ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/8201/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (суддя-доповідач),

Головчук С.В.,

Заїки М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року,

встановив:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 17 грудня 2013 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та зобов'язання відповідача видати позивачу посвідку на постійне проживання в Україні взамін втраченої.

Позов мотивовано тим, що відповідач протиправно прийняв оскаржуване рішення, оскільки не врахував, що ОСОБА_1 прибула до України у 2002 році, отримала ідентифікаційний номер та залишилась на постійне проживання. З 2004 року займається підприємницькою діяльністю, в результаті чого має постійний заробіток. 29 грудня 2005 року відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області оформив та видав позивачу посвідку на постійне проживання Серії ХР № 14548, однак відповідач неправомірно скасував наданий їй у 2005 році дозвіл на імміграцію в Україну, без посилання на конкретну правову норму, що передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію, крім тих, що наведені у статті 12 Закону України "Про імміграцію".

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року позов задоволено. Скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від від 17 грудня 2013 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та зобов'язано відповідача видати позивачу посвідку на постійне проживання в Україні взамін втраченої.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на його законність і обґрунтованість. Вважає доводи касаційної скарги безпідставними, просить залишити цю скаргу без задоволення. Зазначає, що оскільки чоловік позивача, громадянин Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2 отримав посвідку на постійне місце проживання за відсутності підстав, передбачених Законом України «Про імміграцію», тобто незаконно, у зв'язку із чим рішенням відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 07 вересня 2007 року (яке не оскаржувалось і є чинним) скасовано посвідку на постійне проживання, видану 05 липня 2004 року, то цілком обґрунтованим є висновок відповідача від 17 грудня 2013 року щодо скасування дозволу на імміграцію і його дружині - ОСОБА_1.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що на підставі звернення ОСОБА_1 від 29 грудня 2005 року, в якому вона зазначила, що у 2002 році приїхала в м. Харків до чоловіка - громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2, який постійно мешкає у м. Харкові та не заперечує проти отримання нею дозволу на імміграцію в Україну і документування посвідкою на постійне проживання, управлінням громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області прийнято рішення від 29 грудня 2005 року на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" про надання громадянці Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні від 29 грудня 2005 року серії НОМЕР_2.

17 грудня 2013 року за результатами розгляду заяви позивача про проставлення штампу щодо наявності дозволу на постійне проживання в Україні в національному паспорті відповідачем затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 та прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданий 29 грудня 2005 року. Вказане рішення прийнято на підставі того, що згідно з рішенням відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 07 вересня 2007 року посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1, видана на ім'я громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2 (чоловіка позивачки), була скасована у зв'язку з оформленням її в порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

24 грудня 2013 року за № 4/21045 відповідачем на адресу Московського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області направлено копію висновку щодо громадянки Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 для вжиття заходів, передбачених статтею 12 Закону України «Про імміграцію».

31 серпня 2015 року громадянка Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 через свого представника подала заяву до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про обмін посвідки у зв'язку із втратою посвідки на постійне проживання та надала відповідні документи. Однак, листом від 01 вересня 2015 року № 04/1-18475 Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повідомило позивача, що їй необхідно особисто прибути до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області для з'ясування необхідних питань за її участю.

07 вересня 2015 року ОСОБА_1 було видано копію висновку про розгляд її заяви від 17 грудня 2013 року та копію рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, ухваленого на підставі цього висновку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посилання відповідача на скасування дозволу на імміграцію в Україну чоловіку позивачки - громадянину Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2, не є законною підставою для скасування дозволу на імміграцію позивача в розумінні статті 12 Закону України «Про імміграцію» та вилучення безстрокової посвідки на постійне проживання в Україні з метою її знищення.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підставою для одержання позивачем дозволу на імміграцію в Україну та отримання посвідки на постійне проживання стало отримання її чоловіком - громадянином Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2 - дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні. Враховуючи, що дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В’єтнам СРВ ОСОБА_2 (чоловіку позивачки) у зв'язку з порушенням чинного законодавства при його оформленні було скасовано рішенням відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 07 вересня 2007 року, (яке не оскаржувалось і є чинним на момент розгляду справи), а також те, що позивачу було видано дозвіл на імміграцію на підставі того, що вона є дружиною іммігранта - громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_2, то рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію громадянці Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 є правомірним.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регулюються, зокрема, Конституцією України, Законом України "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 4 цього Закону квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року № 2491-III вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що Головне управління Державної міграційної служби в Харківській області в оскаржуваному рішенні від 17 грудня 2013 року жодних, передбачених статтею 12 Закону України "Про імміграцію" підстав не зазначило, а судом таких не встановлено. Крім того, відповідач не вказав на будь-який інший випадок, передбачений законами України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2005 році проводив перевірку законності залишення її на постійне проживання на території України та керувався пунктом 4 Розділу V "Прикінцеві положення "Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовував прийняття протилежного рішення (висновку) - про скасування посвідки на постійне проживання від 29 грудня 2005 року.

При цьому відповідач не врахував, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений статтею 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні одному з подружжя, чинним законодавством передбачено не було.

Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 17 грудня 2013 року про скасування громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 дозволу на імміграцію, вилучення посвідки та скасування реєстрації місця проживання не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Виходячи з приписів статті 226 КАС України, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К.

Головчук С.В.

Заїка М.М.