ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" квітня 2007 р. Справа № 11/314-04
вх. № 8602/4-11
Суддя господарського суду Черленяк М.І.
при секретарі судового засідання Хорунжа Є.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився; відповідача - Яковенко Ю.В., довіреність № 4838 від 12.12.06 року;
розглянувши справу за позовом ТОВ "МАІС" с. Черкаська Лозова
до АКБ СР "Укрсоцбанк" в о. ХОФ АКБ"Укрсоцбанк" м.Харків
про стягнення 20300,00 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 20300,00 грн., які були перераховані позивачем платіжними дорученнями № 171 від 11.07.01 року, № 169 від 10.07.01 року та № 183 від 30.07.01 року в рахунок погашення кредиту по додатковій угоді від 21.09.00 року до договору переводу боргу від 25.05.00 грн. Позивач вважає, що перераховані кошти підлягають поверненню, оскільки вищезазначена додаткова угода визнана судом недійсною.
Позивач у судове засідання не з’явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Представник відповідача заперечує проти задоволення позову в повному обсязі та надав відзив на позов та додаткові докази в обґрунтування заперечень. Зокрема відповідач посилається на те, що позивачем грошові кошти перераховувалися на виконання умов договору переводу боргу від 25.05.2000 року, який є чинним, а умовами додаткової угоди до цього договору встановлений лише графік сплати.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, встановив наступне.
25 травня 2000 року між позивачем та СП "Бівас" за погодженням відповідача був укладений договір переводу боргу, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов’язання за кредитним договором № 70 від 28.11.97 року у сумі 168000,00 грн. та відсотків, що будуть нараховані на момент погашення кредиту, та кредитним договором № 17 від 10.04.98 року у сумі 175000, 00 грн. та відсотків, що будуть нараховані на момент погашення кредиту.
21 вересня 2000 року між тими ж сторонами була укладена додаткова угода до договору переводу боргу від 25.05.2000 року.
Платіжними дорученнями № 171 від 11.07.01 року на суму 10000,00 грн., № 169 від 10.07.2001 року на суму 10000,00 грн., № 183 від 30.07.2001 року на суму 300,00 грн. позивач перерахував відповідачу 20300,00 грн. з призначенням платежу - погашення заборгованості по додатковій угоді від 21.09.2000 року до договору переводу боргу від 25.05.2000 року.
Рішенням Арбітражного суду Харківської області від 15.02.01 року по справі № 401/4-21 додаткова угода від 21.09.2000 року до договору переводу боргу від 25.05.2000 року визнана недійсною. На підставі вказаного, позивач і звернувся до суду, з вимогою повернути кошти, які були перераховані, на його думку, без достатніх правових підстав.
Крім того, позивач в обґрунтування позовних вимог вказує на те, що Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.04 року по даній справі встановлено той факт, що борг перед відповідачем на момент укладання договору про перевід боргу від 25.05.2000 року був погашений та за зазначеним договором був переданий неіснуючий борг.
Досліджуючи матеріали справи, суд дійшов висновку, що посилання позивача на те, що з визнанням недійсною додаткової угоди від 21.09.00 року до договору переводу боргу, відповідач зобов’язаний повернути грошові кошти позивачеві у сумі позову, є необґрунтованим. Твердження позивача спростовується тією обставиною, що зазначена додаткова угода містила в собі положення щодо пролонгації (розстрочення) платежів за договором переводу боргу, не змінювала обсяги прийнятих на себе позивачем зобов’язань, та була невід’ємною частиною договору. Тобто, перерахування грошових коштів у загальній сумі 20300 грн. було здійснено позивачем на користь відповідача саме у відповідності до умов договору переводу боргу від 25.05.2000 року, на виконання зобов’язань, прийнятих на себе позивачем.
Крім того, додаткова угода від 21.09.2000 року до договору визнана недійсною з підстав її невідповідності в частині пролонгації платежів за договором переводу боргу б/н від 25.05.2000 року цілям банку, визначеним в Статуті АКБ "УКРОЦБАНК".
Як свідчать матеріали справи, на момент розгляду справи, договір переводу боргу б/н від 25.05.2000року є чинним, його дію не припинено, а заборгованість по виконанню прийнятих за ним зобов'язань є непогашеною.
Позивач намагався довести в судовому порядку необґрунтованість проведення платежів на виконання зобов'язань, прийнятих на себе за договором переводу боргу від 25.05.2000 року, у зв'язку з чим подав позов до АКБ „УКРСОЦБАНК" про стягнення з останнього 89000,00 грн., перерахованих помилково, як неіснуючий борг перед відповідачем.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2005 року по справі №47/13-05 було відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача про стягнення 89000, 00 грн. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 року рішення суду від 28.02.2005 року скасовано, позовні вимоги позивача задоволені в повному обсязі. Постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2005 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 року скасовано, рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2005 року по справі № 47/13-05 залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України від 01.12.2005 року відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 04.10.2005 року по справі № 47/13-05.
Посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог у справі № 47/13-05 на обставини, зазначені в рішенні господарського суду Харківської області від 02.10.2003 року по справі № 11/354-02, суд не бере до уваги при розгляді цієї справи, оскільки предметом судового дослідження по справі № 11/354-02 було визнання недійсною реєстрацію змін до установчих документів, а не визнання недійсним або нікчемним договору переводу боргу від 25.05.2000 року, що зазначено в Постанові Вищого господарського суду України від 04.10.2005 року справі №47/13-05.
З матеріалів справи вбачається, що питання про недійсність, нікчемність договору переводу боргу від 25.05.2000 року відносно неіснуючого боргу неодноразово були предметом судового розгляду по іншим спорам, і були покладені в обґрунтування позовних вимог по справі № 47/13-05, але відхилені судом при винесенні рішення від 28.02.2005 року в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не підлягають перегляду факти, що були встановлені раніше судом відносно спору про визнання недійсним договору переводу боргу від 25.05.2000 року. Так, Постановою Вищого господарського суду України від 14.5.2002 року у справі №13712/4-06/1660Х, договір переводу боргу залишено в силі, а у відповідності до ч.2 ст. 80 ГПК України питання про дійсність договору переводу боргу б/н від 25.05.2000 року не може бути предметом судового розгляду по іншій справі між тими ж сторонами.
В силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу УРСР, цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законом, а також: з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Цивільні обов'язки виникають зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Таким чином, оскільки грошові кошти у розмірі 20300, 00 гривень були перераховані позивачем відповідачу на виконання прийнятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору переводу боргу від 25.05.2000 року з зазначенням у призначенні платежу: "Погашення кредиту по доп. соглаш. від 21.09.2000 року к договору переводу від 25.05.2000 року по кред. Договору № 70 від 28.11.1997 року", скасування графіку пролонгації погашення заборгованості за договором переводу боргу б/н від 25.05.2000 року, який містився в додатковій угоді від 21.09.2000 року, не може бути правовою підставою для витребування грошових коштів, направлених на погашення заборгованості за договором переводу боргу б/н від 25.05.2000 року, який на момент розгляду справи є чинним, його дію не припинено.
Зважаючи на такі обставини, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 203,00грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 гривень слід покласти на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.6, 8,19, 124, 129 Конституції України, статтями 4, Цивільного кодексу УРСР, ст. 1, 4, 12, 33, 43, 47-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Повний текст рішення підписаний 20.04.07 року.
Суддя Черленяк М.І.