Справа № 161/9073/16-ц

Провадження № 2/161/3432/16

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2016 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого - судді Рудської С.М.

при секретарі – Марчак Е.Є.

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору споживчого кредиту та договору іпотеки

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з данлю позовною заявлю на обґрунтування вказавши, що 28.03.2008 року між ним та АКІБ «Укрсиббанк» (на теперішній час ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір споживчого кредиту № 11324533000. За умовами даного договору Банк надав йому у користування кредитні кошти в сумі 63000 доларів США на строк до 28.03.2025 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 11,9 % річних. Упродовж семи років він сумлінно виконував свої зобов»язання за кредитним договором. На початку червня 2016 року відповідач звернувся до нього з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором. Із позовної заяви та доданих до неї розрахунків він дізнався, що фактично 80 % всіх платежів за кредитом зараховувалися на сплату відсотків, натомість тіло кредиту зменшилося лише на 13000 доларів. Ні до, ні під час, ні після укладення вказаного кредитного договору банк не повідомляв його про порядок зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості, про сукупну вартість кредиту, а також про низку інших умов кредитування. Це призвело до його необізнаності про порядок кредитування та укладення договору на завідомо невигідних для нього умовах. Вважає, що зазначений договір споживчого кредиту укладений з порушенням вимог діючого законодавства України. Так. Перед укладенням кредитного договору банк в письмовій формі не повідомив його про: кредитні умови, сукупну вартість кредиту та склад необхідних платежів, інформацію про умови кредитування. Крім того, графік платежів за вказаним кредитним договором йому взагалі не був наданий, що позбавило його можливості відслідковувати, які суми на які рахунки зараховувалися. Вважає, що вказаний кредитний договір з зазначених підстав має бути ви знаний недійсним. Оскільки договір іпотеки має похідний договір від договору споживчого кредиту, такий договір також слід визнати недійсним. Просить суд визнати недійсним договір споживчого кредиту № 11324533000 від 28.03.2006 року, укладений між ним та ПАТ «УкрСиббанк»; визнати недійсним договір іпотеки від 28.03.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 771.

В судовому засідання представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні до викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав, суду пояснив, що оспорюваний кредитний договір був укладений х дотриманням вимог чинного законодавства. Крім того, обставини на які посилається позивач на обгрунтування своїх вимог можуть слугувати підставами для визнання недійсними лише окремих положень кредитного договору, а не договору в цілому. Також вража, що на час звернення до суду позивачем пропущено строк позовної давності. Просить суд застосувати строк позовної даявності і відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Згідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено право позикодаваця на одержання від позичальника процентів від суми позики, а також у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що 28.03.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (на теперішній час ПАТ «Укрсиббанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 11324533000, відповідно до якого останній отримав кредит на суму 63000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором та графіком щомісячних платежів. (а.с. 11-18).

Факт отримання відповідачем грошових коштів у вищевказаній сумі представником позивача в судовому засіданні не заперечувався.

28.03.2008 на виконання позивачем ОСОБА_3 своїх зобов»язань за кредитним договором № 11324533000 між ним та відповідачем було укладено договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 771 (а.с. 7-10).

З умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні на придбання житла. Таким чином, оспорюваний кредитний договір є договором споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору Закон України «Про захист прав споживачів» не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Зазначене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Згідно з ч.ч. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У договорі про надання споживчого кредиту також зазначаються: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови, визначені законодавством.

На обгрунтуваня своїх вимог про визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_3 посилається, зокрема, на ненадання йому відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, умови щодо виду і предмету кожної супутньої послуги, яка надається споживачу щодо умов відкриття, ведення та закриття банківського рахунку позичальника, тарифів та усіх сум коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв»язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням, а також надати окремий письмовий документ із повідомленням умов кредитування.

Як вбачається з п. 9.2 розділу 9 кредитного договору, позичальник підписанням даного договору підтверджує, він повністю розуміє всі умови цього Договору, свої права та обов’язки за цим договором і погоджується з ними.

Факт підписання позивачем даного кредитного договору в судовому засіданні не оспорювався.

ОСОБА_3 укладаючи договір з ПАТ "Укрсиббанк", ознайомився з умовами, на яких банк здійснює кредитування, загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту; сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, банком було надано позивачу у належній формі всю інформацію про умови кредитування та інформацію, передбачену правилами надання банками України інформації споживачу.

Суд вважає, що позивач ОСОБА_3 розумів природу вчинюваних ним правочинів, був ознайомлений із правами та обов'язками позичальника та іпотекодавця, про що свідчать його особистий підпис на кредитному договорі та договорі іпотеки.

Позивачем та його представником не подано, а судом у процесі розгляду справи не отримано жодних доказів, які б спростовували той факт, що волевиявлення позичальника при укладенні кредитного договору було вільним та відповідало його внутрішній волі, оскільки банк жодним чином не змушував його укладати цей правочин, натомість він проявила таку ініціативу, звернувшись в одне з відділень відповідача для отримання кредитних коштів. Отже, на момент укладення оспорюваного позивач був вільним у виборі банку-контрагента, з яким він має намір вступити у договірні правовідносини. Банк, у свою чергу, не навязував своїх умов позичальнику, оскільки при бажанні він міг їх відкоригувати.

Доводи позивача та його представника щодо необізнаності щодо порядку зарахування грошових коштів на погашення кредиту, суд до уваги не приймає, оскільки порядок списання коштів, внесених позичальником на виконання своїх кредиьтнгих зобов»язань визначений кредитним договором, зокрема у розділі 11.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими (ч. 5 ст. 18).

За змістом ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Зі змісту кредитного договору не вбачається жодної з перелічених умов, які законом визнаються несправедливими, а тому суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість указаних позовних вимог, адже позивачем та його представником не доведено факту несправедливості умов кредитного договору.

Разом із тим, відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі ненадання інформації, яка зазначена у ч. 2 даної статті, банк несе відповідальність, яка встановлена ст. ст. 15 та 23 цього Закону, тобто споживач має право на відшкодування завданих такими діями збитків, однак закон не передбачає можливості визнання недійсним у такому випадку кредитного договору.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з відсутністю передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» підстав для визнання недійсним кредитного договору.

Відповідно до ст. 257 ЦК України  загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ч. 1 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як слідує з роз’яснень постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» (п. 11), встановивши, що строк для звернення до суду пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі, і зроблено до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити у зв’язку з їх необгрунтованністю.

На підставі ст.ст. 3, 15, 16, 203, 236 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору споживчого кредиту та договору іпотеки – відмовити за необгрунтованністю.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області ОСОБА_5