КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2016 р. Справа№ 910/7777/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Андрієнка В.В.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Печерний С.Л.;

відповідача: Єфременко О.О.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" та

Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.07.2016р.

у справі №910/7777/16 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна

компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 108 350,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - відповідач) заборгованості за договором на транспортування природного газу трубопроводами №14/2434/12/1204000405 від 11.04.2012р. у розмірі 108 350,57 грн. (з них: 52 781,34 грн. - основний борг, 3 660,43 грн. - пеня, 3 694,69 грн. - штраф, 4 722,29 грн. - 3% річних, 43 491,82 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг, що й призвело до виникнення заборгованості.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач зазначав про те, що з березня 2013 року у позивача не було ліцензії з розподілу природного газу. Окрім того, на думку відповідача, позивач необґрунтовано заявив до стягнення непередбачений умовами укладеного між сторонами договору 7% штрафу, з посиланням на ст. 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої такий вид господарської відповідальності не розповсюджується на боржника, що прострочив виконання грошового зобов'язання. Також відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/7777/16 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 51 873,91 грн. основного боргу, 336,83 грн. 3% річних, 309,17 грн. інфляційних втрат та 787,80 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/7777/16 в частині позовних вимог позивача щодо нарахованих відповідачу 907,43 грн. основного боргу, а також 3% річних в сумі 4 385,46 грн. та 43 182,65 грн. інфляційних втрат, шляхом прийняття рішення щодо задоволення вказаних вимог в повному обсязі.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/7777/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 7% штрафу в розмірі 3694,69 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 3694,69 грн. 7% штрафу. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/7777/16 залишити без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач наголошував на наступному:

- судом безпідставно залишено поза увагою той факт, що акти направлялись позивачем на адресу відповідача в січні 2016 року повторно;

- відповідач прострочив свої зобов'язання щодо оплати наданих позивачем протягом березня-квітня 2013 року послуг на загальну суму 52 781,34 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за транспортування природного газу у березні - квітні 2013 року по Договору. Наведене є свідченням порушення відповідачем прав позивача, як кредитора у спірних правовідносинах, а відтак підтверджує правомірність нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, починаючи з 21.04.2013р. та з 21.05.2013р.;

- суд безпідставно визнав початок прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати послуг з транспортування природного газу в березні-квітні 2013 року, починаючи з 02.02.2016р., посилаючись на направлення актів наданих послуг лише в січні 2016 року.

Відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/7777/16 в частині стягнення з відповідача боргу у розмірі 51 873,91 грн., 3% річних у розмірі 336,83 грн. та інфляційних втрат у розмірі 309,17 грн. і судового збору у розмірі 787,80 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у позові.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом в частині задоволених позовних вимог було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, постанов НКРЕ від 19.04.2012р. №473, від 03.04.2013р. №371, від 28.03.2013р. №332, від 04.04.2013р. №396, від 28.02.2013р. №211, постанови НКРЕКП від 28.04.2015р. №1317, ст. ст. 180, 189, 191 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Андрієнко В.В.) апеляційні скарги було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.09.2016р.

01.09.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він зазначав про необґрунтованість та непідтвердженість доводів скарги відповідача, просив суд залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 01.09.2016р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ", просив суд вказану скаргу задовольнити та винести рішення, яким у повному обсязі задовольнити позовні вимоги. Проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, просив суд залишити вказану скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 01.09.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", просив суд скаргу задовольнити та винести рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував, зазначаючи про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 01.09.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 19.09.2016р.

В судовому засіданні 19.09.2016р. представники сторін підтримали пояснення, надані у попередньому судовому засіданні.

В судовому засіданні 19.09.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 13.10.2016р.

В судовому засіданні 13.10.2016р. представник позивача підтримав раніше надані пояснення, просив суд апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити.

В судовому засіданні 13.10.2016р. представник відповідача також підтримав пояснення, які надавалися ним раніше, просив суд апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити.

В судовому засіданні 13.10.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

11.04.2012р. між позивачем, як газотранспортним підприємством, та відповідачем, як замовником, було укладено договір на транспортування природного газу трубопроводами №14/2434/12/1204000405 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 56-61).

За умовами Договору (п.п.1.1-1.4 газотранспортне підприємство зобов'язується у 2012 році надати замовнику послуги з транспортування трубопроводами газотранспортного підприємства (далі - газопроводи газотранспортного підприємства) природного газу замовника (далі - газ замовника) від пунктів приймання-передачі газу в газопроводи Газотранспортного підприємства до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС) або до споживачів замовника, які безпосередньо приєднані до газопроводів газотранспортного підприємства, а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування газу в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами даного договору. Місце надання послуг - територія розташування газопроводів газотранспортного підприємства. Плановий обсяг транспортування газу замовника протягом 2012 року складає 17 200 000 тис. куб. м., з яких 3 700 000 тис. куб. м. планується транспортувати для споживачів, власні газопроводи яких безпосередньо підключені до магістральних газопроводів. Строк надання послуг - протягом дії цього Договору.

Порядок оформлення актів наданих послуг з транспортування газу трубопроводами визначений сторонами в розділі 3 Договору, згідно з п.п.3.1-3.4 якого послуги з транспортування газу оформлюються Газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу трубопроводами. У випадку, якщо споживачі замовника безпосередньо підключені до газопроводів Газотранспортного підприємства, кількість протранспортованого Газотранспортним підприємством газу споживачам замовника визначається за даними комерційних вузлів та приладів обліку газу, установлених на ГРС. Газотранспортне підприємство до 12-го числа місяця, наступного за звітним, складає реєстри реалізації газу споживачам замовника, які безпосередньо приєднані до газопроводів Газотранспортного підприємства, і погоджують їх із замовником або постачальником. Якщо споживачі замовника отримують газ з мережі газорозподільного підприємства, даними для складання актів наданих послуг є реєстри газорозподільного підприємства про обсяги газу, протранспортованого ним споживачам замовника. Газотранспортне підприємство до 15 числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою Газотранспортного підприємства. Замовник протягом 2-х робочих днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути Газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до законодавства України. До прийняття рішення судом відповідні розрахунки за вартість послуг транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються відповідно до даних Газотранспортного підприємства. Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з Газотранспортним підприємством.

Вартість послуг за Договором та порядок розрахунків визначений сторонами в розділі 5 Договору, згідно з п.п.5.1, 5.5, 5.6 якого розрахунки за послуги з транспортування газу трубопроводами здійснюється за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. На момент укладення даного договору тарифи визначені постановою НКРЕ від 28.12.2011р. №131 "Про встановлення тарифів на транспортування та постачання природного газу" і вказані у додатку № 1 до даного договору. Газотранспортне підприємство зобов'язується розміщувати інформацію про чинні тарифи на своєму офіційному веб-сайті та в засобах масової інформації. Загальна вартість даного Договору становить 2 424 020 000,00 грн., крім того ПДВ - 484 804 000, 00 грн. Всього разом з ПДВ - 2 908 824 000,00 грн. та складається з місячних сум вартості послуг транспортування газу газотранспортним підприємством замовнику. Загальна вартість цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства до 20-го числа місяця, наступного за звітним, відповідно до актів наданих послуг. Оплата послуг може здійснюватись замовником на підставі наданих газотранспортним підприємством рахунків протягом місяця, в якому ці послуги надаються.

У платіжних дорученнях замовник повинен обов'язково вказати номер договору, дату його підписання та звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата. Якщо в платіжних дорученнях замовника не зазначено номер договору, дата його підписання, звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата, газотранспортне підприємство зараховує кошти, що надійшли від замовника в першу чергу, як погашення заборгованості за надані послуги з транспортування газу, що виникла перша за час у попередніх періодах.

Відповідальність сторін погоджена в розділі 7 Договору, згідно з п.п.7.1, 7.3 якого газотранспортне підприємство і замовник у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за Договором несуть відповідальність у межах, передбачених законодавством України. У разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

В п.11.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, розповсюджує свою дію на відносини сторін, що склалися з 01.03.2012р. і діє в частині надання послуг до 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим договором.

В Додатку №1 до Договору сторонами погоджено тарифи на послуги з транспортування природного газу трубопроводами ДК «Укртрансгаз» (том справи - 1, аркуші справи - 62-63).

Протягом 2012-2013 років між сторонами було укладено низку додаткових угод до Договору, в яких сторони вирішили внести зміни і доповнення до Договору, зокрема, скоригувавши його вартість та обсяг транспортування газу (том справи - 1, аркуші справи - 64-69).

На виконання умов Договору позивач протягом березня-квітня 2013 року надав відповідачу послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами та направив на підписання акти надання послуг. Однак відповідач акти не підписав, вартість наданих позивачем послуг не сплатив, що призвело до виникнення заборгованості, яка за розрахунками позивача становить 52 781,34 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку розрахуватися з позивачем, останній, окрім вимог про стягнення з відповідача 52 781,34 грн. основного боргу, просив суд стягнути з відповідача 3 660,43 грн. пені, 43 491,82 грн. інфляційних втрат, 4 722,29 грн. 3% річних, а також 3 694,69 грн. 7% штрафу відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши обґрунтованими, нормативно та документально підтвердженими вимоги в частині стягнення з відповідача 51 873,91 грн. основного боргу, 336,83 грн. 3% річних та 309,17 грн. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором, яка виникла внаслідок прострочення оплати вартості наданих позивачем у березні-квітні 2013 року послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

За твердженням позивача, у вказаному періоді він надав відповідачу послуги з транспортування природного газу в загальному обсязі 155,48 тис. куб. м., вартість яких становить 52 781,34 грн.

Позивач направив відповідачу на підписання акти надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами №03-13-14/2434/12/1204000405/ТКЕЗ від 31.03.2013р. на суму 38 745,87 грн., №03-13/14/2434/12/1204000405/ ПРОМЗ від 31.03.2013р. на суму 907,43 грн. та №04-13-14/2434/12/1204000405/ТКЕЗ від 30.04.2013р. на суму 13 128,04 грн.

Натомість акти відповідачем підписані не були, вартість наданих позивачем послуг не оплачена.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявні лише акти №03-13-14/2434/12/1204000405/ТКЕЗ від 31.03.2013р. та №04-13-14/2434/12/1204000405/ТКЕЗ від 30.04.2013р. на суму 13 128,04 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 70-71).

Водночас, позивачем не надано акт №03-13/14/2434/12/1204000405/ ПРОМЗ від 31.03.2013р. на суму 907,43 грн.

В своїй апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що в даному випадку мала місце технічна помилка, яка полягає в недолученні вищезгаданого акту на 907,43 грн. до матеріалів справи. Окрім того, позивачем надався лист №590/12/014 від 21.01.2016р. про надіслання всіх трьох актів на адресу відповідача.

Дійсно в матеріалах справи наявний лист позивача від 21.01.2016р., однак саме лише посилання в листі на акт не може свідчити про його фактичну наявність, оскільки позивач надав копію листа без копії документів, на які міститься посилання в листі від 21.01.2016р. №590/12/014 (том справи - 1, аркуш справи - 76).

Окрім того, відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Тобто, обов'язок доведення наявності факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача, який на власний розсуд формує доказову базу власних вимог і надає ті докази, які вважає за необхідне.

При цьому колегією суддів враховано, що в апеляційній інстанції рішення місцевого господарського суду переглядається на підставі та з урахуванням тих пояснень і доказів, які були надані суду на час винесення рішення у справі. Додаткові докази приймаються лише в порядку, встановленому ст. 101 Господарського процесуального кодексу України. Однак в даному випадку позивач не навів обставин, які б унеможливлювали надання ним доказів, на які він сам посилався у позові. Окрім того, відповідачем повністю заперечувалися позовні вимоги, що свідчить про наявність спору між сторонами в тому числі й щодо обсягу наданих позивачем послуг.

Як уже зазначалося вище, відповідно до умов укладеного між сторонами Договору (п.п.5.4, 5.6) вартість фактично наданих позивачем послуг відповідачу за звітний місяць визначається на підставі актів наданих послуг. Оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача до 20-го числа місяця, наступного за звітним, відповідно до актів наданих послуг.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт надання позивачем у березні-квітні 2013 року послуг на загальну суму 51 873,91 грн., про що, зокрема свідчать акти №03-13-14/2434/12/1204000405/ТКЕЗ від 31.03.2013р. та №04-13-14/2434/12/1204000405/ТКЕЗ від 30.04.2013р. на суму 13 128,04 грн.

Згідно наданих суду пояснень, відповідач отримав лист позивача №590/12/014 від 21.01.2016р., про який зазначалося вище 25.01.2016р. і своїм листом від 26.01.2016р. повернув не підписані Акти на адресу позивача.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, відмова відповідача, як замовника послуг, від підписання актів приймання-передачі наданих послуг у встановлений в Договорі термін, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, свідчить про визнання замовником повного виконання виконавцем своїх зобов'язань, а тому послуги (роботи) вважаються наданими (виконаними) у повному обсязі та прийнятими замовником без зауважень.

Доказів, які б підтверджували наявність у спірному періоді претензій у відповідача щодо виконання позивачем своїх договірних зобов'язань ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Судом враховано посилання позивача на те, що листом №590/12/014 від 21.01.2016р. він повторно направив відповідачу акти за березень-квітень 2013 року на підписання, але при цьому відповідні докази (тобто докази первинного надіслання чи вручення актів) позивачем не надано, у зв'язку з чим в даному випадку мають застосовуватися положення ст. 530 Цивільного кодексу України.

Приймаючи до уваги норми ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а також враховуючи отримання відповідачем актів надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами №03-13-14/2434/12/1204000405/ТКЕЗ від 31.03.2013р. на суму 38 745,87 грн. та №04-13-14/2434/12/1204000405/ТКЕЗ від 30.04.2013р. на суму 13 128,04 грн. лише 25.01.2016р., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку прострочення відповідача з оплати вартості наданих позивачем послуг розпочалося з 02.02.2016р.

Колегією суддів враховано зауваження відповідача щодо застосованих позивачем тарифів під час виконання Договору, однак в Додатку №1 до Договору сторонами було чітко визначено тарифи на послуги з транспортування природного газу трубопроводами позивача. Окрім того, в подальшому сторонами укладалися додаткові угоди до Договору, якими вносилися зміни до ціни Договору та передбачалося, що розрахунки за надані позивачем послуги здійснюються за тарифами, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) (п.5.1 Договору в редакції додаткової угоди №4 від 11.06.2013р. - том справи - 1, аркуш справи - 68). Тобто, позивачем застосовувалися тарифи, чинні на час надання відповідних послуг. Доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

Відносно посилання відповідача на те, що постановою НКРЕ №107 від 07.02.2013р. було анульовано видані позивачу ліцензії АВ №527119 на право провадження господарської діяльності зі зберігання природного газу, АВ №5271118 на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу та нафтового газу магістральними трубопроводами, АВ №527238 на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ та АВ №527239 на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованими тарифами, а тому правові підстави для проведення розрахунків з позивачем у відповідача відсутні, необхідно зазначити наступне.

Суду надано копію ліцензії позивача серії АЕ №194511 на здійснення господарської діяльності з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами зі строком дії з 28.02.2013р. по 27.02.2018р. (том справи - 1, аркуш справи - 48).

Вказана ліцензія була видана позивачу відповідно до прийнятого регуляторним органом рішення від 28.02.2013р. №211 і вона свідчить про те, що позивач правомірно здійснював транспортування природного газу магістральними трубопроводами у березні-квітні 2013 року.

Оскільки позивач не надав на час винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі акт №03-13/14/2434/12/1204000405/ ПРОМЗ від 31.03.2013р. на суму 907,43 грн., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку позивачем було підтверджено факт транспортування природного газу магістральними трубопроводами лише в обсязі 152,804 тис. куб. м. за актами №03-13-14/2434/12/1204000405/ТКЕЗ від 31.03.2013р. та №04-13-14/2434/12/1204000405/ТКЕЗ від 30.04.2013р. на загальну суму 51 873,91 грн., а не в обсязі 155,48 тис. куб. м. на суму 52 781,34 грн., як зазначено у позовній заяві.

Відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження належного виконання ним своїх грошових зобов'язань перед позивачем та відсутності заборгованості за наданими у березні-квітні 2013 року послугами у сумі 51 873,91 грн., у зв'язку з чим у вказаній частині вимог позов підлягає задоволенню.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Окрім того, в ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

За розрахунками позивача з відповідача підлягає стягненню 3 660,43 грн. пені, нарахованої за період з 01.03.2013р. по 20.11.2013р., 4 722,29 грн. 3% річних, нарахованих за період з 01.03.2013р. по 20.04.2016р., 43 491,82 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.03.2013р. по 31.03.2016р., а також 3 694,69 грн. 7% штрафу, нарахованого на підставі ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій є правомірним. Однак при цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як уже вказувалося вище, за умовами п.5.6 укладеного між сторонами Договору відповідач повинен здійснювати розрахунок з позивачем до 20 місяця, наступного за звітним.

Під час розгляду справи відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про застосування строку позовної давності в частині стягнення пені.

Відповідно до ст. ст. 257, 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Наслідки спливу позовної давності наведені в ст. 267 Цивільного кодексу України, згідно з ч.4 якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

В ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором) (аналогічна правова позиція наведена в п.п.4.2, 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

В ст. 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив нарахування пені відповідачу за березень 2013 року з 01.03.2013р. по 20.10.2013р., а за квітень 2013 року - з 01.04.2013р. по 20.11.2013р.

Однак, позовна заява була надіслана позивачем на адресу Господарського суду міста Києва 21.04.2016р., про що свідчить відбиток календарного штампу відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшов позов (том справи - 1, аркуш справи - 82), а отриманий позов судом - 26.04.2016р. згідно відбитку відділу документального забезпечення Господарського суду міста Києва на першому аркуші позовної заяви (том справи - 1, аркуш справи - 6).

Наведене свідчить про те, що позивач звернувся з вимогами про стягнення з відповідача пені з пропуском законодавчо встановленого строку позовної давності. Зважаючи на відсутність поважних причин пропуску цього строку, заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені у сумі 3 660,43 грн. підлягає задоволенню і в цій частині вимог в позові слід відмовити.

В частині вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних судом було встановлено невірно визначений позивачем початок перебігу періоду прострочення. За розрахунком колегії суддів, який співпадає з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 336,83 грн. 3% річних, нарахованих за період з 02.02.2016р. по 20.04.2016р., а також 309,17 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 02.02.2016р. по 31.03.2016р. і саме у вказаних розмірах названі вимоги підлягають задоволенню.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 694,69 грн. 7% штрафу, нарахованого на підставі ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, судом було встановлено наступне.

Згідно з ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності певних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Зважаючи на те, що в даному випадку має місце грошове зобов'язання, положення абзацу 3 ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.02.2014р. у справі № 3-1гс14) і в цій частині вимог позов не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду, не надано.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційних скарг, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за їх подання покладаються на сторін (апелянтів).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/7777/16 - без змін.

2. Матеріали справи №910/7777/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

В.В. Андрієнко