” за період з 2006 р. по 17.08 2009 р. зверталося до Горлівського МУ ГУМВС України в Донецькій області з клопотанням від 03.04.2006 р. про надання дозволу на виготовлення печаток та штампів відповідно до ескізів, копії яких додаються,  та отримало дозвіл на виготовлення № 009014. З клопотання про знищення печаток та штампів ВАТ “Донецькобленерго” за даний період часу не зверталось.

Так само відхиляється судом клопотання позивача за первісним позовом щодо надання послуг перекладача.

Наразі у відповідності з приписами ст. 28 ГПК України представництво інтересів юридичних осіб в господарському процесі здійснюється через їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника (керівника).

Наведена норма не обмежує можливість представництва інтересів іншими особами, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Суд зважає на ті обставини, що представництво інтересів позивача впродовж слухання справи здійснювалося Тертичною О.В. на підставі довіреності від 20.05.2008 р.

З урахуванням викладених обставин, зважаючи на значну кількість необґрунтованих заяв та клопотань, які надійшли з боку позивача, суд розцінює означені дії представника як зволікання судового процесу та перешкоджання у здійсненні судом відправлення правосуддя.

Заявлене позивачем за зустрічним позовом клопотання про вжиття заходів забезпечення позову суд вважає таким, що не підлягає задоволенню, оскільки  заявником не представлено суду жодних доказів на підтвердження наявності обставин, що невжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду в даній справі.  

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на сторін.

Керуючись ст.ст.22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю “Ісіда” м. Донецьк – відмовити.

В зустрічних позовних вимогах Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” м. Горлівка – відмовити.

В судовому засіданні оголошено повний текст рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя                                                                                            Н.С. Морщагіна

Судді                                                                                                                    В.В. Джарти

                                                                                                                             О.М. Іванченкова        

          

Суддя                                                               Морщагіна Н.С.