ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2011 р.           Справа № 2а/0270/5031/11

м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,

при секретарі судового засідання: Захаріяш Ользі Олександрівні,

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1,

відповідача : ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Оратівські електричні мережі"

до: управління праці та соціального захисту населення Оратівської районної державної адміністрації у Вінницькій області

про: визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось публічне акціонерне товариство “Вінницяобленерго” (далі – ПАТ “Вінницяобленерго”) в особі структурної одиниці “Оратівські електричні мережі” (далі – СО “Оратівські ЕМ”) з позовом до управління праці та соціального захисту населення Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області (далі –УПСЗН Оратівської РДА) про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії з відшкодування позивачу частини вартості електроенергії в сумі 2385,64 грн.

Позовні вимоги мотивовані, зокрема тим, що відповідач відмовив позивачу у відшкодуванні витрат пов’язаних із наданням пільг з оплати електроенергії без норм споживання особам, на яких поширюється дія Закону України “Про міліцію”. На думку позивача, така відмова є неправомірною, оскільки положення відповідного Закону, які обмежують надання пільг в рамках норм споживання визнані неконституційними, в зв’язку з чим, останній звернувся з позовом до суду про стягнення коштів.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач надав суду письмові заперечення на позовну заяву, з яких вбачається, що рішенням Конституційного Суду України від 20.05.2008 року №10-рп/2008 положення пункту 68 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” щодо надання пільг в оплаті на житлово-комунальні послуги, передбачених Законом України “Про міліцію”, визнано таким, що втратило чинність з дня ухвалення вказаного рішення, однак, при цьому додаткових вимог стосовно порядку його виконання визначено не було. Також відповідач зазначає, що проведення перерахунку наданих пільг в оплаті за спожиту електроенергію без урахування норм пільгового споживання перебуватиме додаткових бюджетних коштів, які не були передбачені в Державному бюджеті України на 2011 рік

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши адміністративну справу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Листом від 25.10.2011 року №1012 (а.с.7) позивач, з метою врегулювання спірного питання, яке стосується відшкодування відповідачем витрат, пов’язаних із наданням пільг по оплаті електроенергії, направив до УПСЗН Оратівської РДА перелік документів для погодження, а саме: списки працівників міліції, звільнених за віком, хворобою та вислугою років за травень-вересень 2011 року та відомості розрахунків збитків (а.с.9-23).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з акту звірки взаєморозрахунків, відповідачем не відшкодовано позивачу пільги на оплату житлово-комунальних послуг, зокрема послуг з постачання електричної енергії без норм споживання, в розмірі 2385,64 грн. (а.с.24).

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів суд виходить з наступного.

Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.

Так, частина 4 статті 22 Закону України “Про міліцію”, із врахуванням змін, внесених Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, зобов’язувала працівникам міліції та членам їх сімей надати 50-ти процентну знижку по оплаті спожитої електроенергії, в межах норм встановлених законодавством.

Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10рп/2008 внесені Законом України про Державний бюджет України на 2008 рік зміни до вказаної статті, в частині, що стосується встановлення меж норм споживання - визнано такими, що не відповідають Конституції України (є не конституційними).

Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин стаття 22 Закону України “Про міліцію” передбачає надання пільг працівникам міліції та членам їх сімей у вигляді 50-ти процентної знижки по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива без обмеження норм споживання.

Цією ж статтею, передбачено, що за працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом.

Статтею 9 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло. До їх числа належать, зокрема, нормативи користування житлово-комунальними послугами щодо яких держава надає пільги.

Пунктом 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 р. № 256, відповідача визначено головним розпорядником коштів, який зобов’язаний проводити відповідні відшкодування.

Статтею 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” закріплено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг, зокрема послуг з постачання електричної енергії.

Згідно зі статтею 21 вказаного Закону, окремо визначаються нормативи коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, що спрямовуються на покриття витрат підприємств, установ і організацій соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування, які не покриваються виплатами населення. Нормативи фінансування встановлюються під час прийняття Закону України про Державний бюджет України на поточний рік, а також під час формування бюджетів соціальних фондів.

Відтак, суд вважає обґрунтованим посилання позивача на те, що з 22 травня 2008 року (з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення) ПАТ “Вінницяобленерго”, як електропостачальна організація, зобов’язана надавати електроенергію по пільговому тарифу, зокрема 50 % знижку по оплаті спожитої електроенергії на весь її обсяг.

Отже, позивачу, як енергопостачальній організації, повинно відшкодовуватися відповідачем 50 відсотків вартості використаної електроенергії особами, на яких поширюється дія статті 22 Закону України “Про міліцію”, без врахування норм спожитої електроенергії, визначених постановою КМУ від 01.08.1996 року № 879.

В акті звірки розрахунків по категорії пільговиків, підписаного обома сторонами вказані суми, що нараховані СО “Оратівські ЕМ” (без врахування норм споживання) та УПСЗН Оратівської РДА (з врахуванням норм споживання, встановлених Постановою КМУ від 01.08.1996 року №879). Різниця складає 2385,64 грн., яку і просить відшкодувати позивач.

Крім того, в процесі розгляду справи встановлено, що між сторонами відсутній спір з приводу переліку та кількості осіб, які мають право на пільги відповідно до статті 22 Закону України “Про міліцію”.

Статтею 95 Конституції України передбачено, що виключно Законом України “Про Державний бюджет України” визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, цільове спрямування цих видатків.

Відповідно пункту 5 статті 51 Бюджетного кодексу розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Згідно з пунктом 2.1 наказу Державного казначейства України №136 від 09.08.2004 р. та статті 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів мають право брати бюджетні зобов’язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисом поточного бюджетного року.

Показники Державного бюджету на 2011 рік в частині виплат, які встановлені статтею 22 Закону України “Про міліцію” розраховано виходячи з положень постанови КМУ від 01.08.1996 р. №879, і не передбачають призначень для взяття зобов’язань щодо перерахунку пільг за минулі роки.

Проте, суд вважає, що розпорядники бюджетних коштів з врахуванням вимог бюджетного законодавства, у випадку виникнення обставин, які потребують додаткових видатків з бюджету, можуть звернутися з пропозицією про збільшення бюджетних асигнувань чи врахувати їх у кошторис наступного бюджетного року, подавши завчасно пропозиції щодо включення видатків за минулі роки при формуванні бюджету на наступний рік.

Так, за змістом статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у пункті “б” пункту 4 частини 1 статті 89 цього кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 2, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року за № 256 передбачено, що фінансування видатків бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної республіки Крим, бюджетах м. Києва і Севастополя, міст республіканського і обласного значення, та у районних бюджетах на зазначені цілі. Головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Пунктом 6 цього ж Порядку передбачені дії, які необхідно здійснити головним розпорядником коштів місцевих бюджетів у разі виникнення додаткових зобов’язань.

Так, у разі виникнення додаткових зобов’язань головні розпорядники коштів місцевих бюджетів надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми. Зазначені фінансові органи готують уточнені реєстри нарахованих у поточному місяці сум та подають їх до 20 числа фінансовим органам обласних, управлінням Державного казначейства в областях.

Отже, витрати Державного бюджету України на 2011 рік на покриття таких зобов`язань не можуть здійснюватися, але можуть бути внесені зміни для забезпечення таких виплат у майбутніх періодах для вирішення питань щодо погашення заборгованості минулих років.

Більш того пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. поміж іншого установлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі отриманих від них щомісячних звітів щодо послуг, наданих утримувачам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність відмови позивачу у відшкодуванні витрат, пов’язаних із наданням пільг по оплаті електроенергії особам, на яких поширюється дія Закону України “Про міліцію”.

З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову управління праці та соціального захисту населення Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області щодо відшкодування пільг громадянам, які мають право на пільги згідно Закону України "Про міліцію", в розмірі 2385,64 гривень.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області на користь публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Оратівські електричні мережі" невідшкодовані кошти з виплати пільг громадянам, які мають право на пільги згідно Закону України "Про міліцію", в розмірі 2385 (дві тисячі триста вісімдесят п'ять) гривень 64 (шістдесят чотири) копійки.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Оратівські електричні мережі" судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 (три) гривні 40

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя           Загороднюк Андрій Григорович

01.12.2011