ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

             Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В :

Закрите акціонерне товариство “Бахмутгіпс” звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Соледар-Сервіс” боргу в сумі 73300,00 грн., 13339,37 грн. індексу інфляції 6597 грн. річних,
7330,00 грн.  штрафу.

Ухвалою господарського суду Донецької області  від  11.12.06 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Мєзєнцева Є.І., суддів: Морщагіної Н.С., Марченко О.А.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.02.07 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Гези Т.Д., суддів: Акулової Н.В., Скакуна О.А.), припинено провадження по справі.

Судові акти мотивовані тим, що пунктом  6.3  договорів № 1 від 06.06.00, № 2 від 22.08.00, № 3 від 23.08.00, № 4 від 19.09.00, № 5 від 22.09.00, № 6 від 29.09.00, № 7 від 19.10.00, № 8 від 22.10.00 та № 9 від 31.10.00 про надання  відплатної фінансової допомоги (позики) ЗАТ “Бахмутгіпс” та ТОВ фірма “Соледар-Сервіс” обумовили передати вирішення спору  на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду за місцезнаходженням відповідача, з застосуванням матеріального права України. Сторони не подали суду першої інстанції жодних належних та допустимих доказів, що угода викладена у зазначених договорах про передачу даного спору на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду (третейського суду) є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Відповідно до пункту 1 Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, який є додатком № 1 до Закону України „Про міжнародний комерційний арбітраж”, Міжнародний комерційний арбітражний при Торгово-промисловій палаті України  є третейським судом.

Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Мотивуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на те, що дані арбітражні застереження були скасовані додатковими угодами, на які суд апеляційної інстанції не звернув уваги. В той же час, сам скаржник не був повідомленим про час та місце судового засідання, внаслідок чого судові акти ухвалювалися в його відсутність, оскільки він не був залучений до справи, і відповідно, не мав можливості захистити своє право.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 42 (Рівність перед законом і судом) та 43 (Змагальність) Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюються на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Забезпечення участі сторін та інших осіб у судовому процесі покладається на господарський суд, який відповідно до частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України, після прийняття позовної заяви зобов'язаний винести і надіслати їм ухвалу про порушення впровадження в справі, або про порушення апеляційного провадження, в якій вказується про час і місце проведення засідання господарського суду, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Разом з тим, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції ці вимоги не були належно виконані, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази повідомлення позивача про час та місце судового засідання.

За вимогами пункту другого частини другої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Разом з тим, дійшовши висновку про повідомлення позивача про призначення справи до розгляду в засіданні суду та про час і місце його проведення, господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій обмежилися вказівкою про надіслання позивачу ухвал за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві, але не з'ясували чи надсилалися ці ухвали позивачу. При цьому судами не було враховано положення пункту 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України (затвердженої наказом Вищого господарського суду України № 75 від 10.12.02), згідно якого ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення, яке з відміткою про вручення адресатові залучається до матеріалів справи.

Таким чином, в даному випадку є підстави для висновку, що  позивача не було повідомлено належним чином про час і місце засідання суду, про що свідчить відсутність у матеріалах справи зазначених доказів про вручення позивачу як ухвали суду першої інстанції про порушення провадження, так і ухвали господарського суду апеляційної інстанції про прийняття апеляційної скарги до розгляду та призначення слухання справи. До того ж, розгляд справи за відсутності позивача призвів до прийняття судового рішення в порушення вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом не врахована позиція відповідача, не заслухано його доводів, не розглянуто доказів, які підтверджують його правову позицію.

Так, зокрема, посилаючись на неможливість прийняття до уваги додаткових угод від 31.10.00 до договорів №№ 1-9 (а.с. 26-34 т.3) у зв'язку з безпідставним ненаданням їх до суду першої інстанції, апеляційний суд, втім не звернув уваги, що в засіданні суду першої інстанції позивач не був присутній через неналежне його повідомлення про час та місце судового засідання, а відповідно, не мав можливості надати ці документи в засідання.

Разом з тим, як вбачається з мотивувальної частини постанови Вищого господарського суду України від 12.10.06, направляючи справу на новий розгляд, господарський суд касаційної інстанції зазначав про необхідність встановлення того факту, чи є арбітражне застереження дійсним, чи воно не втратило чинність, а також чи може воно бути виконано. Втім, дані обставини судами встановлені не були, що є порушенням вимог статті 11112 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Бахмутгіпс” задовольнити, ухвалу господарського суду Донецької області  від  11.12.06 та  постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.02.07 у справі № 1/4 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Головуючий - суддя                                                                      В. Дерепа

Судді                                                                                                    Б. Грек

                                                                                                    Л. Стратієнко