ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський  суду  України  в складі колегії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням місцевого Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13.10.2004 (суддя Бобрович В.І.), залишеним без змін ухвалою судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області від 17.01.2005 (колегія суддів у складі головуючого судді Крилової О.В., суддів Бондар М.С., Іллічова П.М.), відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору № НОМЕР_1 від 11.07.2000 купівлі-продажу цінних паперів, укладеного ним з ТОВ “Торговий дім “Метизи,” та зобов'язання ТОВ “Криворізька депозитна ком панія” здійснити відновлювальний запис в реєстрі акціонерів ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод”.

Рішення та ухвала мотивовані тим, що позивачем не надано суду доказів виникнення у ТОВ “Торговий дім “Метизи” - покупця 4600 шт. акцій ВАТ “Запорізь кий сталепрокатний завод” на суму 24150 грн. за спірним договором грошового зобов'язання з їх оплати, зокрема, пред'явлення  покупцю вимоги про сплату вартості акцій згідно ст. 165 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), і ухилення його від виконання зобов'язань,  а , отже, підстави для розірвання договору і повернення сторін в початковий стан відсутні.

Позивач з прийнятими у справі судовими актами не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати, позовні вимоги задовольнити. Свої вимоги  скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, проведення оплати за придбаний пакет акцій частинами не передбачено положеннями договору купівлі -продажу, наполягає на тому, що оплата у повному обсязі не здійснена покупцем через його неплатоспроможність на момент укладення угоди, а в подальшому позивач, як продавець, втратив інтерес в отриманні  решти коштів і відмовився від договору.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 11.07.2000 ОСОБА_1 (продавець) че рез повіреного (ТОВ “ІК Цінні папери”) продав ТОВ “Торговий дім “Метизи” (покупець) 4600 шт. акцій емітованих ВАТ “Запорі зький сталепрокатний завод” номінальною ва ртістю 24150 грн., про що укладено договір № НОМЕР_1, за умовами якого покупець сплачує продавцю вартість цінних паперів, однак, фактично, відповідач за придбаний пакет акцій розрахувався частково, в сумі 10000 грн., в зв'язку з чим і на підставі ст. ст. 203, 213, 232 ЦК УРСР позивач відмовляється від договору і вимагає від ТОВ “Торговий дім “Метизи” повернути йому пакет акцій шляхом зобов'язання ТОВ “Криворізька депозитна ком панія” здійснити відновлювальний запис в реєстрі акціонерів ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод”.

       Однак, як вбачається з умов спірного договору, строк виплати продавцеві коштів за пакет акцій не встановлений, за таких обставин виконання грошового зобов'язання здійснюється боржником на вимогу кредитора, зокрема, згідно з приписами статті 165 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) якщо строк ви конання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати його вико нання, а боржник вправі провести виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

При цьому судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що докази звернення до покупця з вимогами про сплату решти вартості акцій 14150 грн. позивачем не надані і в матеріалах справи відсутні, отже, позивачем не доведено факту пред'явлення відповідачеві-1 вимоги про оплату залишку боргу та подальшого невиконання цієї вимоги останнім.

Також апеляційним судом встановлено, що 20.11.2001 ТОВ “Торговий дім “Метизи” відкрив на ім'я ОСОБА_1 депозитний рахунок в Орджонікідзевському відділенні ПІБ м. Запоріжжя, на який перерахував залишок боргу в сумі 14150 грн. для її отримання в будь-який час, про що повідомив позивача письмово, отже, на момент звернення до суду з цим позовом відповідач сплатив повну суму грошових коштів, передбачених положеннями договору купівлі - продажу.

Крім того, судами  попередніх інстанції при винесенні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог враховано, що рішенням Запорізького апеляційного суду від 20.06.2002 у справі № 2-190/02 також відмовлено у задоволенні в зв'язку з необґрунтованістю позову ОСОБА_1 до ТОВ “Торговий дім “Метизи” про визнання недійсним договору від 11.07.2000 № НОМЕР_1 і застосування двохсторонньої реституції.

Таким чином, позивачем не доведено належними і допустимими доказами, а судами попередніх інстанцій не встановлено невиконання відповідачем-1 зобов'язань за договором від 11.07.2000 № НОМЕР_1, а, отже, підстави для застосування до нього цивільно-правової відповідальності відсутні.

При цьому, колегія суддів вважає хибним звернення позивача до норми ст. 232 ЦК УРСР щодо виникнення у нього права на відмову від договору, адже, таке право виникає лише внаслідок відмови покупця від оплати купленого майна і має наслідком відшкодування збитків, а не повернення сторін договору у початковий стан.

Твердження скаржника про те, що приписами статті 165 ЦК УРСР не встановлюється форма вимоги (письмова або усна), колегія суддів не приймає до уваги, адже, згідно статті 44 ЦК УРСР для спірної угоди передбачений письмовий порядок її укладення, виходячи з цього, будь -які зміни до цієї угоди також мають вноситися письмово, оскільки умовами договору купівлі -продажу строки оплати не визначені, пред'явлення  вимоги про здійснення оплати фактично встановлює ці строки, і в такому випадку з'являються умови для застосування частини 2 статті 165 ЦК УРСР, тобто, по суті, вимога є зміною (уточненням) умов договору, яке підлягає оформленню в письмовій формі.

Щодо посилань скаржника на те, що умовами договору купівлі продажу не передбачено виконання зобов'язання частинами, колегія суддів зазначає, що таке виконання не суперечить положенням договору і чинному законодавству, адже, кредитор мав право відмовитися від прийняття такого виконання згідно з приписами статті 163 ЦК УРСР, чого, однак, зроблено не було.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій законно та обґрунтовано визнали позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Наведене свідчить, що під час прийняття судових актів у справі суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області від 17.01.2005 та рішення від 13.10.2004 Заводського районного суду м. Запоріжжя  у справі № 2-44/04 залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Головуючий                                                                       К.Грейц

Судді                                                                                                С.Бакуліна

                                                                                                      О.Глос