Ухвала

іменем україни

26 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів: Гримич М.К., Кафідової О.В.,

УмновоїО.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 2 листопада

2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2015 року,

встановила:

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи тим, що за умовами кредитно-заставногодоговору від 31 липня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 5 900,62 долари США, зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, строком повернення до 30 липня 2013 року, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля ВАЗ-21043, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який у подальшому передав у заставу ПАТ КБ «ПриватБанк». Згідно з п. 14.9 кредитного договору позичальник зобов'язався сплатити штраф у розмірі

250 грн + 5 % від суми невиконаного зобов'язання при порушенні ним будь-якого з грошових зобов'язань за договором більше ніж на 30 днів. З грудня 2008 року відповідач порушив зобов'язання по поверненню коштів, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 13 008,10 доларів США.

Посилаючись на те, що позичальник перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, і остання надала свою згоду на укладення вищевказаного договору та, вважаючи, що одержані ним грошові кошти були використані в інтересах сім'ї, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 13 008,10 доларів США, що еквівалентно 131 501,48 грн, та штраф у сумі 6 825,07 грн.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від

2 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитно-заставним договором від 31 липня 2008 року в сумі 8 125,84 долари США, що станом на 21 березня 2014 року складає 82 145,74 грн та штраф в розмірі 6 825,07 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами виникли зобов'язання, що випливають з кредитно-заставного договору. Оскільки боржник виконував обов'язки, покладені даним договором, неналежним чином, позивач має право на повернення коштів у судовому порядку.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Установлено, що 31 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитно-заставний договір, згідно умов якого останній отримав кредит в розмірі 5 900,62 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту 30 липня 2013 року, на наступні цілі:

5 426,94 доларів США на придбання автомобіля «ВАЗ-21043»; 276,78 доларів США на оплату перших страхових платежів за договором страхування на перший рік кредиту; 7,33 доларів США для реєстрації предмета застави, 162,81 доларів США на оплату винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту та 26,76 доларів США на оплату вартості поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

З метою забезпечення взятих на себе грошових зобов'язань відповідач ОСОБА_3, відповідно до умов кредитно-заставного договору передав у заставу позивачу автомобіль марки «ВАЗ-21043», 2005 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджено актом прийому-передачі від 2 листопада 2009 року.

Відповідно до п. 12.2.2 кредитного договору у разі настання події дефолту позичальник зобов'язаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом прийому-передачі протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Установлено, що 19 січня 2010 року вказаний вище автомобіль було знято з реєстраційного обліку та реалізований ОСОБА_5 у березні

2010 року на підставі довіреності, виданої йому ОСОБА_3 31 жовтня

2009 року. Отримані від реалізації автомобіля кошти в сумі 2 875 доларів США, що еквівалентно 23 000 грн були спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором, в порядку черговості, у відповідності до ст. 534 ЦК України.

Пред'являючи даний позов, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що позичальник перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, і остання надала свою згоду на укладення вищевказаного договору та, вважаючи, що одержані ним грошові кошти були використані в інтересах сім'ї, тому заборгованість підлягає стягненню в солідарному порядку.

Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

З матеріалів справи вбачається, що постановляючи 3 червня 2015 року ухвалу про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зокрема мотивував тим, що судом не дано оцінки висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 6 серпня 2014 року, згідно із якою підпис від імені ОСОБА_4, що розташований в графі «підпис», «Згода співвласника» від 31 липня 2008 року про надання згоди на укладення ОСОБА_3 кредитно-заставного договору від 31 липня 2008 року, а також на передачу ним в заставу банку будь-якого майна подружжя, в тому числі автомобіля ВАЗ-21043, виконаний не самою ОСОБА_4; даний досліджуваний підпис виконаний ОСОБА_3

При новому розгляді, суд дотримався вимог ст. 212, ч. ч. 6, 7 ст. 147,

ч. 4 ст. 338 ЦПК України, на підставі наданих доказів, яким дав оцінку в їх сукупності, встановив фактичні обставини справи прийшов до вірного висновку, що даний договір був укладений під час перебування відповідачів у шлюбі, а його реалізація відбулась лише в березні 2010 року, тобто відповідачі використовували даний транспортний засіб фактично протягом двох років використовували автомобіль придбаний за кредитні кошти в інтересах сім'ї. Крім того, правомірність укладення даного договору не було оспорена ОСОБА_4, зокрема з тієї підстави, що вона не надавала письмової згоди на його укладення.

Проте з розміром стягнутої заборгованості повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Згідно п. 1.1. договору про іпотечний кредит від 8 квітня 2008 року відсоткова ставка становить 15 % річних. Пунктом 2.4. договору встановлено обов'язок позичальника щомісяця до 8 числа кожного місяця здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 2 713,41 грн.

Зі змісту п. 6.2. договору вбачається, що у разі порушення позичальником зобов'язання по погашенню кредиту, останній сплачує відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі, що нараховані на суму не погашеної в строк заборгованості за кредитом, що становить 30,0 %, а тому у зв'язку із порушеннями боржником зобов'язань по погашенню кредиту банком, починаючи з 11 листопада 2008 року було застосовано подвійну проценту ставку в розмірі 30,0 %, нараховану на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

У п. 6.4. вказаного договору сторони погодили, що кредитор має право при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого

п. п. 2.4., 6.2. договору, нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 0,15 від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Крім того, п. 6.6. зазначеного договору передбачена сплата штрафу у розмірі 10 % від суми невиконаного зобов'язання.

Установлено, що відповідно до п.п. 17.1.7-17.1.9, 17.8 договору, з «24» по «28» число кожного місяця відповідач ОСОБА_3 зобов'язувався сплачувати щомісячний платіж в розмірі 144,44 доларів США для погашення заборгованості за кредитом.

Згідно з п.п. 14.2, 14.3 укладеного між сторонами кредитного договору, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених договором, зокрема по сплаті відсотків за користування кредитом, термінів повернення кредиту, винагороди, позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не менше однієї гривні за кожен день прострочки.

У п. 14.9 кредитного договору сторони погодили, що при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором, понад

30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5% від суми невиконаного зобов'язання.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме п.п. 14.2, 14.3 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з п.19.9 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків платежів.

Враховуючи вищевикладене, та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчитьпро недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України викладеній в постанові № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року, яка в силу

ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Однак апеляційним судом вищезазначеним положенням Кодексу та Конституції України належної правової оцінки надано не було.

Викладене свідчить про передчасне постановлення апеляційним судом ухвали про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.С. Висоцька

Судді:М.К. Гримич

О.В. Кафідова

О.В. Умнова

І.М. Фаловська