Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

 02 вересня 2009 р.                                                             Справа № 2а-70/09/0570

 

                                                                                          

          Донецький  окружний  адміністративний  суд у складі  за адресою: м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської Дивізії, 17, у складі :

головуючого судді                         Ісаєнко Ю.А.,

суддів                                              Головіної К.І.,  Кірієнка В.О.,

при секретарі                                  Токмаковій Є.А.,

за участю представника

позивача                                         ОСОБА_1

представника відповідачів1,2        ОСОБА_2,

представника відповідача 3            ОСОБА_3,   

розглянувши  у відкритому судовому засіданні    адміністративну справу  за позовом ОСОБА_4  до   Відділу примусового виконання рішень   Департаменту Державної  виконавчої служби Міністерства юстиції України,  Департаменту Державної  виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України, Державного казначейства України, про  визнання бездіяльності  неправомірною, зобов'язання    вчинити певні дії,    відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_4  9.01.2009 року звернулася до суду із адміністративним позовом до    Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою суду від 4 березня 2009 року до участі у справі  у якості другого відповідача  залучено  Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,  у якості третьої  особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державне казначейство України.

В обґрунтування позову позивач посилається на те,  що рішенням Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року у цивільній справі №2-97/05 на її користь постановлено стягнути з Державного бюджету України через Державне казначейство України 150000 гривень на відшкодування нанесеної  моральної шкоди. Ухвалою Дзержинського міського суду від 16 липня 2007 року постановлено змінити спосіб і порядок виконання вказаного вище рішення шляхом стягнення вказаної у виконавчому листі суми  з органу, яким безпосередньо було завдано шкоду - Міністерства оборони України. 27 листопада 2007 року її представником за довіреністю ОСОБА_1 подано Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України  заяву з відповідними документами, у якій він просив провести виконання рішення суду за виконавчим листом шляхом перерахування вказаних коштів на  її поточний рахунок у Філії Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» Донецького Регіонального  управління. Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 7 грудня 2007 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-97/05, виданого 22 листопада 2007 року. У зв'язку із наступною тривалою бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по виконанню судового рішення від 17 березня 2008 року її представником подано відповідне письмове звернення на ім'я Міністра юстиції з проханням вжити заходів для виконання судового рішення. У зв'язку із відсутністю відповіді на вказане звернення,  24 травня 2008 року її представником направлено  письмове звернення на ім'я Прем'єр-міністра   України.  Листами  головного держвиконавця ОСОБА_5, заступника директора Департаменту державної виконавчої служби - начальника відділу примусового виконання рішень ОСОБА_6, від 13.06.2008 року №К-64-25/12 та заступника директора Департаменту державної виконавчої служби ОСОБА_7, від 18.06.2008 року №4459-0-4-08-25 повідомлено, що частково надійшли кошти у сумі 13500гривень, які становили 9% від присудженої судом суми.  Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, оскільки на той час вже сплинув строк, встановлений ч.2 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» для виконання судового рішення - шість місяців, 5 липня 2008 року її представник знову надіслав скаргу на ім'я Прем'єр-міністра   України. Листом заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Департаменту державної виконавчої служби, від 08.08.2008 року №6166-0-4-08-25 було повідомлено, що надійшла вказана вище сума 13500грн. У зв'язку  з тим, що судове рішення знову не було виконано, її представником 16 вересня 2008 року знову було надіслано скаргу на ім'я Прем'єр-міністра   України. Надіслані наступні листи заступника директора Департаменту державної виконавчої служби - начальника відділу примусового виконання рішень ОСОБА_6, від 15.09.2008 року №В-25403-25, та заступника начальника відділу примусового виконання рішень ОСОБА_8, від 28.10.2008 року №9079-0-4-08-25 вказується про те, що стягнено усю суму. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.625 ЦК України її представником 05.08.2008 року надіслано відповідачеві, та також Державному казначейству України та боржнику - Міністерству оборони України заяву, у якій просив сплатити суму боргу - 150000грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час, тобто по день виконання, а також 3% річних від вказаної суми. Відповіді на дане звернення так і не було надано. Тому позивачка вирішила звернутися до суду за захистом свої порушених прав.

30.04.2009 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень   Департаменту Державної  виконавчої служби Міністерства юстиції України,  Міністерства оборони України, Державного казначейства України, про  визнання бездіяльності  неправомірною, зобов'язання    вчинити певні дії,    відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову  посилається на те,  що рішенням Дзержинського міського суду від 18 лютого 2005 року у цивільній справі №2-97/05 на її користь постановлено стягнути з Державного бюджету України через Державне казначейство України 150000 гривень на відшкодування нанесеної їй моральної шкоди. Ухвалою Дзержинського міського суду від 16 липня 2007 року постановлено змінити спосіб і порядок виконання вказаного вище рішення шляхом стягнення вказаної у виконавчому листі суми  з органу, яким безпосередньо було завдано шкоду - Міністерства оборони України. 27 листопада 2007 року її представником за довіреністю ОСОБА_1 подано Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України  заяву з відповідними документами, у якій він просив провести виконання рішення суду за виконавчим листом шляхом перерахування вказаних коштів на  її поточний рахунок у Філії Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» Донецького Регіонального  управління. Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 7 грудня 2007 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-97/05, виданого 22 листопада 2007 року. У зв'язку із наступною тривалою бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по виконанню судового рішення від 17 березня 2008 року її представником подано відповідне письмове звернення на ім'я Міністра юстиції з проханням вжити заходів для виконання судового рішення. У зв'язку із відсутністю відповіді на вказане звернення,  24 травня 2008 року її представником направлено  письмове звернення на ім'я Прем'єр-міністра   України.  Листами заступника директора Департаменту державної виконавчої служби - начальника відділу примусового виконання рішень ОСОБА_6, від 13.06.2008 року №К-64-25/12 та заступника директора Департаменту державної виконавчої служби ОСОБА_7, від 18.06.2008 року №4459-0-4-08-25 повідомлено, що частково надійшли кошти у сумі 13500гривень, яка становила 9% від присудженої судом суми.  Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, оскільки на той час вже сплинув строк, встановлений ч.2 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» для виконання судового рішення - шість місяців, 5 липня 2008 року її представник знову надіслав скаргу на ім'я Прем'єр-міністра   України. Листом заступника директора Департаменту державної виконавчої служби Департаменту державної виконавчої служби, від 08.08.2008 року №6166-0-4-08-25 було повідомлено, що надійшла вказана вище сума 13500грн. у зв'язку тим, що судове рішення знову не було виконано, а її телефонна розмова та її представника з відповідачем не дала позитивного результату, її представником 16 вересня 2008 року знову було надіслано скаргу на ім'я Прем'єр-міністра   України. Надіслані наступні листи заступника директора Департаменту державної виконавчої служби - начальника відділу примусового виконання рішень ОСОБА_6, від 15.09.2008 року №В-25403-25, та заступника начальника відділу примусового виконання рішень ОСОБА_8, від 28.10.2008 року №9079-0-4-08-25 вказується про те, що стягнено усю суму. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.625 ЦК України її представником 05.08.2008 року надіслано відповідачеві, та також Державному казначейству України та боржнику - Міністерству оборони України заяву, у якій просив сплатити суму боргу - 150000грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час, тобто по день виконання, а також 3% річних від вказаної суми. Відповіді на дане звернення так і не було надано. Тому позивачка вирішила звернутися до суду за захистом свої порушених прав.

Ухвалою суду від 19 травня 2009 року відповідно до статті 116 КАС України об'єднано зазначені справи за №2-а-70/09/0570 та №2-а-6996/09/0570 об»єдані в одне провадження, справі присвоєно номер  №2-а-70/09/0570.

Під час судового розгляду справи представником позивача  були збільшені позовні вимоги заявою від 25.06.2009 року, адресовані всім відповідачам у справі (а.с.158-160 т.1), у яких просить суд:

1) визнати незаконною бездіяльність відповідачів Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби та Департаменту Державної виконавчої служби щодо не відкриття виконавчого провадження у встановлений законом триденний строк;

2) визнати незаконною бездіяльність відповідачів Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби та Департаменту Державної виконавчої служби та  несвоєчасного -  із порушенням шестимісячного строку - стягнення  присудженої на користь позивачки суми - 150000 грн.;

3) визнати незаконною бездіяльність всіх відповідачів щодо  залишення без відповіді  заяву представника позивача  від 04.08.2008 року  про нарахування та стягнення  на суму боргу, тобто на 150000 грн.,  індексу інфляції а також 3 відсотків річних  за весь час  невиконання судового рішення;

4) визнати незаконною бездіяльність всіх відповідачів щодо неперерахування усієї стягнутої  на користь позивачки суми  150000 грн. на рахунок представника  позивачки;

5) визнати незаконною бездіяльність  усіх відповідачів щодо не нарахування  на усю суму, що підлягала стягненню на  користь позивачки, індексу інфляції  а також 3% річних від вказаної суми  також по день  повного  виконання  відповідно до ч.ч.1,2 ст. 625 ЦК України  у порядку, встановленому п.п.1,2,3 ч.1 ст.534 ЦК України;

6) скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби від 12 лютого 2009 року про закінчення виконавчого провадження;

7) зобов'язати відповідачів Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби, Департамент Державної виконавчої служби та Державне казначейство України проводити нарахування індексу інфляції  та 3% річних на  залишок суми основного боргу, що підлягає стягненню, тобто на суму 102347,78гривень (150000 гривень мінус 89222,78 гривень нарахування на індекс інфляції 1,5948185-1 за період з березня 2006 року по січень 2009 року й мінус 13125 гривень нарахування 3 % річних за вказаний період 34 місяці, а залишок суми основного боргу після вказаного становить 150000-47652,22+102347,78 гривень) за весь період продовження невиконання зобов'язання у повному обсязі, тобто починаючи з 3 лютого 2009 року, по день повного завершення перерахування на рахунок представника позивачки усіх нарахувань та суми залишку основного боргу, і стягнути вказані нарахування разом із сплатою вказаного залишку основного боргу;

8) стягнути і перерахувати на рахунок представника позивачки 10000 (десять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди;

В судовому засіданні представник позивача підтримав  позовні  вимоги, надав пояснення,  аналогічні викладеним в позові. Просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач - Департамент Державної  виконавчої служби Міністерства юстиції України -  надав судові заперечення проти позову, у яких посилається на те, що відповідно до положень статей 1167,1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується за наявності її вини. Відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача , наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача, його вина. Оскільки відповідно до ч.2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором, в позовній заяві повинно бути надано розрахунок суми заподіяної шкоди з його обґрунтуванням, доказами наявності шкоди та саме у вказаному позивачем розмірі. При подачі позову ОСОБА_4не надано розрахунку завданої їй матеріальної та моральної шкоди в заявленому розмірі, що унеможливлює визначення розміру шкоди. ОСОБА_4 обґрунтовує позовні вимоги тим, що державний виконавець мав нарахувати на всю суму, що підлягала стягненню за виконавчим документом, індекс інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми. Дані вимоги безпідставні, адже чинне законодавство не надає державному виконавцю права нараховувати на суми, які підлягають стягненню за виконавчими документами, індекс інфляції за весь час прострочення виплати боржником та 3% від простроченої суми. За таких обставин, у державного виконавця відсутні законні підстави для виконання таких вимог стягувача у виконавчому провадженні. Державний виконавець повинен вживати заходів примусового виконання рішення у спосіб і порядок, визначений виконавчим документом. Згідно з виконавчим документом стягненню підлягала сума в розмірі 150000грн., а тому державний виконавець мав виконувати рішення згідно з резолютивною частиною  виконавчого документа. Позовна заява не містить жодних посилань на не проведення державним виконавцем якихось заходів виконання, які мали бути проведені державним виконавцем відповідно до вимог закону, не вказано які дії державним виконавцем повинні були бути вчинені. На момент подачі позовної заяви рішення суду було фактично виконано, кошти на користь ОСОБА_4. перераховані в повному обсязі, що вказує на відсутність вини та причинного зв'язку між шкодою і протиправною  поведінкою.

         У судовому засіданні представник відповідачів 1,2 -Відділу примусового виконання рішень   Департаменту Державної  виконавчої служби Міністерства юстиції України,  Департаменту Державної  виконавчої служби Міністерства юстиції України -   позов не визнав з підстав, зазначених у запереченнях. Просив суд застосувати ст.ст. 99,100,181 КАС України, оскільки позивачем пропущено  строк звернення до адміністративного суду щодо оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби. Також пояснив, що  звернення ОСОБА_1 як представника позивачко ОСОБА_4. у встановленому законом порядку було зареєстровано та на нього надана письмова відповідь, яку представник додав до позову. Просив відмовити у задоволенні позову

         Представник відповідача 3 - Міністерства оборони України у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки, заяв про відкладення розгляду справи судові не надавав.

         Представник  відповідача 4 - Державного казначейства України - надав суду письмові пояснення в яких посилався на те, що згідно статті 48 Бюджетного кодексу України  та п.1 ч.4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1232, Державне казначейство України та його територіальні органи є окремими юридичними особами, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування державного бюджету і не можуть надати будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що стосуються предмету спору. Згідно ст.18 Закону України «Про державну виконавчу службу», фінансове і матеріальне забезпечення  працівників державної виконавчої служби та фінансування витрат на проведення та організацію виконавчих дій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, порядок формування яких встановлюється Законом України «Про виконавче провадження». Згідно ч.2 ст. 4 Бюджетного кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині,  якій вони не суперечить положенням Конституції України, цього Кодексу та Закону про Державний бюджет України. Відповідно до п.8 ст.7, п.1,2 ст.23 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом про Державний бюджет України. Так, згідно ч.4 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» у Державному бюджеті передбачені видатки лише на відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів. Разом з цим, шкода відшкодовується у випадках, прямо передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.02.2004 року. Але, дані спірні відносини не регулюються цим нормативно-правовим актом, а тому у позивача не має права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок державного бюджету. Окремою статтею зазначеного закону видатки для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дій інших органів державної влади не передбачені, у т.ч. державної виконавчої служби. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

         Представник відповідача 4 у судовому засіданні позов не визнав з підстав наведених у письмових поясненнях. Пояснив, що звернення ОСОБА_1 в інтересах стягувачки ОСОБА_4. від 4 серпня 2008 року було розглянуто у встановленому законом порядку,  та заявникові надана письмова відповідь, яка направлена на його адресу простою кореспонденцією. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін,  дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.

          Примусове виконання рішень в Україні відповідно до Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно положень частини першої статті 20 вказаного Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома відділами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Поряд з цим, статтею 201 цього Закону визначено виконавчі провадження, підвідомчі відділу та підрозділу примусового виконання рішень органів державної виконавчої служби.

Зокрема, на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими боржниками є органи державної влади, а на підрозділ примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції - рішень, за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів державної влади, а також інші територіальні підрозділи органів державної влади.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби за ст. 7 Закону України «Про виконавчу службу», зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України, а з огляду на ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» - використовувати надані йому права у точній відповідності до закону.

В силу ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.

В судовому засіданні встановлено, що Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 18.02.2005 року солідарно стягнуто на користь ОСОБА_4. з Міністерства оборони України  у відшкодування моральної шкоди 150000 грн.

Ухвалою  Дзержинського міського суду Донецької області від 16.11.2007 року  змінено спосіб і порядок виконання зазначеного рішення, а саме стягнення суми у розмірі 150000 грн. з органу, яким безпосередньо завдано шкоди - Міністерства оборони України.

27 листопада 2007 року  представником позивачки Воскобойниковим  до віділу примусового виконання  рішень Департаменту  державної виконавчої  служби Міністерства юстиції України  подано заяву про прийняття на виконання виконавчого листа (а.с.13 т. 1).

Постановою Відділу примусового   виконання   рішень Департаменту  державної  виконавчої  служби  Міністерства   юстиції  України від 07.12.2007 року відкрито виконавче провадження при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-97/05 від 22.11.2007 року, що виданий Дзержинським міським судом Донецької області, про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 150000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди (а.с. 14 т.1).

Платіжним дорученням   №5418 від 03 лютого 2009 року  кошти у сумі 150000 відповідно  були перераховані  Державним казначейством на  депозитний рахунок ОСОБА_4. (а.с.103).

Постановою  державного виконавця  відділу примусового виконання  рішень департаменту  державної виконавчої служби  від 12.02.2009 року  виконавче провадження закінчено  у зв»язку із виконанням  рішення суду у повному обсязі (а.с.32-оборотня сторінка).

Вказані факти визнаються сторонами, у зв'язку з чим відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач предметом позову визначив протиправні дії (бездіяльність) відповідачів, що виникли під час виконання зазначеного вище судового рішення.

Разом з тим, статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України  встановлено особливості адміністративних справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби учасниками виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Предметом оскарження відповідно до зазначеної статті можуть бути рішення (правові акти індивідуальної дії), дії чи бездіяльність державної виконавчої служби (державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби), що стосуються прав, свобод чи інтересів учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій. Такі рішення, дії чи бездіяльність можуть бути прийняті (вчинені, допущені) при виконанні будь-яких виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", крім тих, відносно яких законом установлено інший порядок їх судового оскарження.

Кодекс адміністративного судочинства України встановив скорочені строки подання адміністративного позову та розгляду адміністративної справи щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, щоб це не затягувало самого процесу виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню.

Частиною другою статті 181 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду з адміністративним позовом. Загальним є десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

У разі пропущення зазначених строків звернення до суду застосовуються правила статті 100 КАСУ.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2008 року представник позивача звернувся до Міністра юстиції України з листом про вжиття заходів реагування для виконання виконавчих листів за судовими рішеннями /а.с.15-16 т.1/.

24.05.2008 року представник позивача звернувся до Прем'єр-міністра України з листом про вжиття заходів реагування для виконання виконавчих листів за судовими рішеннями, вжиття заходів реагування на протиправну поведінку органів Державної виконавчої служби /а.с.17 т.1/.

Листом від 18.06.2008 року № 2136-0-33-08/12 Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби повідомив позивача, що з Державного казначейства України на рахунок відділу надійшли кошти в сумі 13500,00 грн. по виконавчому листу Дзержинського міського суду Донецької області № 2-97 від 22.11.2007 року про стягнення з Міністерства оборони України коштів на користь позивача та запропонував повідомити банківські реквізити (назва банку, код банку, МФО, розрахунковий рахунок банку, особистий рахунок), копію ідентифікаційного номеру та паспорту для подальшого перерахування зазначених коштів /а.с.19 т.1/.

Листом від 27.06.2008 року № 4459-0-4-08-25 Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомив представника позивача, що суму боргу по виконавчим листам Дзержинського міського суду Донецької області від 22.11.2007 року № 2-97 про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_9, ОСОБА_4. та ОСОБА_10 судових витрат у сумі 1910,08 грн. та винагороди за втрату робочого часу у сумі 942,88 грн. стягнуто з боржника в повному обсязі. У листі зазначено, що з питання виконання рішення Дзержинського районного суду Донецької області про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_9 коштів у сумі 50 000 грн., ОСОБА_4. коштів у сумі 150 000 грн., ОСОБА_10 коштів у сумі 150 000 грн. державним виконавцем вживаються заходи щодо перерахування стягнутих грошових коштів у сумі 31500 грн. стягувачам /а.с.20-21/.

05.07.2008 року представник позивача звернувся до Прем'єр-міністра України з листом про вжиття заходів для виконання Міністром юстиції України обов'язку контролювати законність сімох виконавчих проваджень /а.с.22-23 т.1/.

Листом від 13.08.2008 року № 6166-0-4-08-25 Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомив представника позивача, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувають виконавчі листи Дзержинського міського суду Донецької області від 22.11.2007 № 2-97 про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_9 50000,00 грн., ОСОБА_4. 150000,00 грн., ОСОБА_10 150000,00 грн. На даний час на рахунок відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби надійшло 13500,00 грн. на користь ОСОБА_4., 13500,00 грн. на користь ОСОБА_10 та 4500,00 грн. на користь ОСОБА_9, у зв'язку з цим, 07.08.2008 року повторно направлено запити щодо повідомлення банківських реквізитів ОСОБА_10 та ОСОБА_4. /а.с.25 т.1/.

16.09.2008 року представник позивача звернувся до Прем'єр-міністра України з листом про вжиття заходів для виконання Міністром юстиції України обов'язку контролювати законність виконавчих проваджень /а.с.28-29 т.1/.          

Листом від 15.09.2008 року № 8-25403-25 Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомив представника позивача, що  станом на даний час з Міністерства оборони України стягнуті грошові кошти на користь ОСОБА_10, ОСОБА_4. та ОСОБА_9 у повному обсязі. У листі зазначено, що 08.08.2008 року направлені запити щодо повідомлення банківських реквізитів ОСОБА_10 та ОСОБА_4., однак відповідь на вищевказаний запит до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не надходила /а.с.26 т.1/.

08.08.2008 року державним виконавцем  направлені запити щодо повідомлення банківських реквізитів ОСОБА_10 ОСОБА_4. /а.с.27 т.1/.

Листом від 28.10.2008 року № 9079-0-4-0825 Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомив представника позивача, що в результаті заходів, вжитих державним виконавцем до примусового виконання, 12.06.2008 року та 11.09.2008 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_9 перераховано кошти на загальну суму 150 000 грн. На даний час на депозитному рахунку відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби знаходяться грошові кошти у сумі 150000 грн. в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_4та 150000 грн. в рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_10, у зв'язку з цим, 12.06.2008 року, 08.08.2008 року та 21.10.2008 року на адресу стягувачів направлено листи щодо повідомлення банківських реквізитів для перерахування коштів /а.с.29 т.1/.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачеві достовірно було відомо про строки вчинення оскаржуваних виконавчих дій.

До суду з адміністративними позовами позивач звернувся лише 09.01.2009 року та 30.04.2009 року ( з приводу оскарження дій щодо  закінчення виконавчого провадження та стягнення із порушення шестимісячного строку присудженої суми), тобто поза строком, що встановлений ст.181 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволені адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Тому пропуск такого строку є підставою для відмови в позові.

Враховуючи, що представник відповідачів -   Відділу примусового виконання рішень   Департаменту Державної  виконавчої служби Міністерства юстиції України,  Департаменту Державної  виконавчої служби Міністерства юстиції України у поясненнях під час розгляду справи наполягав на застосуванні положень ст.100 КАС України, а представник позивача не зазначив поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду за заявленими вимогами і поважних причин пропуску цього строку не вбачає.

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у зв'язку  із пропуском строку звернення до суду  у частині визнання незаконною бездіяльність відповідачів Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби та Департаменту Державної виконавчої служби щодо невідкриття виконавчого провадження у встановлений законом триденний  строк, стягнення   із порушенням шестимісячного строку   присудженої суми - 150000 грн., а також  у частині оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.02.2009 року ( п.1,2,4 - у частині оскарження дій саме цих відповідачів,6) позовних вимог .

Також суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, позовні вимоги  у частині   визнання незаконною бездіяльності   відповідачів - Міністерства оборони України та Державного казначейства України   щодо неперерахування  усієї стягнутої на користь  позивачки суми  на  рахунок  представника позивача, оскільки зазначена  сума стягувалась  відповідним органом Державної виконавчої служби у порядку виконання судового рішення, тому на думку суду, будь-які зобов»язання  Міністерства оборони України та Державного казначейства України безпосередньо перед позивачкою  (або її представником) відсутні.   

Вирішуючи позовні вимоги щодо  визнання незаконною бездіяльність відповідачів щодо  залишення без відповіді  заяви  представника позивача  від 04.08.2008 року  про нарахування та стягнення  на суму боргу, тобто на 150000 грн.,  індексу інфляції а також 3 відсотків річних  за весь час  невиконання судового рішення до його повного виконання( п.3 позовних вимог), суд керується наступним.

Дослідивши надані у цій частині сторонами докази,  суд  приходить до висновку, що  зазначені спірні правовідносини  регулюються Законом України «Про звернення громадян», оскільки  преамбулою зазначеного  Закону  передбачено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України  права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до ст. 15 зазначеного Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ст.19 Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.

Відповідно до ст. 20 Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін  вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від  встановленого цією статтею терміну.

Судом встановлено, що  звернення  позивача від 04.08.2008 року було зареєстровано відповідачем 1, на нього заведено реєстраційну картку (а.с.183 т.1)  та 18.09.2008 року, тобто у встановлені законом строки,  надано письмову  відповідь, яка  отримана позивачем.

Відповідачем 4 - Державним казначейством України також отримано  звернення  позивача від 04.08.2008 року,  зареєстровано 07.08.2008 року та 21.08.2008 року, тобто у встановлені законом строки, надано письмову відповідь, про що свідчить реєстр відправлення  № 159  від 22.08.2008 року /а.с.205а-212/.

Тому суд не вбачає  будь-яких протиправних дій (бездіяльності) цих  відповідачів  з приводу не розгляду звернення представника позивачки від 04.08.2008 року.

Вирішуючи завлений у цій частині позов до відповідача 3 - міністерства оборони України, суд встановив наступне.

Ухвалою суду від 5 травня 2009 року (про відкриття провадження у справі)  відповідачам було запропоновано   у разу невизнання позову  надати письмові заперечення та докази, які в них є.

Будь-яких заперечень з боку цього відповідача суду не надано.

19 серпня 2009 року на адресу Міністерства оборони України  направлено запит, щодо  надання доказів на підтвердження , факту надання відповіді на звернення  позивача від 04.08.2008 року, який відповідачем було отримано 25.08.2009 року, про що свідчить поштове повідомлення /а.с.203/.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали

Судом 19 серпня 2009 року на адресу Міністерства оборони України яке є відповідачем по справі, направлено запит, щодо  надання доказів на підтвердження , факту надання відповіді на звернення  позивача від 04.08.2008 року, який відповідачем було отримано 25.08.2009 року, про що свідчить поштове повідомлення /а.с.203/.

Однак суду Міністерством оборони України не було надано жодного доказу на підтвердження правомірності своїх дій.

 Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині, у зв»язку із чим вважає за необхідне  визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненадання відповіді на звернення представника позивачки ОСОБА_4. ОСОБА_1 від 4 серпня 2008 року з приводу сплати суми боргу у сумі 150000 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції та річних  відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст. 534 ЦК України та зобов'язати Міністерство оборони України надати відповідь на звернення представника позивачки ОСОБА_4. ОСОБА_1 від 4 серпня 2008 року з приводу сплати суми боргу у сумі 150000 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції та річних  відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст. 534 ЦК України.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання незаконною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування на усю суму, що підлягала стягненню на її користь, індексу інфляції  а також 3% річних від вказаної суми  також по день  повного  виконання  відповідно до ч.ч.1,2 ст. 625 ЦК України  у порядку, встановленому п.п.1,2,3 ч.1 ст.534 ЦК України, зобов'язання відповідачів продовжити  виконання судового рішення  до повного завершення  його виконання, нараховуючи індекс інфляції 3% річних щомісячно, починаючи  з лютого 2009 року на суму залишку основного боргу 102347,78грн. і стягнути нарахування на суму залишку основного боргу разом зі стягненням залишку основного боргу (п.5 позовних вимог), суд керується наступним.

На думку суду, на дані правовідносини не розповсюджується дія статті  625 Цивільного Кодексу України, на яку позивач посилається у позові, відповідно до частини другої якої  боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Враховуючи наведене,  суд вважає, що  у розумінні   Закону України "Про виконавче провадження»  та за обставинами даної справи відповідачі не є  боржниками, оскільки йдеться про виконання судового рішення, та відповідачі  не порушували  будь-які  грошових зобов'язань перед позивачем, у зв'язку  із чим у задоволенні даних позовних вимог необхідно відмовити.

З цих підстав суд також не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині  зобов'язання відповідачів продовжити  виконання судового рішення  до повного завершення  його виконання, нараховуючи індекс інфляції 3% річних щомісячно, починаючи  з 3 лютого  2009 року на суму залишку основного боргу 102347,78 грн. і стягнути нарахування на суму залишку основного боргу разом зі стягненням залишку основного боргу, оскільки фактично  рішення суду за виконавчим документом було виконано у повному обсязі(п.7 позовних  вимог) .

Також суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди ( п. 8 позовних вимог) з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.  1167 Цивільного Кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною  другою цієї  статті.

Відповідно до ч.2 ст. 1167 Цивільного Кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки факт неправомірних дій (або  бездіяльності)  з боку відповідача  1,2,4 судом не встановлено,  суд вважає, що будь-які  підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди відсутні.

Щодо відповідача  3 - Міністерства оборони України -  суд вважає, що   позивач  не навів достатніх підстав  для підтвердження  факту спричинення  моральної шкоди цим відповідачем  внаслідок ненадання відповіді на звернення її представника від 4 серпня 2008 року, тому у задоволенні позову  у цій частині також необхідно відмовити.

Вирішуючи позовні вимоги у частині  стягнення на користь позвачки  понесених нею та її представником   збитків, які складаються  з витрат на поштові звернення, поїздки, виготовлення копій документів у сумі 336,33 грн.(п.9 позовних вимог), суд керується наступним.

Відповідно до  статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позивач не підтвердив документально понесені ним  витрати  щодо задоволених цією постановою позовних вимог до відповідача Міністерства оборони України, тому  у задоволенню позову у цій частині також необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254, 263  Кодексу адміністративного судочинства України, суд,         

 

постановив:

Позов ОСОБА_4  до   Відділу примусового виконання рішень   Департаменту Державної  виконавчої служби Міністерства юстиції України,  Департаменту Державної  виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства оборони України, Державного казначейства України, про  визнання бездіяльності  неправомірною, зобов'язання    вчинити певні дії,    відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

  Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненадання відповіді на звернення представника позивачки ОСОБА_4. ОСОБА_1 від 4 серпня 2008 року з приводу сплати суми боргу у сумі 150000 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції та річних  відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст. 534 ЦК України.

  Зобов'язати Міністерство оборони України надати відповідь на звернення представника позивачки ОСОБА_4. ОСОБА_1 від 4 серпня 2008 року з приводу сплати суми боргу у сумі 150000 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції та річних  відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст. 534 ЦК України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено  її вступну та резолютивну  частину   2 вересня      2009 року .

Постанову  у повному обсязі складено  7 вересня    2009 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова  може  бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду  через Донецький окружний адміністративний суд.

Заяву  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду може бути подано  протягом десяти  днів  з  дня її виготовлення.

Апеляційна  скарга  на  постанову   суду  може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви  про апеляційне оскарження, або протягом десяти днів після виготовлення повного тексту постанови без  попереднього подання заяви про її оскарження.

                   

 

Головуючий суддя                                                                       Ісаєнко Ю.А.