ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 жовтня 2016 р. Справа № 802/1415/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вергелеса Андрія Валерійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Шевченко Романа Вікторовича

представників позивача: Обертюх Т.С., Шимотюк Ю.М., Яковенка В.І.

представника відповідача: Коробчинського В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго"

до: управління Держпраці у Вінницькій області

про: визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось публічне акціонерне товариство "Вінницяобленерго" з адміністративним позовом до управління Держпраці у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами проведеної управлінням Держпраці у Вінницькій області перевірки складено акт перевірки від 29.08.2016 р. №02-14-73/663, на підставі якого прийнято постанову від 13.09.2016 р. №02-14-73/663-273 про накладення штрафу. Позивач вважає, що зазначена постанова про накладення штрафу є протиправною, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову управління Держпраці у Вінницькій області від 13.09.2016 р. №02-14-73/663-273 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі десяти мінімальних заробітних плат, а саме 14500 грн. 00 коп.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях та зазначив, що оскаржувана позивачем постанова прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до повідомлення Військового комісара Козятинського районного військового комісаріату від 16.04.2015 р. №619, надісланого на адресу директора СО «Козятинські електричні мережі», повідомлено, що призовник ОСОБА_5 20.04.2015 р. буде призваний на строкову військову службу.

Наказом СО «Козятинські електричні мережі» ПАТ "Вінницяобленерго" від 17.04.2015 р. №45-к ОСОБА_5 - електромонтера з експлуатації розподільних мереж II групи експлуатаційно-ремонтної дільниці №2, звільнено 19.04.2015 р., в зв'язку з призовом на дійсну військову службу, п. 3 ст. 36 КЗпП України.

29.08.2016 р. на підставі наказу на проведення перевірки від 23.08.2016 р. №468 та направлення управління Держпраці у Вінницькій області від 23.08.2016 р. №2827 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління Держпраці у Вінницькій області Круликівським І.А. було проведено перевірку з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб на СО «Козятинські електричні мережі» ПАТ "Вінницяобленерго" за зверненням ОСОБА_5 від 03.08.2016 р.

За результатами перевірки складено акт №02-14-73/663 від 29.08.2016 р., в якому зафіксовано порушення ст. 119 Кодексу законів про працю України, а саме звільнено працівника СО «Козятинські електричні мережі» ПАТ "Вінницяобленерго" ОСОБА_5 з 19.04.2015 р. за п. 3 ст. 36 КЗпП України на підставі повістки з військкомату без збереження робочого місця та середньої заробітної плати.

29.08.2016 р. головним державним інспектором Круликівським І.А. винесено припис №02-14-73/663-401, відповідно до якого директору СО «Козятинські електричні мережі» приписано виконати вимогу, а саме: поновити гарантії працівників, передбачених ст. 119 КЗпП України у строк до 29.09.2016 року письмово проінформувати про виконання вимог припису управління Держпраці у Вінницькій області.

13.09.2016 р. першим заступником начальника управління Держпраці у Вінницькій області Боковець А.В. прийнято постанову №02-14-73/663-273 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 14500 грн. 00 коп.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Так, правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

Поряд із цим, підстави припинення трудового договору визначені у ч. 1 ст. 36 КЗпП України, згідно з п. 3 якої такою підставою є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Як видно із матеріалів справи, в ході проведення перевірки державний інспектор дійшов висновку, що при звільненні гр. ОСОБА_5 згідно наказу №45-к від 17.04.2015 р. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, СО «Козятинські електричні мережі» не було дотримано вимог п. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", що в свою чергу призвело до порушення ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Із значеного слідує, що оскаржуваною постановою №02-14-73/663-273 від 13.09.2016 р. на СО «Козятинські електричні мережі» накладено штраф саме за порушення СО «Козятинські електричні мережі» при звільненні гр. ОСОБА_5 положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України. При цьому варто звернути увагу на те, що до вказаного порушення, на думку відповідача, призвело недотримання СО «Козятинські електричні мережі» вимог ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" від 15.01.2015 р. № 116-VIII, що набрав чинності 08.02.2015 р., частину 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 р. № 2232-XII викладено в новій редакції. У ній було встановлено, що за громадянами України, яких призвано на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнято на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві (в установі, організації), незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі, незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Разом із тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" від 14.05.2015 р. № 433-VIII, що набрав чинності 11.06.2015 р., ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" знову ж було викладено в новій редакції. Цього разу встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 ст. 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП), а також частиною 1 ст. 51, частиною 5 ст. 53, частиною 3 ст. 57, частиною 5 ст. 61 Закону України "Про освіту".

Відповідно до положень ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

З огляду на вищезазначені положення Основного закону та враховуючи, що звільнення ОСОБА_5, яке власне спричинило притягнення СО «Козятинські електричні мережі» до відповідальності, відбулось 19.04.2015 р., а тому й до спірних правовідносин слід застосовувати положення п. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у редакції від 08.02.2015 р., що діяла до 11.06.2015 р.

Як уже зазначалось судом вище, положеннями ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції від 08.02.2015 року) передбачалось, що за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Із зазначеного слідує, що гарантії, встановлені частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" застосовуються у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану.

Поряд із цим, відповідно до статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Часткова мобілізація може проводитися в окремих місцевостях держави, а також стосуватися певної частини національної економіки, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

В період, на який припадало звільнення ОСОБА_5, діяв Указ Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015 р. № 15, затверджений Законом України від 15.01.2015 № 113. Даний Указ, згідно його преамбули, постановлений з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, у зв'язку із чим і оголошена часткова мобілізація.

Пунктом 3 статті 36 КЗпП України передбачено підставу для припинення трудового договору у разі призову або вступу працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Відтак, за відсутності в Указі Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015 № 15 умов, передбачених положеннями частини другої статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", чинні на час виникнення спірних правовідносин приписи законодавства не забороняли власнику розривати трудовий договір із працівником, призваним на строкову військову службу, на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.

Таким чином, оскільки громадянин ОСОБА_5 був призваний саме на строкову військову службу, суд приходить до висновку про безпідставність посилань відповідача на порушення СО «Козятинські електричні мережі» вимог ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" при звільненні ОСОБА_5 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Водночас надаючи оцінку самим підставам притягнення СО «Козятинські електричні мережі» до відповідальності, а саме висновкам про порушення СО «Козятинські електричні мережі» ч. 3 ст. 119 КЗпП України, суд зважає на таке.

Так, статтею 119 КЗпП України передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків. Згідно положень частини 3 цієї статті в редакції, яка діяла на час звільнення ОСОБА_5, за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Тобто, вказані положення (у відповідній редакції) передбачали збереження місця роботи, посади і компенсування із бюджету середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову за працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом.

Разом із тим, як вбачається із матеріалів справи, зокрема із копії повідомлення громадянину ОСОБА_5 від 16.04.2015 р., останній згідно із Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" був призваний на строкову військову службу, яка згідно із положеннями ч. 6 ст. 2 цього Закону є окремим видом військової служби.

Відповідні зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України щодо гарантій для працівників, призваних на строкову військову службу, були внесені згаданим вище Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" від 14.05.2015 р. № 433-VIII, який набрав чинності з 11.06.2015 р.

Проте ні самим Законом № 433-VIII, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено надання зворотної сили Закону № 433-VIII, тобто не передбачено поширення дії цього Закону, зокрема в частині надання гарантій, передбачених частинами третьою і четвертою статті 119 КЗпП України, на працівників, призваних на строкову військову службу до набуття чинності Закону № 433-VIII, тобто до 11 червня 2015 року.

Отже, передбачені положеннями ч. 3 ст. 119 КЗпП України гарантії щодо збереження середнього заробітку і місця роботи (посади) поширюються лише на працівників, що були призвані на строкову військову службу після 11 червня 2015 року. А оскільки гр. ОСОБА_5 був призваний на строкову військову службу та звільнений на СО «Козятинські електромережі» до набуття чинності Законом № 433-VIII, обов'язку в СО «Козятинські електричні мережі», як роботодавця, забезпечувати відповідні гарантії для працівника не існувало.

З огляду на викладене, відображені в акті перевірки, а також у оскаржуваній постанові висновки щодо порушення позивачем положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України, на переконання суду, є безпідставними та необґрунтованими, позаяк вищезазначені положення в редакції, що діяла на момент звільнення ОСОБА_5, не передбачали гарантій збереження середнього заробітку і місця роботи (посади) працівників, які були призвані на строкову військову службу.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування винесеної відповідачем постанови №02-14-73/663-273 від 13.09.2016 р. як протиправної.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.07.2016 р. видно, що структурна одиниця "Козятинські електричні мережі" є відокремленим підрозділом юридичної особи публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго".

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Положення про Структурну одиницю "Козятинські електричні мережі" публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго", затвердженого рішенням Дирекції ПАТ "Вінницяобленерго" Протокол № 18 від 14.03.2011 р. Електричні мережі входить до складу Товариства, як виробничий підрозділ і підпорядковується безпосередньо генеральному директору та Виконавчому органу Товариства - Дирекції.

Електричні мережі не є юридичною особою. Електричні мережі має організаційну структуру та штатний розпис, затверджені товариством.

В силу положень ч.2 ст.50 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

При ухваленні рішення в даній справі суд також керувався наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ч. 1 ст. 94 КАС України, в силу якої, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 13 вересня 2016 року № 02-14-73/663-273, винесену першим заступником начальника управління Держпраці у Вінницькій області Боковець В.А.

Стягнути на користь публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Вінницькій області.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Вергелес Андрій Валерійович