ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

17 квітня 2007 р.

№ 16/469

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Фролової Г.М. –головуючого Полянського А.Г. Коробенка Г.П.

за участю представників:

позивача

Шинкевич Н.В. –дов. від 01.12.2006 року

відповідачів

не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної виконавчої служби Луганської області

на постанову

Луганського апеляційного господарського суду

від	20.02.2007 року

у справі

№ 16/469 господарського суду Луганської області

за позовом

Державного підприємства “Попаснянський вагоноремонтний завод”

до	- Державної виконавчої служби Луганської області - Головного управління Державного казначейства України у Луганській області

про	стягнення 10 363, 21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 16.04.2007 року, у зв’язку з відпусткою судді Муравйова О.В. для перегляду в касаційному порядку справи № 16/469, призначеної до розгляду на 17.04.2007 року, створено колегію суддів у складі: головуючого –судді Фролової Г.М., суддів –Полянського А.Г., Коробенка Г.П.

У вересні 2006 року Державне підприємство “Попаснянський вагоноремонтний завод” звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Державної виконавчої служби Луганської області про стягнення з Державної виконавчої служби Луганської області на користь позивача незаконно стягнутої суми виконавчого збору у розмірі 10 363, 21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державна виконавча служба Луганської області на порушення статей 7, 46 Закону України “Про виконавче провадження” стягнула з позивача та перерахувала до державного бюджету суму виконавчого збору у розмірі, що значно перевищує 10% від суми стягнутої на користь ТОВ НВП “Дніпровська машинобудівельна група”. З урахуванням викладеного та керуючись статтею 86 Закону України “Про виконавче провадження”, статтею 1172 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача незаконно стягнуту суму виконавчого збору у розмірі 10 363, 21 грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 27.11.2006 року (суддя: Шеліхіна Р.М.) по справі № 16/469 господарського суду Луганської області, у позові відмовлено.

Мотивуючи судове рішення господарський суд зазначає про те, що вислухавши представників сторін, оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про залишення позову без задоволення оскільки виходячи з положень статей 1174, 1175 Цивільного кодексу України, незалежно від визнання дій незаконними, шкода відшкодовується державою і з державного бюджету, а не органом, дії якого визнанні незаконними.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 року (судді: Бородіна Л.І. –головуючий, Журавльова Л.І., Перлов Д.Ю.) рішення господарського суду Луганської області від 27.11.2006 року у справі № 16/469 господарського суду Луганської області скасовано. Позов задоволено. Повернуто з Державного бюджету України на користь  Державного підприємства “Попаснянський вагоноремонтний завод” зайво стягнуту суму виконавчого збору у розмірі 10 363, 21 грн. Стягнуто з Державної виконавчої служби Луганської області на користь Державного підприємства “Попаснянський вагоноремонтний завод” судові витрати по сплаті державного мита за подання позову в сумі 103, 63 грн., за подання апеляційної скарги - 52, 00 грн., 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Мотивуючи постанову суду, апеляційний господарський суд з посиланням на статтю 1173 Цивільного кодексу України, Закон України “Про виконавче провадження”, Закон України “Про державну виконавчу службу” зазначає про наявність підстав щодо стягнення збитків, заподіяних незаконними діями Державної виконавчої служби Луганської області.

Не погоджуючиcь з постановою суду, Державна виконавча служба Луганської області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 року по справі № 16/469 господарського суду Луганської області, в якій просить постанову справі скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Луганської області від 27.11.2006 року по справі № 16/469 господарського суду Луганської області, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, Закону України “Про виконавче провадження”, Закону України “Про державну виконавчу службу”, статті 1174 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що згідно розподілів грошових коштів, стігнених з ДП “Попаснянський вагоноремонтний завод” після зупинення виконавчого провадження, виконавчий збір, стягнений при примусовому виконанні постанови від 25.05.2004 року, у сумі 8 340,96 грн., не перераховувався до Державного бюджету України, а згідно з перерозподілом грошових коштів від 30.05.2006 року був перерахований на користь стягувачів та держави по зведеному виконавчому провадженню № 2/29 .

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Луганського апеляційного господарського суду залишити без змін, посилаючись на те, що вона прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача,    присутнього  у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові,   колегія   суддів   вважає,   що   касаційна скарга  підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України       Вищий  господарський  суд  України  переглядає  за  касаційною   скаргою (поданням)    рішення    місцевого    господарського    суду    та    постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до роз’яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Судові рішення цим вимогам не відповідають.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України та статті 86 Закону України “Про виконавче провадження” з позовом про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 10 363, 21 грн. у зв”язку з тим, що відповідач при здійсненні процесуальних виконавчих дій по виконанню наказу господарського суду Луганської області від 05.04.2004 року № 8/44 порушив вимоги статті 46 Закону України “Про виконавче провадження”, і по скарзі позивача до господарського суду в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України такі дії відповідача визнані судом незаконними.

Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд першої інстанції обмежився посиланням на те, що відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, у зв'язку з чим  повинна бути стягнута з Державного бюджету, а не з Державної виконавчої служби Луганської області, що, на думку суду, є достатньою підставою для відмови в позові.

Однак, зазначений висновок господарського суду не є таким, що ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Статтею 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Крім того, у пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 року № 14 вказано, що при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", статті 86 Закону України "Про виконавче провадження" і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Таким чином, при розгляді даної справи важливим є визначення дійсних відповідачів у справі, чого судом першої інстанції належним чином здійснено не було.

Господарський суд першої інстанції, обмежившись посиланням на те, що відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна позивачу, повинна бути стягнута не з Державної виконавчої служби, а з Державного бюджету України, не вирішив при цьому питання щодо залучення до участі у справі як другого відповідача відповідного органу Державного казначейства України.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом встановлений факт незаконних дій 1-го відповідача щодо стягнення 10 363, 21 грн. виконавчого збору, який перевищує 10% від фактично стягнутої суми за виконавчим документом, а тому наявні підстави для стягнення збитків, заподіяних незаконними діями 1-го відповідача.

Ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 року судом було зобов”язано позивача надати обгрунтований розрахунок заявленої до стягнення суми з зазначенням відповідних первинних документів, що підтверджують стягнення цих сум до бюджету саме по виконавчому збору за виконавчим провадженням по виконанню рішення господарського суду Луганської області по справі № 8/44. Однак обгрунтований розрахунок заявленої до стягнення суми з зазначенням відповідних первинних документів позивачем надано не було.

Також ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 року суд залучив до участі у справі 2-го відповідача –Головне управління Державного казначейства України у Луганській області та зобов”язав Головне управління Державного казначейства України у Луганській області надати відомості щодо надходження коштів зі стягнення спірного виконавчого збору.

Однак дані відомості відповідачем-2 надані не були. Докази перерахування до бюджету 10 363, 21 грн. відповідачем-1 також не надані, судом не витребувані.

Таким чином, справа розглянута за відсутності даних щодо надходження (перерахування) до державного бюджету коштів у розмірі 10 363, 21 грн.

Дані обставини мають суттєве значення для вирішення даного спору, однак вони не були з”ясовані судами першої та апеляційної інстанції.

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо надані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами  порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України  щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова суду підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України

                      

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби Луганської області задовольнити частково.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 року у справі № 16/469 господарського суду Луганської області та рішення господарського суду Луганської області від 27.11.2006 року  скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Головуючий                                                                              Г. Фролова

Судді                                                                                          А.Полянський

                                                                                                        Г.Коробенко