ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2011 р. Справа № 2-а-5384/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Іващук Олени Іванівни,
при секретарі судового засідання: Задерей І.В.,
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідача : ОСОБА_3,
представника третьої особи - КП "Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації": ОСОБА_3,
представника третьої особи - ПАТ "Брокбізнесбанк": ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Тростянецьке хлібоприймальне підприємство"
до: реєстратора Комунального підприємства "Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" ОСОБА_5, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" та Комунальне підприємство "Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації"
про: визнання протиправними дій та рішення про державну реєстрацію права власності
ВСТАНОВИВ :
В грудні 2010 року Відкрите акціонерне товариство «Тростянецьке хлібоприймальне підприємство» (далі – позивач) звернулося в суд з позовом до реєстратора Комунального підприємства «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_5 (далі – відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі – ПАТ «Брокбізнесбанк») про визнання протиправними дій щодо державної реєстрації права власності та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснив державну реєстрацію права власності ПАТ «Брокбізнесбанк» на 94/100 частки комплексу по виробництву цукру, розташованого за адресою: Вінницька область, Тростянецький район, с. Нова Ободівка, вул. Призаводська, 1, всупереч тому факту, що станом на 29.07.2010 року (на момент вчинення реєстрації), була чинна постанова Тульчинського районного суду Вінницької області від 25.12.2006 року, згідно із якою реєстрація права власності ЗАТ «Торговий Дім «Брокбізнес», яке в подальшому передало майновий комплекс у власність ПАТ «Брокбізнесбанк» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, була скасована, натомість, реєстрації підлягали виключно права ВАТ «Тростянецьке хлібоприймальне підприємство», в порядку передбаченому ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 09.01.2007 року.
За таких обставин, позивач вважає, що відповідачем було протиправно та безпідставно проведено державну реєстрацію права власності ПАТ «Брокбізнесбанк» на частки майнового комплексу, а тому рішення про державну реєстрацію права власності підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 30 грудня 2010 року за вказаним адміністративним позов відкрито провадження у справі та призначено засідання з її розгляду.
Відповідно до ухвали суду від 21 січня 2011 року судом з власної ініціативи до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено Комунальне підприємство «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації»
В судовому засіданні повноважні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові.
Представник відповідача та третьої особи - Комунального підприємства «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_3 в судовому засіданні не погодилася із заявленими позовними вимогами з мотивів, викладених в наданих суду письмових запереченнях (а.с.43-44). Крім того, зазначила, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення та вчиняючи відповідну державну реєстрацію права власності, діяла згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Представник третьої особи - Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» також заперечував проти задоволення позову, підтримуючи позицію представника відповідача, а свої доводи виклав у письмових запереченнях, які суд долучив до матеріалів адміністративної справи.
Заслухавши пояснення учасників процесу, повно, всебічно та об’єктивно дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22 березня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Брокбізнесбанк», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Торговий Дім «Брокбізнес» укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя ВМР 358576, згідно із яким ПАТ «Брокбізнесбанк» набув право власності на 94/100 частки комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Вінницька область, Тростянецький район, с. Нова Ободівка, вул. Призаводська, 1. (а.с.45)
Вказаний вище договір був посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 разом із відповідним до нього додатком (а.с.46-52).
На підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ТОВ «Торговий Дім «Брокбізнесбанк», реєстратор КП «Тульчинське МБТІ» ОСОБА_5 здійснила державну реєстрацію власності ПАТ «Брокбізнесбанк» на 94/100 частки комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Вінницька область, Тростянецький район, с. Нова Ободівка, вул. Призаводська, 1, про що було винесено відповідне рішення від 29 липня 2010 року №433 (а.с.54-55).
Крім того, судом встановлено, що протягом 2006-2010 років відбулося низка судовий процесів між позивачем та ЗАТ «Торговий Дім «Брокбізнесбанк», предметом розгляду яких була державна реєстрація на цілісний майновий комплекс «Ободівський цукровий завод».
Суд, оглянув та дослідив відповідні рішення суддів різних інстанцій та надав їм відповідну юридичну оцінку.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, суд виходив з наступного.
Як встановлено судом, предметом розгляду адміністративної справи є встановлення правомірності чи протиправності дій відповідача при здійсненні державної реєстрації права власності за ПАТ «Брокбізнесбанк».
Позиція позивача, полягає в тому, що державний реєстратор, здійснюючи державну реєстрацію права власності на майновий комплекс за ПАТ «Брокбізнесбанк», діяв протиправно, оскільки наявне рішення суду, згідно із яким реєстрації підлягали виключно права ВАТ «Тростянецьке хлібоприймальне підприємство».
Проте, суд не може погодитися із наведеними позивачем доводами, з огляду на слідуюче.
Відповідно до статті 13 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним.
Правовідносини, пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обмежень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» вiд 01.07.2004 року № 1952-IV (далі – Закон від 01.07.2004 року № 1952-IV).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі –державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону від 01.07.2004 року № 1952-IV систему органів державної реєстрації прав становить спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав.
Частина 1 ст. 15 цього Закону передбачає Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, який полягає в наступному: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 19 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться, зокрема, на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 9 вказаного Закону державний реєстратор прав, приймаючи у межах своїх повноважень рішення про реєстрацію прав та їх обмежень або відмову в такій реєстрації, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають державній реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
У частині 1 статті 24 зазначеного Закону наведений вичерпний перелік підстав у відмові державної реєстрації права. За ч.4 статті 24 Закону, відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених чим Законом, заборонена.
Крім того, ще одним чинним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини з питань реєстрації прав власності на нерухоме майно є Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за N 157/6445 (далі – Тимчасове положення).
Відповідно п. 1.3 цього Тимчасового положення державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ.
Розділ ІІ і ІІІ Тимчасового положення визначає детальний порядок подання документів для державної реєстрації прав та процедуру проведення реєстрації прав.
Так, державна реєстрація прав проводиться реєстратором БТІ за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об'єкт.
Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.
Заява про державну реєстрацію прав подається реєстратору того БТІ, яке здійснює свою діяльність відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав на території адміністративно-територіальної одиниці, на якій розташований об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації.
До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.
Відповідальність за достовірність та повноту інформації у заяві про державну реєстрацію прав та доданих документах несе (уть) заявник (заявники).
Відповідно до Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно згідно Додатку 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, одним з документів на підставі якого здійснюється реєстрація права власності є (п.1. Переліку) договір про задоволення вимог іпотекодержателя, видане нотаріусом.
Крім цього, пунктом 3.1. Тимчасового положення визначено, що з моменту прийняття заяви про реєстрацію прав реєстратор БТІ: Реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об'єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, зокрема: відповідність відомостей про об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації, наявним у Реєстрі прав та поданим документам;
За результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній. (п. 3.4. Тимчасового положення)
Відповідно до п. 3.5. Тимчасового положення, реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Як визначено у п. 3.8. Тимчасового положення, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Реєстратору БТІ забороняється тлумачити права або самостійно вносити зміни до відомостей про заявлені права.
Системно проаналізовані норми чинного законодавства свідчать про те, що одна із підстав реєстрації прав та їх обтяжень є договори, укладені у порядку, встановленому законом.
Встановлені обставини справи свідчать, що на виконання вимог зазначених вище нормативно-правових актів відповідачем і було здійснено державну реєстрацію прав на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, дана обставина була обґрунтованою підставою початку проведення державної реєстрації прав, оскільки передбачалася чинним законодавством.
В свою чергу, суд оцінивши оскаржувані дії і рішення відповідача при здійсненні державної реєстрації прав, дійшов висновку, що державний реєстратор ОСОБА_5 діяла правомірно і чітко дотримуючись, встановленої законом процедури її проведення, з огляду на таке.
Так, остання проводила реєстрацію на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який був належним чином посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та в установленому законом порядку зареєстрований. Останній не був ніким оскаржений та скасований.
Як встановлено судом, даний договір на момент вчинення реєстрації був чинним, є чинним і на даний час, оскільки перебував і перебуває в Державному реєстрі правочинів, що стверджується відповідним витягом із державного реєстру (а.с.56), а відтак, у суду не виникає сумніву щодо його достовірності.
Про відсутність перешкод для проведення державної реєстрації прав на момент її проведення (на 29.07.2010 року) свідчить також витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна №2797481, згідно із яким відсутня інформація про заборону відчуження чи накладення арешту на майно, відносно якого здійснювалася державна реєстрація.
Поміж іншим, будь-яких інших заборон щодо відчуження майна, відносно якого здійснювалася державна реєстрація, зокрема, процесуальних документів суду, серед детально досліджених під час судового засідання судових рішень, на час здійснення державної реєстрації суд також не виявив. Тому позовні вимоги щодо наявності судового рішення, яке перешкоджало проведенню державної реєстрації, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду адміністративної справи.
Відтак, відповідач отримавши наданий йому перелік документів для реєстрації, здійснивши їх оцінку та перевірку в межах своїх повноважень, не знайшла підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, а тому, на переконання суду, правомірно здійснила державну реєстрацію власності ПАТ «Брокбізнесбанк» на 94/100 частки комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Вінницька область, Тростянецький район, с. Нова Ободівка, вул. Призаводська, 1
Окрім того, в матеріалах справи міститься лист Вінницької обласної ради від 10.12.2010 року №207-12-1038, адресований виконавчому директору ВАТ «Тростянецьке ХПП», зі змісту якого вбачається, що в процесі проведеної Вінницькою обласною радою перевірки правомірності дій державного реєстратора ОСОБА_5 при здійсненні державної реєстрації 94/100 частки майнового комплексу «Ободівський цукровий завод», яка була проведена за скаргою позивача, будь-яких правових підстав для відмови у її проведенні не виявлено, що в свою чергу також підтверджує правомірність оскаржуваних дій відповідача.
Слід також відзначити той факт, що 05.05.2009 року наказом КП «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №27 на підставі протесту прокуратури Вінницької області від 30.04.2009 року проведено скасування запису про відновлення реєстрації права власності за ВАТ «Тростянецьке хлібоприймальне підприємство» на комплекс будівель та споруд, розташованих за адресою: Вінницька область, Тростянецький район, с. Нова Ободівка, вул. Призаводська, 1.
Як з’ясовано судом, даний протест прокуратури та наказ КП «Тульчинське МБТІ» не оскаржувалися позивачем та є чинними.
Таким чином, судом встановлено, що у відповідача на час здійснення державної реєстрації прав жодної правової підстави для її нездійснення, а відтак, відмови у проведенні такої не було.
Навпаки, детальний аналіз встановлених у судовому засіданні обставин беззаперечно свідчить про правомірність рішення та дій державного реєстратора ОСОБА_5 при здійсненні державної реєстрації прав.
Під час судового засідання позивач звертав увагу і на те, що майновий комплекс, відносно реєстрації якого виник спір, первинно, ще до вчинення реєстраційних дій державним реєстратором ОСОБА_5, був безпідставно зареєстрований за ЗАТ «Торговий Дім «Брокбізнес», правонаступником якого стало ТОВ «Торговий Дім «Брокбізнесбанк». У зв’язку із цим, саме в цьому контексті він просив розглядати правомірність усіх похідних реєстраційних дій та правових відносин.
Проте, в силу вимог ст. 9 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та вимог Посадової інструкції реєстратора об'єктів нерухомого майна, затвердженої начальником комунального підприємства "Тульчинське МБТІ" ОСОБА_7 06.01.2010 року, з’ясування цих питань не входило до компетенції державного реєстратора при вирішенні питань щодо реєстрації прав ПАТ "Брокбізнесбанк" на майновий комплекс. При цьому, реєстратору БТІ чинним законодавством також забороняється тлумачити права або самостійно вносити зміни до відомостей про заявлені права.
Крім того, в силу ч. 2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. А тому, суд не досліджував поставлені позивачем питання щодо первинної приналежності майнового комплексу, оскільки це не належить до предмету розгляду справи.
Суд, розглядаючи справу по суті, лише в межах заявлених позовних вимог перевіряв саме правомірність дій та рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав.
На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що державний реєстратор, перевіряючи достовірність документів поданих для реєстрації прав, не знайшов підстав для відмови у реєстрації, оскільки, як з'ясовано судом, їх фактично не було.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, відповідач на моменту здійснення реєстрації прав підстав для її відмови не вбачав, окрім того, доказів позивачем щодо неправомірності його дій не надано, а відтак у суду є всі підстави вважати, що він діяв правомірно.
Відтак, жодної протиправності у діях відповідача суд не вбачає, оскільки остання діяла на підставі, в межах, та у спосіб передбачені законом.
Так як заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати, пов’язані з оплатою судового збору, в силу ст. 94 КАС України поверненню з Державного бюджету України не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ :
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 28.01.11року.
Суддя Іващук Олена Іванівна